Електоральна поведінка як фактор політичної модернізації

Існує три „класичних” моделі електоральної поведінки, кожна з яких робить акцент на одному факторі електоральної поведінки, вважаючи його основним (соціологічна модель – належність до соціальної групи, соціально-психологічна – механізм групової ідентифікації, теорія раціонального вибору – раціональність поведінки індивіда). Аналізуючи електоральну поведінку найчастіше до уваги беруть довготермінові і короткотермінові фактори. В цілому еволюція політичних орієнтацій як в країнах розвинутої демократії, так і на пострадянському просторі в останні десятиліття характеризується зниженням впливу довготермінових факторів формування політичних уподобань і посиленням впливу короткотермінових факторів, таких як вплив іміджу кандидата і позиція виборців щодо окремих проблем. Разом з тим соціально-групові фактори і особливо фактор політичної ідентифікації все ж таки продовжують грати суттєву роль при формуванні політичних орієнтацій на виборах. Серед базових довготермінових факторів можна виділити соціокультурні (соцієнтальні), інституціональні, ідеологічні чинники впливу на електоральну поведінку. В посткомуністичних суспільствах практично не прослідковується найбільш популярний в західних електоральних дослідженнях розкол між власниками і робітниками. Натомість існує розкол, що відійшов на другий план як фактор електоральної поведінки в більшості західних країн, - різниця між виборчими уподобаннями сільського і міського населення. Важливим є ідеологічний фактор електоральної поведінки. Поняття ідеологічної орієнтації в західних суспільствах найчастіше ідентифікують з ліво-правим контініумом. Застосування категорії ліво-правого контініуму до пояснення електоральної поведінки в посткомуністичних суспільствах є досить проблематичним. Тут важливу роль відіграє ставлення виборців до режиму. Важливе місце в поясненні електоральної поведінки відіграють інституційні фактори, перш за все – тип розподілу влади і виборча система.

Вибори активно впливають на трансформацію політичної системи, визначаючи динаміку та напрямок суспільних змін. Вони є основною формою політичної участі. На електоральну поведінку впливають такі чинники:

суб’єктивні – визначають суть виборця і формуються за рахунок соціально-демографічних характеристик (стать, вік, рід занять, національність, релігійність, освіта, матеріальний та сімейний стан), рівня політичної культури та політичної свідомості, соціально-психологічних особливостей, пов’язаних із досвідом, характером, темпераментом.

об’єктивні – це виборчі закони та процедури, які діють у державі, рівень соціально-економічного розвитку, рівень демократії і взагалі виборчого процесу зокрема, інтенсивність впливу засобів масової інформації, їх рівень заангажованості та об’єктивності, домінуюча політична культура суспільства чи соціальної спільноти, регіональні чи етнічні особливості території проживання та ін.

Виборча активність є чинником політичної соціалізації, як процесу засвоєння основних елементів політичної культури суспільства і соціальних спільнот, в які вона входить, що дає можливість реалізувати себе, як члена суспільства і громадянина держави.

50. Політичний протест як фактор модернізації. Співвідношення понять „конвенціональна" і "неконвенціональна поведінка" і "політичний протест».

Особливе значення для політичної системи діючого правлячого режиму мають форми і способи політичної участі, що виражають політичний протест населення. Політичний протест є різновидом негативної реакції індивіда або групи щодо наявної в суспільстві політичної ситуації або конкретні дії окремих органів держави й політичних опонентів. Найбільш розповсюдженим джерелами даного соціального явища є недовіра громадян до пануючих в суспільстві цінностей, низький рівень солідарності щодо задекларованих політичних цілей режимів (через визнання їх неістинними, несправедливими чи застарівши), психологічне незадоволення існуючою системою взаємовідносин громадянина та держави, страх за своє майбутнє (очікування репресій, переслідування за політичні переконання). Відповідно дані джерела можуть виступати фактором модернізації, оскільки політична участь є однією з базових передумов модернізації суспільства.

В залежності від причин , що викликали протест, громадяни можуть досягати своїх цілей або шляхом коректування урядового курсу, не змінюючи при цьому основ та принципів існуючої політичної системи та режиму правління, або борючись за зміну базових основ та способів існування влади. В даному випадку форми політичного протесту можуть бути конвенційними і конвенційними.

До конвенційних форм протесту можна віднести санкціоновані владою демонстрації, пікети, політичні резолюції партій та запити парламентаріїв, окремі акти громадянської непокори.

В якості незаконних дій, не конвенціональних форм політичного протесту можуть розглядатися заборонені владою антиконституційні демонстрації, діяльність підпільних політичних організації, політичний тероризм, а також найбільш руйнівні для суспільства форми політичної участі – революції. Прагнучи запобігти подібним діям, держави формують структури і механізми, які припиняють несанкціоновані форми політичної участі населення .а також визначають процедури вдосконалення конституційних основ політичного устрою включаючи зміни фундаментальних, базових рис діючої системи влади.