Цивілізаційні виміри стратегій економічного розвитку.

Сучасний період розвитку цивілізацій позначений розгор­танням глобалізаційних процесів. Включаючи цивілізації у за­гальний світовий розвиток, він одночасно, оскільки реалізується у формі активної експансії Західнохристиянської цивілізації, за­гальмовує їх самостійний рух. Це нормальна ситуація, коли менш розвинені, занепадні цивілізації отримують імпульс щодо зміни вектору свого розвитку, стимулюються виправлення притаман­них їм вад, заміна застарілих норм на більш адекватні сучас­ності. Сприймаючи новий виклик, вони мають мобілізуватися, поєднати власні життєздатні елементи культурного набутку з до­сягненнями найбільш прогресивної цивілізації. В міру цього змінюються і їх стратегії.

Взаємодія цивілізацій відбувається зараз у двох площинах. По-перше, це зіткнення цивілізацій, техногенних та традицій­них, що найбільш яскраво проявляється в протиріччях між Зах­іднохристиянською та Ісламською цивілізаціями, які іноді вили­ваються навіть в озброєнні конфлікти на кшталт іракського, ліванського, кувейтського конфлікту тощо. По-друге, це зростання взає­мопроникнення цивілізацій, актуалізація західних цінностей в східних цивілізаціях, та інтерес до східних досягнень в тій же культурній сфері серед носіїв західнохристиянської куль­тури.

Взагалі головними цінностями провідної цивілізації сучас­ності виступають:

4) домінанта ринкового господарства;

5) пріоритетність раціонального знання, формування на базі нього науки, ідей, інститутів і технологій;

3)                  принцип законності та захисту прав людини.

Сучасний етап міжцивілізаційної взаємодії відбувається в умовах глобалізації, становлення «світового села». Вона позна­чена швидкою інтенсифікацією міжцивілізаційних відносин шля­хом зростання потоків товарів, послуг, капіталів, інформації, міграції робочої сили тощо, та потужним впливом провідної ци­вілізації на ідентичність інших цивілізацій.

Здобувши безперечну перевагу в технологічному плані Західнохристиянська цивілізація, розпочала незбройний наступ на менш розвинені цивілізації, використовуючи в якості інструментів поневолення економічні важелі, підвищуючи культурну приваб­ливість західних цінностей. Коригуючи розвиток слабких цивіл­ізацій, вона забезпечує свою стратегію домінування на економічному напрямі, отримуючи технологічну ренту, необхідні ресурси та переводячи в малорозвинені країни екологічно небезпечні виробництва. На фінансовому напрямі зростання зовнішніх боргів посилює за­лежність бідних країн від країн провідної цивілізації. Контроль за інформаційними потоками забезпечує формування прихиль­ної до дій Заходу суспільної думки.

Ок­ремі країни роблять відчайдушні спроби наблизитись до захід­них стандартів, не позбавившись при цьому своєї цивілізаційної ідентичності. На цей шлях встали Японія, Китай, Індія тощо. Інші країни спробували наблизити свої базові культурні цінності, чи протидіяти просуванню західних цінностей.

Разом із тим, підживлюючись досягненнями Заходу, зане-падні цивілізації отримують новий імпульс розвитку, хоч і в фар­ватері провідної, шо виражається згодом у реалізації наздоганяючи стратегій.

Однак розвиток сучасної цивілізації несе і певні негативи, які також мають враховуватись в економічних стратегіях. Це:

— соціальне розшарування, поділ на високопрофесійних фахівців та низькокваліфікованих виконавців;

— зростання роль елітарності;

— послаблення ролі демократичних інститутів;

— відчуження окремих осіб від сприйняття дійсності, її віртуалізація;

— зниження рівня моральних якостей в суспільстві тощо.

Цивілізаційні витоки економічного націоналізму.

Економічний націоналізм – теорія і практика соціально-економічних відносин та органічно пов’язаних з ними етнічних відносин, що базуються на економічній самоіндефікації нації, прагненні домогтися економічного суверенітету. На противагу такому прогресивному економічному націоналізму існує агресивний і руйнівний, що передбачає гіпертрофовану національну економічну ідею, менталітет і національну економічну політику держави, що ґрунтується на проповідуванні зверхності обраної соціально-економічної моделі суспільства, здійснюваної урядом внутрішньої та зовнішньої економічної політики. Економічний націоналізм зводиться до встановлення закономірностей максимізації прибутків і корисностей в умовах міжкраїнної конкуренції, міжнародного руху капіталу і факторів виробництва, чи абсолютизації природних та відносних переваг. Існує ціла низка країн, що у відповідальні моменти трансформацій змогли вийти за межі економічного націоналізму, і саме тому сформувати власну, національну модель розвитку. Так післявоєнній, переможеній, а тому у всіх відношеннях залежній Німеччині, країнами-переможницями, перш за все США, посилено нав’язувалась ідеологія індивідуалізму і відводилось місце в міжнародному поділі праці, як аграрно-індустріальній країніСаме це дозволило країні, спираючись на національний менталітет, зберегти національну ідентичність і у короткий термін здійснити економічний прорив. Форми вияву економічного націоналізму – проповідування зверхності одного з існуючих в країні типів та форм власності, моделей регулювання економіки, видів здійснюваної економічної політики, економічної культури, психології, національної свідомості, духу народу, моралі тощо, які безпосередньо чи опосередковано впливають на прогрес економіки. У сфері міжнародних економічних відносин економічний націоналізм виявляється в політиці протекціонізму і дійсно є стратегією захисту національних економік в умовах глобалізації.

Причини виникнення несподіваного для багатьох аналітиків ренесансу (а інколи навіть агресії) націоналізму пов'язані з тим, що тривалий час національні та етнічні фактори сприймалися комуністичною ідеологією як другорядні і рудиментарні форми суспільного устрою, тоді як пріоритетними були класові інтереси. Виникнення та експансія ідеології націоналізму обумовлені трьома факторами: прагненням підлеглої національності зберегти середній по країні прожитковий мінімум; захистом власної території від перенаселення представниками інших національностей; здійсненням Центром жорсткої асиміляційної політики. Останній фактор є причиною виникнення у свідомості даної національності почуття страху за своє існування, а також нонконформістських настроїв серед політичної та інтелектуальної еліти. Зрозуміло, що за таких умов приводом для конфлікту може бути будь-що: від побутового інциденту до невірно зрозумілих населенням дій органів влади. Серед причин ренесансу націоналізму як політичної ідеології також слід відзначити формування у свідомості національних політичних і управлінських еліт прагнення до позбавлення від контролю з боку центру. Це теж є вагомим фактором, який має неабиякий конфліктний потенціал