Інституційні чинники та моделі державного управління.

Інституційні чинники – це формальні та неформальні правила (обмеження), що сформувались в суспільстві протягом всього історичного досвіду його існування. До формальних правил необхідно відносити закони та підзаконні акти, що визначають правила і норми поведінки та прийняття рішень кожним суб’єктом господарювання, фізичною та юридичною особою. До неформальних правил відносять звичаї, традиції, релігію, менталітет, спосіб мислення та спосіб поведінки, що сформувались у суспільстві на певний період часу. В цьому контексті необхідно вести мову й про культуруяк неписані вірування, оцінки і прийняті правила, за допомогою яких люди оцінюють поведінку один одного в суспільстві.

На державне управління впливають наступні чинники культури:

    1. Вартості, які ототожнюються з соціальними, економічними та політичними інституціями в суспільстві.

2. Рівень довіри і прихильності серед індивідів у суспільстві.

3. Рівень покірної чи індивідуалістичної поведінки, яка заохочується в суспільстві.

Науковий і практичний інтерес щодо пояснення взаємозв’язку культури і державного управління викликає методика Г. Хофстеді. У його концепції культура визначається п’ятьма основними вимірами (відмінностями), які впливають на стиль управління. Цими вимірами є:

– дистанція влади (PDI);

– індивідуалізм – колективізм (IDV);

– мужність – жіночність (MAS);

- прагнення уникнути невизначеності (UAI);

- довготривалість орієнтації (LTO).

Основні моделі: Американська, японська, модель держ управління в ялатинській Америці, Західноєвропейська бюрократична,

Особливості державного управління в Латинській Америці.

—персоналізм. Це стосується відданості державних службовців радше певним особам, родині чи політичному лідеру, ніж організаціям чи ширшим суспільним інтересам.

— часті зміни в уряді, які призводять до змін посадових осіб і викликають непевність у термінах політики та будь-яких спроб висунути ініціативи чи зберегти безперервність програм або служб.

—Корупція, дуже поширена й вважається основною частиною процесу врядування.

—Брак загальної координації та зв'язку між міністерствами. Кожне міністерство діє на власний розсуд, і часто проголошуються суперечливі курси чи правила.

 — ставлення бюрократії до зайнятості. Вакансії створюються й заповнюються радше, щоб надати роботу, аніж за потреби певної програми

 - гуманістична традиція. Показники успіху чи до­сягнення є вторинними щодо збереження гарних соціальних взаємин.

Нарешті, ці характерні особливості призводять до браку «громадянської культури» чи «службової культури» в тих, хто відповідає за державне управління.

Американська модель державного управління.

Американці, попри інше походження, розвинули власну соціальну культуру.

Ідеал першої культури – індивідуалізм.

обмежена держава. Аксіома полягає в тому, що найменший уряд – це найкращий уряд.

Третій аспект цієї культури – концепція майнових прав. Приватна власність є основою економічної самосвідомості.

Нарешті, основою економічної діяльності є конкуренція. Конкуренція – це частина процесів мислення американців. Це – знаряддя управління, яке використовують для спонукання найманих працівників працювати краще. 

Охарактеризуємо основні принципи технології державного управління в американській моделі.

По-перше, плинність праці особи на одній посаді. Робота на певній посаді чи в якійсь організації, як правило, триває не довго, загалом не більше , ніж 3-5 років. Зміна місця роботи соціальне виправдана, якщо вона спричиняється до зростання заробітків чи до підвищення в посаді.

По-друге, працівників часто оцінюють і просувають по службі. Кожного працівника оцінює його керівник, згідно з формальною системою оцінки показників. Цю оцінку потім використовують при ухваленні рішень щодо підвищення платні або призначення працівника на нову посаду.

По-третє, контрактна форма служби. Чітко обумовлюються обов'язки, права і персональна відповідальність за ділянку роботи.

Четверта особливість - дотримання вузької професіональної спеціалізації при просуванні в кар'єрі, аж до досягнення найвищих рівнів. Якщо менеджери пройшли інженерну, правову чи економічну підготовку, то більшу частину свого трудового життя вони проведуть у цих спеціалізованих сферах. Їхнє просування по службі буде обмежене посадами , навіть якщо це управлінські посади, які пов'язані з даною галуззю знань.

П'ята характерна особливість американської культури управління - високий ступінь контролю, що його здійснює працедавець над найманим працівником. Урядові установи виробляють правила професійної поведінки чи етики, яких має дотримуватись працівник. Зловживання своїм становищем чи корупція з боку працівника може призвести до звільнення й можливого порушення кримінальної справи.

Характеристика державних цільових програм економічного, соціального та інноваційного розвитку.

Державна цільова програма – це комплекс взаємопов'язаних завдань і заходів, які спрямовані на розв'язання найважливіших проблем розвитку держави, окремих галузей економіки або адміністративно-територіальних одиниць, здійснюються з використанням коштів Державного бюджету України та узгоджені за строками виконання, складом виконавців, ресурсним забезпеченням.

Метою розроблення ДЦП є сприяння реалізації державної політики на пріоритетних напрямах розвитку держави, окремих галузей економіки та адміністративно-територіальних одиниць; забезпечення концентрації фінансових, матеріально-технічних, інших ресурсів, виробничого та науково-технічного потенціалу, а також координації діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій для розв'язання найважливіших проблем. Цілі, на які має бути спрямована ДЦП, зумовлені стратегією соціально-економічної політики держави, наявністю певної конкретної або кількох суміжних соціально-економічних проблем.

За своєю спрямованістю ДЦП поділяються на економічні, наукові, науково-технічні, соціальні, національно-культурні, екологічні, оборонні, правоохоронні та ін.

Метою наукових програм є забезпечення виконання фундаментальних досліджень у галузі природничих, суспільних і технічних наук.

Науково-технічні (інноваційні) програми розробляються для розв'язання найважливіших науково-технічних проблем, створення принципово нових технологій, засобів виробництва, матеріалів, іншої наукоємної та конкурентоспроможної продукції.

Соціальні програми мають передбачати розв'язання проблем підвищення рівня та якості життя, проблем безробіття, посилення соціального захисту населення, поліпшення умов праці, розвиток охорони здоров'я та освіти.