Державне управління державними підприємствами: суб’єкти, об’єкти, принципи, інструменти.

Обєкти: державні підприємства, казенні підприємства, корпоративні права держави,майно ВРУ.

Суб’єктами управління обє’ктів державної власності є: Кабінет Міністрів України, Фонд державного майна України; міністерства та інші органи виконавчої влади (уповноважені органи управління); органи, які здійснюють управління держаним майном відповідно до повноважень, визначених окремими законами; - державні господарські об’днання, державні холдингові компанії, інші державні господарські організації (господарські структури); - юридичні та фізичні особи, які виконують функції з управління корпоративними правами держави (уповноважені особи); - національна академія наук України, галузеві академії наук.

Принципи: провідна роль КМУ, делегування повноважень, визначення об’єктів власності, визначення відрахувань та асигнування.

Інструменти: нормативна база, відрахування з прибутку, дивідендна політика, видатки з бюджету.

Приватний сектор

Приватний сектор –сукупність домогосподарств та ділових підприємств приватної форми власності.

Приватний сектор економіки - частина економіки країни, яка не перебуває під контролем держави. Приватний сектор утворюють домогосподарства та фірми, що належать приватному капіталу. Приватний сектор економіки підрозділяється на корпоративний, фінансовий та індивідуальний сектори економіки.

Можна виділити дві групи причин, що стримують розвиток приватного сектора економіки.

Перша - це причини кардинального (загальноекономічного) характеру, закладені в економічній політиці держави, друга - локального (переважно організаційного) характеру.

Критерії функціонування приватного сектору можна згрупувати наступним чином:

- вільний доступ до ресурсів; - свобода вибора підприємницької  діяльності; - вільний доступ до ринків товарів (збуту) та послуг; - гарантія привласнення заробленого доходу.

Функції держави у сфері підтримки приватного сектору є наступними:

- Створення загальних законодавчих і правових передумов, свого роду правил гри для осіб, що діють в ринковій економіці;

- Пряме державне володіння і управління основними елементами інфраструктури народного господарства, природними монополіями, особливо важливими в політичному, економічному та фінансовому відношенні виробництвами;

-  Розробка і проведення активної промислової політики, участь у ключових інвестиційних, структурно - технологічних програмах шляхом повного або часткового їх фінансування, надання економічних гарантій, пільгових кредитів та інших видів фінансової допомоги приватного сектору економіки.

Партнерські відносини між державою і приватним сектором формуються в процесі об'єднання ресурсів, фінансових засобів і знань приватного сектора і державою з метою:

а) зниження витрат; б) забезпечення підвищення якості послуг; в) удосконалення механізму їх надання.

Одна з можливостей для держави більш активно налагоджувати партнерські відносини з приватним сектором - організація спеціальних органів, що займаються підтримкою приватних компаній. Ці органи займаються двома потенційними партнерами у приватному секторі: Агентства сприяння інвестиціям займаються іноземними компаніями, які здійснюють прямі інвестиції, Агентства з підтримки малого бізнесу займаються дрібними компаніями.

Теорії та школи ДУ

Наукові школи та теорії державного управління.

1. Наукова школа організації праці –  (Ф.У. Тейлор) забезпечила використання наукового аналізу для визначення найкращих способів досягнення необхідних результатів, ввела поняття хронометражу у виконання роботи, аналіз операцій, що виконуються, враховувала людський фактор, акцентувала увагу на важливості підбору кадрів. Наукове управління також визнавало необхідність відокремлення управлінських функцій від фактичної виробничої діяльності.

2. Адміністративна школа управління – (А. Файоль) було забезпечення ефективності роботи всієї організації, визначення універсальних принципів управління. Останні стосувалися двох основних аспектів: розробки раціональної системи управління на базі основних функцій бізнесу; побудови структури організації та управління працівниками. Її здобутком можна вважати запропоноване описання функцій управління та систематизований підхід до управління всією організацією.

3. Школа людських відносин (школа поведінки) – (Е.Мейо) пропонувала використовувати прийоми регулювання відносин між працівниками не тільки економічного плану, а й різні мотивації та потреби, що можуть бути задоволені частково або опосередковано фінансовими засобами. Основний акцент було спрямовано на організацію як людську систему, на соціологічні та соціально-психологічні аспекти поведінки її співробітників.

4. Школа системного підходу – (Т.Парсонс, Р.Мертон, В.С.Михалевич, В.М.Глушков) дає змогу аналізувати проблему чи синтезувати необхідний об'єкт, спрямований на досягнення певної мети, у єдності всіх його складових, що безперервно взаємодіють як між собою, так і з зовнішним середовищем. Він розглядає організацію як відкриту систему, що складається з певної кількості взаємопов'язаних підсистем. Системний підхід має методологічну цінність для процесів аналізу і синтезу.

Наукові теорії державного управління.

1. Теорія ієрархічних багаторівневих систем– Д.Мако, І.Такахарі.Спираючись на методологію системного підходу, обґрунтували три види функціонування систем управління: перша – однорівневі одноцільові системи управління; друга – однорівневі багатоцільові системи; третя – багаторівневі багатоцільові системи , які є найскладнішими.

2. Теорія ситуаційного підходу – П.Лоуренс, Д.Вудворд.Суть її в тому, що ефективне управління можливе лише тоді, коли цілі, форми, методи, системи, технології, засоби та стилі управління уточнюються в залежності від ситуації конкретної організації.

3. Теорія соціального ринкового господарства– Л.Ерхард, держава надає соціальної направленості ринковим важелям економіки.

4. Теорія градуалізму- Ден Сяопін,органічного поєднання політичної системи соціалізму та ринкових важелів.Еволюційна теорія приватизації.

5. Теорія «клієнталістської моделі» державного управління. Змістовно система управлінських інновацій у Європіспрямована на трансформацію державного управління в механізм обслуговування потреб клієнтів-громадян, соціальних організацій, суспільства. Влада як фірма з обслуговування, громадянин як клієнт, держава як ринок, дії уряду як конкуренція, муніципалітет як група аффілірованих компаній – ось до чого прагне зміна парадигм». Фокусом управлінських інновацій виступає бачення громадян як клієнтів, інтересам яких має бути підпорядкована вся діяльність держави