Приклади актуальних концепцій модернізації політичної сфери

Модернізацію політичної сфери необхідно розглядати в трьохвимірному часовому плані: по-перше, як процес секуляризації, що розпочався індустріальною революцією, в ході якого розвинулась невелика група сьогодні модернізованих суспільств; по-друге, як всеохоплюючий процес, в ході якого відсталі наздоганяють уперед висунутих; по-третє, як спроби модернізованих держав дати відповіді на нові виклики на шляху інновацій і реформ.

Падіння соціалістичних режимів і перехід багатьох країн від авторитаризму до демократичних систем інтерпретувалось як перемога західної ліберальної демократії, як кінець можливості великих конфліктів. В «третій хвилі» демократизації між 1974 і 1990 рр. приблизно 30 країн почали перехід до демократії. Підтвердилась класична формула модернізації Р. Бендикса: «Під модернізацією я розумію тип соціальних змін, який ґрунтується в англійській індустріальній і політичній французькій революціях. Він полягає в економічному і політичному прогресі окремих суспільств – першопрохідців і послідуючих змінах у відсталих».

Порівняльний підхід до теорії модернізації, який дозволяє зіставляти події у Східній Європі з іншими прикладами трансформації, допомагає нам навести такі приклади модернізації:

1. Західна Німеччина, Японія і Італія після 1945 р. Тут перехід до демократії і ринку йшов під спостереженням і матеріальній підтримці держав-переможниць. Мова йшла про «накладення», переході під впливом зверху і ззовні. Трансформація вирішувала одночасно задачі демократизації і введення ринкової економіки. Не було дефіциту часу. Підйом після поразки йшов повільно, очікування росли поступово. Старі еліти частиною замінялись, частиною використовувались.

2. Іспанія, Португалія і Греція після 1974 р. В цій групі мова йшла про ліквідацію політичних диктатур в суспільствах, знайомих з демократією і ринковою економікою. Відбувався «договірний перехід»: компроміс старих і нових еліт стосовно умов передачі влади.

3. Процеси в Латинській Америці важко описати коротко. Помітна велика кількість перерваних трансформацій, неодноразових відкатів і від диктатури і демократії навіть після довгих періодів економічного росту. В літературі показано, щ одна з умов успіху демократизації в Латинській Америці –гарантії раніше пануючому класу з боку раніше нижчих прошарків суспільства, - у відомому плані теж «договірний перехід».

4. Процеси в ряді азіатських країн на перший погляд спростовують тезу школи залежності про «розвиток слаборозвинутих», тобто про проникнення капіталізму як причини недорозвитку. Спочатку «чотири малих тигра» ( Пд. Корея, Тайвань, Гонконг і Сінгапур) показали, що в рамках світової системи капіталізму можливий самостійний розвиток. Зараз Таїланд, Малайзія І Індонезія - країни економічного росту. У них спільне те, що до недавнього часу їх населення жило у бідності, а демократичні реформи відстали від темпів росту економіки.

5. В світовому масштабі є дві альтернативи переходу до демократії і ринкової економіки. Є «соціалістична ринкова економіка» КНР. Китай - перша комуністична країна, як активно бореться за капіталістичні інвестиції і надає їм великий простір, отримуючи взамін високі темпи росту. Однак партія зберігає політичний контроль і придушує спроби демократизації і розширення партиціпації. Вірогідно, цей потенціал виллється у фракційні сутички і спроби сецесії, якщо не буде поступок в плані демократизації і федералізації. Друга альтернатива – країни ісламського фундаменталізму, які цінують культурну самобутність і політико-релігійну експансію вище економічного розвитку. Але і вони підвладні модернізації по меншій мірі через індустріалізацію, а саме, - створення військової промисловості.

6. Якщо порівнювати країни Східної Європи що трансформуються з названими групами, виявиться, що тут не було зовнішнього примусу в поєднанні з матеріальною допомогою, як це було після окупації 1945 р. Далі, поєднання вимог демократії, росту і благоустрою набагато перевищує наявні можливості, а нестача внутрішнього капіталу і часу затрудняє виникнення нових еліт і підприємців, але сприяє старим кадрам і мафіозним структурам. В критичних випадках, як в колишній Югославії і в деяких частинах СРСР, ставиться під питання навіть національна єдність: виникає загроза регресу, а не ріст як в стабільних країнах Америки і Азії.

7. Наскільки є важким процес трансформації, добре видно на прикладі самого «сприятливого випадку» - Східної Німеччини. Тут соціалістична система переведена в діючу демократію і ринкову економіку, в «готову державу», яка здійснила гігантський перенос капіталу і знань. Не дивлячись на це, є складні проблеми переходу: багато зв’язків минулої ГДР зруйновані, значні групи населення повинні терпіти радикальну втрату статусу і безробіття, а входження у ФРН часто сприймається з безсиллям як рішення чужаків.

 У наслідку можна сказати: спільне в процесах трансформації – принципова відомість цілей розвитку, демократія, зростання, соціальний захист. Намагаються досягти цього шляхом запозичення чи створення за існуючими моделями базових інститутів суспільств – взірців: конкурентна демократія, ринкове господарство, соціальну державу і масове споживання.