Принципи державного управління та його функції.

Серед принципів державного управління можна виділити такі: законність, демократизм, публічність, єдиноначальність і колегіальність, централізація і децентралізація, плановість, ефективність.

- Законність - всі органи виконавчої влади та їх посадові і службові особи повинні чітко дотримувати норм права. Громадяни повинні мати гарантоване право, згідно з яким ніхто не може бути примушений робити те, що не пе­редбачено законом.

- Демократизм - передбачає формування такої системи управління, яка б базувалася на демократичних засадах її здійснення в інтересах усіх або переважної більшості громадян, можливості їх максимального залу­чення до обговорення важливих державно-управлінських рішень, відкри­тості інформації, рівного доступу громадян до державної служби.

- Публічність - відкритість виконавчої влади, прозорість діяльності апарату державного управління для грома­дян через право впливу останніх на діяльність органів влади та їх посадо­вих осіб; урахування думки громадськості при прийнятті державно-управлінських рішень; громадський та інші види контролю за діяльністю управлінського апарату.

- Єдиноначальність і колегіальність - розумне поєднання в управлінській діяльності методів одноособового керівництва призначеним або обраним керівником та широкої колегії - групи осіб, які мають рівні права і обов'язки або дорадчі права з питань, що належать до компетенції органу виконав­чої влади.

- Централізація і децентралізація - апарат державного управління по­винен бути побудованим на засадах розумного співвідношення централізації та децентралізації влади, оскільки порушення даного балансу в будь-який бік призводить до негативних наслідків.

- Плановість - полягає в обов'язковому плануванні діяльності будь-якого органу та його структурного підрозділу, у створенні планів розвитку окремих населених пунктів, регіонів, галузей народного господарства, проектуванні та реаліза­ції програм

Функції теорії державного управління - це основні напрями впливу на розвиток знань про державно-управлінську діяльність, на розв'язання проблеми демократичних перетворень у цій сфері та наближення державного управління до кращих світових зразків публічного адміністрування.

Основні функції теорії державного управління такі:

- пізнавальна - вироблення, систематизація і перевірка системи знань про загальні закономірності державного управління як соціального явища, пояснення причин його виникнення та зміни тощо;

- методологічна - використання положень теорії державного управління як загальних орієнтирів і засобів проведення досліджень у спеціалізованих сферах відповідної наукової галузі;

- прогностична - передбачення, формулювання та перевірка гіпотез про розвиток державно-управлінських (публічно-адміністративних) явищ;

-практично-прикладна - обґрунтування рекомендацій і пропозицій щодо свідомого впливу на державно-управлінську практику з метою її вдосконалення;

- освітньо-професійна - загальнотеоретична підготовка фахівців у відповідній освітній галузі, формування сучасної культури публічного адміністрування.

Особливості державного управління та його відмінність від приватного.

Спрямованість державного управління обумовлена динамічною взаємозалежністю комплексу рис і факторів управлінської діяльності. Зокрема, виділяють такі риси державного управління, що розкривають його сутність:

1. Державне управління завжди являє собою певну організуючу діяльність, у результаті якої виникають конкретні, управлінські за змістом відносини.

2. Необхідною умовою її виникнення є наявність суб’єкта, наділеного владними повноваженнями для здійснення управлінських функцій.

3. Для виникнення управлінських відносин, крім суб’єкта, у них повинен брати участь також і об’єкт (об’єкти), на діяльність якого спрямовується управлінський вплив суб’єкта.

4. Характер відносин, які виникають між ними, завжди є владним, а в умовах державного управління – державно-владним, при чому цими повноваженнями наділена завжди одна сторона – суб’єкт управління, а об’єкт управління є лише виконавцем вказівок і директив, що надходять від суб’єкта.

5. Організуюча діяльність державно-владного характеру полягає у виконанні та розпорядництві згідно з вимогами закону, тобто є підзаконною, ґрунтується на чинному законодавстві.

6. Управлінський вплив, який виникає під час цієї організуючої діяльності і налагодження управлінських відносин, може мати різний за своїми параметрами характер: це і державне регулювання, і централізоване керівництво, і оперативне управління.

7. Цю діяльність можна певним чином поділити на етапи (цикли, фази), в основі класифікації якої є її функціональна природа і організація, робота з кадрами, керівництво, координація, звітність, складання та виконання бюджету.

8. Державне управління, функціонуючи у правовому полі чинного законодавства, у випадку його порушення, тягне за собою юридичну відповідальність.

Відмінність державного від приватного управління полягає у наступних фактрах:

— відмінність об’єкта - відмінність суб’єкта

— відмінність через систему впливу    -по масштабах

— по функціях

Можна виокремити такі найхарактерніші ознаки державного управління:

 1) виконавчо-розпорядчий характер;

2) підзаконність;

3) масштабність та універсальність;

4) ієрархічність;

5) організуючий характер.

Держава як суб’єкт управління суспільними процесами.

У міжнародному сенсі держава трактується як суб’єкт міжнародних відносин, якому властиві єдність: території; населення; суспільної влади.

Держава є організацією суспільства, але організацією особливою, яка характеризується тим, що вона:

1) всеохоплююча організація - об’єднує в єдине ціле всіх членів суспільства, відображує та забезпечує загальносуспільні інтереси і потреби;

2) територіальна організація - об’єднує членів суспільства (громадян) за територіальним принципом, а територія є матеріальною базою держави;

3) єдина організація, що об’єднує все суспільство як ціле, тоді як всі інші соціальні організації охоплюють лише окремі верстви населення;

4) офіційна організація - репрезентує суспільство, виступає від його імені, і такою визнана іншими державами;

5) універсальна організація, бо об’єднує членів суспільства для вирішення питань, що стосуються різних сфер їх життя;

6) верховна організація - є вищим за значенням та силою об’єднанням суспільства, всі інші соціальні організації у сфері загальносуспільних інтересів підпорядковані їй;

7) централізована організація – внутрішня структура держави здійснюється за ієрархією, тобто підпорядкованістю нижчих організаційних структур (регіонів, місцевих органів державної влади і управління, державних підприємств і установ) вищим, і насамкінець – загальнодержавним (парламенту, президенту, міністерствам).