Цілі державного управління та забезпечення їх реалізації.

Державне управління як суспільне явище.

Управління здавна було інтегроване у життя суспільства. Упр-ня як суспільне явище —  свідома діяльність, свідоме регулювання (впорядкування) відносин між людьми.Процес впливу на соціум є предметом вивчення науки управління. Для державного управління об'єктом управління є суспільство,а не форма державної діяльності, спрямована на здійснення завдань та функцій держави, що полягає у виконавчій та розпорядчій роботі органів управління. Отже, суб’єкт управління –система, наділена певною компетенцією і державно-владними повноваженнями, що дозволяють їй втілювати свою волю у форму керівних команд чи рішень обов’язкових для виконання, тобто, це система, що управляє.Об’єкт управління –це система, яка підпорядковується владній волі суб’єкта управління і виконує його рішення, тобто система, якою управляють. Отже і суб'єктами, і об'єктами соціального управління є люди та їх спільноти. Предметом соц. упр-ня можуть бути різноманітні матеріальні блага, технічні засоби, технологічні процеси або ж духовні цінності, однак сторонами у відносинах управління виступають тільки люди.

Враховуючи природу і субстанційну специфіку суб'єктів управління, розмежовують державне управління (суб'єкт управлінського впливу — держава), суспільне управління (суб'єкт управлінського впливу — суспільство та його структури), менеджмент (суб'єкт управлінської діяльності — підприємець, власник). Серед усіх видів управління визначальна роль належить державному управлінню.

Розглядаючи державне управління як основний різновид соціального управління, В.В. Цвєтков визначає такі важливі ознаки державного управління.

1. Державне управління — це передусім соціальне, політичне явище.

2. Державне управління та державні органи, що здійснюють його функції, є складовою єдиного механізму державної влади.

3. Державне управління — це процес реалізації державної влади, її зовнішнє, матеріалізоване вираження, і поза ним вона не існує. Зміст влади найяскравіше виявляється в державному управлінні.

Державне управління пов'язане з реалізацією цілей і функцій держави. Метою управління є організація спільної діяльності людей, їх окремих груп та організацій, забезпечення координації взаємодії між ними, а його суттю – здійснення керуючого впливу на відповідні об’єкти.

Отже, державне управління можна визначити як цілеспрямований вплив органів держави на життєдіяльність суспільства.

Держ. упр-ня має специфічні властивостей:

1) суб’єктом управління є держава;

2) державне управління спирається на владні повноваження і поширюється на все суспільство;

3) за характером і обсягом управлінських явищ державне управління охоплює вирішення питань, обумовлених забезпеченням життєдіяльності людей.

4) державне управління містить не лише інструменти правових, політичних, економічних (регулювання, узгодження, переконання, стимулювання тощо), а й примус із допомогою правоохоронних органів завдяки такій організації, як держава.

Ключовим поняттям для державного управління та основою політико-адміністративної науки є знання про державу – центральний та основний інститут політичної організації суспільства.

Отже,головне призначення державного управління — забезпечення функціонування і розвитку суспільства з метою досягнення певної мети (або наперед визначеної сукупності цілей).

Методи дослідження та види державного управління.

В теорії державного управління вирізняють три групи найважливіших методів дослідження, що відображають методологію аналізу та узагальнення:

1. загальні методи дослідження явищ і процесів управління;

- екуменічний (плюралістичний) підхід, що передбачає розгляд державного управління через призму міждисциплінарного аналізу.

- соціологічний підхід відзначається тим, що управління розглядається насамперед як спільна діяльність людей.

- системний підхід розглядає організацію як цілісне явище, всі складові якої взаємопо­в'язані цілями, функціями, принципами, методами, структурами, процесами, кадрами і матеріа­льно-технічним забезпеченням.

- традиційний підхід концентрує свою увагу на цілях адміністрації - сприяти ефекти­вності (досягнення бажаних організаційних цілей) й продуктивності, (досягнення цілей без зайвих затрат) завдань

- історичний підхід виходить з того, що як управлінські знання, так і інститути управ­ління, постійно удосконалюються, їх стан у кожний історичний період визначається конкрет­ними факторами, притаманними цим періодам.

2. логічні методи пізнання -аналіз і синтез, індукція і дедукція, моделювання, експеримент, абстрагування, узагаль­нення і обмеження, сходження від абстрактного до конкретного та ін.

3. емпіричні методи досліджень -Сюди входить і аналіз статистичних даних, прямих спостережень, вивчен­ня різноманітних документів, матеріалів опитування населення тощо.

Кожен із названих мето­дів (їх груп) застосовують не ізольовано, а в комплексі. Це дає змогу отримати більш повні та всебічні результати досліджень.

Класифікація видів державного управління:

1.за визначенням ролі і місця людини в суспільстві

а)демократичне;б)авторитарне;

 2.за характером взаємодії ієрархічних одиниць та суб’єктів господарювання:

а)координаційне; б)субординаційне;

3.за критерієм використання форми власності та розмежування уповноважень:

а)федеральне;б)регіональне;

в)муніципальне;г)корпоративне;

4.за функціональним впливом на керований об’єкт:

а)галузеве;б)територіальне;

5.за способом врахування інтересів об’єктів управління:

а)адміністративне;б)економічне;

6.за терміном виконання прийнятих рішень:

а)оперативне;б)тактичне;в)стратегічне;

Фундаментальні складові державного управління як процесу.

Державне управління – це вид діяльності держави, суттю якого є здійснення управлінського організуючого впливу шляхом використання повноважень виконавчої влади через організацію виконання законів, здійснення управлінських функцій з метою комплексного соціально-економічного та культурного розвитку держави, її окремих територій, а також забезпечення реалізації державної політики у відповідних сферах суспільного життя, створення умов для реалізації громадянами їх прав і свобод.ё

Система державного управління за своєю структурою охоплює такі складові: суб'єкти управління (управляючу систему) — взаємодію та взаємосприяння (управлінську діяльність/процес) — суспільну систему (об'єкти управління), тобто сфери і галузі суспільного життя. У цій системі суб'єкт управління (держава) визначає державно-владний характер і переважно правову форму взаємодії (управлінської діяльності), тобто певного роду суспільні відносини, через які реалізуються численні прямі й зворотні зв'язки між суб'єктами і об'єктами управління. Тому державне управління має віддзеркалювати запити та потреби суспільства. Саме на ідеології побудови підконтрольної на родові, прозорої системи державного управління, зорієнтованої на якісне й ефективне надання населенню державних послуг, спрямована адміністративна реформа, яка запроваджується в зарубіжних країнах та в Україні.

Цілі державного управління та забезпечення їх реалізації.

Державне управління пов'язане з реалізацією цілей і ф-й держави. Якщо процес цілевизначення в основному здійснюється політичною системою, то процеси цілепокладання та ціледосягнення — відповідно законодавчою і виконавчою гілками влади.

Ієрархія цілей державного управління, побудована за принципом пріоритету потреб і інтересів розвитку суспільства.
Цілі — це продукт свідомості, суб'єктивне відображення об'єктивного. Залежно від джерела виникнення і змісту, складності й логічної послідовності основні види цілей державного управління утворюють таку структуру:
-суспільно-політичні, які охоплюють комплексний, цілісний, збалансований і якіснийрозвитоксуспільства;
-соціальні, які відображають вплив суспільно-політичних цілей на соціальну структуру суспільства, взаємини її елементів, стан і рівень соціального життя людей;
-економічні, які характеризують і затверджують економічні відносини, що забезпечують матеріальну основу реалізації суспільно-політичних і інших цілей;
-духовні, пов'язані в одному аспекті зі сприйняттям духовних (культурних) цінностей, якими керується суспільство, а в іншому — з підключенням духовного потенціалусуспільства до реалізаціїсуспільно-політичних і соціальнихцілей.
Ціціліпевним чином уточнюютьсяконкретизованимицілями, які є більшенизькимрівнемцілейпорівняно з основними, а саме:
-діяльнісно-праксеологічними, якіпередбачаютьрозподіл і регуляціюдіяльності за конкретними структурами механізмудержави й державного апарату;
-організаційними, якіспрямовані на вирішенняорганізаційних проблем у суб'єктах і об'єктах державного управління — побудовавідповіднихфункціональних і організаційних структур;
-виробничими, якіполягають у створенні й підтримціактивності тих керованихоб'єктів, яківідповідають за досягненняназванихвищецілей і сприяютьїхнійреалізації;
-інформаційними, якізабезпечуютьпроцесицілевизначення, цілепокладания, реалізаціїцілей й оцінюваннядосягненняцілейнеобхідною, достовірною, достатньою й адекватноюінформацією;
-роз'яснювальними, яківимагаютьвідпрацьовуваннязнань, мотивів і стимулів, якісприяють практичному досягненню комплексу цілей державного управління.
Цілі державного управліннятакожподіляють на: стратегічні, пов'язані з якістюсуспільства, йогозбереженням і перетворенням; тактичні; оперативні.
Цілі державного управління, представлені у вигляді «дерева», повиннівідповідати таким вимогам:
- бути об'єктивнообумовленими і обґрунтованими, виходити з об'єктивноїзакономірності й тенденційсуспільногорозвитку і діяльності людей;
- бути соціальномотивованими, тобтойтивід потреб, запитів і інтересів людей, відповідатиїм і викликатицим самим розуміння, підтримкуцілей, прагненнявтілитиїх у життя;
- бути науковообґрунтованими, тобтопідкріпленимивідповідниминауковимидослідженнямипрогнозівекономічного, соціального й духовного розвиткусуспільства;
- бути системно організованими, включати в певнійпослідовностіцілістратегічні, тактичні і оперативні, загальні й часткові, головні і допоміжні, кінцеві й проміжні, віддалені, близькі й безпосередні і т.п.;
- бути забезпеченими в ресурсному відношенні як з інтелектуальної, так і з матеріальноїсторони, базуватись на реальному, а не на уявномупотенціалі.
Особливоїувагизаслуговуєспіввідношенняцілей і засобівїхдосягнення. При неадекватності других першим, цілі, за задумомблагородні й потрібні, реалізують такими засобами, щозрештою вони втрачаютьжиттєвийсенс. Раціональне й ефективнедержавнеуправліннявимагаєпоєднанняцілей, засобів і методівїхреалізації, щопороджує до ньогодовірусуспільства, людей і стимулюєуправлінськіпроцеси.