Р о з л і л 4. Фізична реабілітація при хірургічних захворюваннях

У лікарняний період реабілітаціїзастосовують ЛФК, лікувальний ма­саж, фізіотерапію, працетерапію.

Лікувальну фізичну культуру призначають на 2-3-й день задвома періодами: І іммобілізаційний, II постіммобілізаційний.

У І період,іммобілізаційний, ЛФК, окрім загальних, має такі завдання: розсмоктування крововиливу у суглобі, стимуляція регенеративних процесів, попередження внутрішньосуглобових спайок, тугорухливості та атрофії м'язів кінцівки. Призначають дихальні, загальнорозвиваючі, ідеомоторні вправи, ізометричне напруження м'язів (2-3 с), активні рухи у вільних від ім­мобілізації суглобах та в симетричних травмованих сегментах рухи здоровою кінцівкою.

У комплексах лікувальної гімнастики співвідношення загальнорозвива-
ючих і спеціальних вправ таке саме, як при діафізарних переломах кісток:
75 % і 25 % у І період, 50 % і 50 % у II період та 25 % і 75 % у IIIперіод.
Окрім лікувальної гімнастики, тривалість якої у II період 10-15 хв, засто­
совуються самостійні заняття 4-6 разів на день та ранкова гігієнічна гім­
настика.                                                                     ■-■""'■'■

У випадках внутрішньосуглобових переломів нижніх кінцівок хворих спо­чатку слід готувати до ходьби, а згодом навчати ходити за допомогою милиць, ціпка. Для цього зміцнюють м'язи рук, плечового поясу, здорової ноги і, якщо дозволяє іммобілізація, — спускають з ліжка хвору кінцівку. Далі адаптують хворого до положення стоячи на здоровій нозі і милицях, що відбувається при металоостеосинтезі в 1—3-й тиждень, а при іншій іммобілізації значно пізніше. Хворого навчають ходити за допомогою милиць, не спираючись на хвору но­гу. Осьові навантаження протипоказані, оскільки вони травмують і деформу­ють суглоб. При ходьбі по рівній поверхні, спусканні зі сходів крок хворою но­гою повинен співпадати з рухом милиць чи палиці вперед. При підйомі схода­ми здорову ногу ставлять на верхню сходинку, а потім підтягують до неї мили­ці і хвору кінцівку.

Заміна постійної іммобілізації на зйомну дає можливість виконувати обе­режні рухи в ушкодженому суглобі з невеликою амплітудою, вправи на роз­слаблення м'язів. Пасивні вправи не застосовують через небезпеку зміщення відламків.

У II період,постіммобілізаційний, центральним завданням ЛФКє від­новлення рухливості у суглобі, рухових навичок, зміцнення м'язів кінцівки. У комплексах лікувальної гімнастики застосовують вихідні положення і пристосування, що полегшують рух і збільшують його амплітуду. Пасивні рухи виконують обережно. Обов'язково використовують вправи на розслаб­лення, ізометричні напруження м'язів (5-7 с), статичні утримання кінцівки, вправи з предметами і без них, з опором, у теплій воді. Наприкінці цього пе­ріоду при деяких переломах починають включати дозовані осьові наванта­ження за рахунок часткового переносу маси тіла при ходьбі за допомогою милиць на хвору ногу. Делікатно навантажується ушкоджена кінцівка при ходьбі у басейні. До форм ЛФК І періоду додається лікувальна ходьба, гідро-кінезитерапія.

153

Рис. 4.29. Вправи при вбитих та високих переломах плеча за методикою К.Ф. Древінг

Наведені завдання і принципи побудови методики ЛФК при внут-рішньосуглобових переломах у лікарняний період реабілітації будуть дещо видозмінюватись залежно від локалізації і характеру перелому, ме­тоду лікування, тривалості іммобілізації, віку хворого. Непорушним пра­вилом у лікуванні всіх внутрішньосуглобових переломів є максимально можливе раннє застосування рухів в ураженому суглобі і пізнє осьове навантаження.

Внутрішньосуглобові переломи плечової кістки у проксимальному відділі — це переломи головки і анатомічної шийки пле­ча. Вони виникають після падіння на лікоть або удару по зовнішній поверхні плечового суглоба. При переломах без зміщення або вбитих переломах кін­цівку іммобілізують за допомогою клиновидної подушки чи косинки на 3-4 тиж.

При вбитих переломах, коли руку іммобілізують за допомогою косин­ки, рухи в плечовому суглобі призначають з 2-3-го дня за методикою К.Ф.Древінг (рис. 4.29). У положенні стоячи хворий нахиляється трохи впе­ред у бік ушкодженої руки і за допомогою здорової виймає її з косинки,

154

Р о з а і л 4. Фізична реабілітація при хірургічних захворюваннях

Рис. 4.30. Активне підні­мання руки на 180° у вертикальному і гори­зонтальному положенні тулуба

обережно опускає і випрямляє повністю. Потім виконують такі вправи: ма­ятникоподібні покачування розслабленою хворою рукою вперед і назад; енергійні стискання і розтискання пальців; згинання і розгинанння в лік­тьовому суглобі за допомогою здорової руки; піднімання і опускання обох плечей, що виконується з підтримкою здоровою рукою хворої в ділянці кисті і передпліччя; відведення ліктя зігнутої під гострим кутом хворої ру­ки, якою тримаються за косинку на рівні верхньої частини груднини; коло­ві рухи хворою кінцівкою при нахиленому тулубі у бік ушкодженої руки. Вправи виконують по 6-10 разів кожну у повільному темпі, з паузами для відпочинку. Повторювати їх рекомендується 6-10 разів на день протягом перших двох тижнів.

На 3-му тижні у заняття включають вправи, що поступово збільшують амплітуду рухів у плечовому суглобі і сприяють підніманню руки до горизон­тального рівня. Найбільшої амплітуди досягають при нахилі тулуба вперед під прямим кутом. У цьому положенні пасивне звисання руки вже забезпечує амп­літуду руху в 90°, а активне піднімання її ще на 90° (до горизонтального рівня) доводить рух до 180°. Для досягнення такого обсягу у вертикальному положен­ні треба виконати рух у два рази більший за амплітудою (рис. 4.30), який ще протипоказаний у цей період у положенні стоячи, як і вправи, що зміцнюють м'язи плечового пояса і верхніх кінцівок.

При нахилі тулуба під прямим кутом виконують такі вправи: коливальні рухи прямих рук вперед і вбік по горизонталі, розведення їх до горизонталі; ко­ливальні рухи руками із зімкнутими пальцями! піднімання їх до рота, лоба при розведених у боки ліктях. Вправи повторюють 4-6 разів, потім слід випрями­тися і відпочити.

Одночасно з наведеним положенням застосовують ще такі — вертикальне з невеликим нахилом у бік травмованої руки та стоячи прямо. У цих положеннях призначають маятникоподібні рухи вперед і назад з відведенням рук за спину; по-

155

Фізична реабілітація

вільне піднімання зігнутих рук з ковзанням долонею вздовж тулуба; обертання прямої опущеної руки навколо повздовжньої осі, відведення ушкодженої зігнутої руки вбік з підтримкою здоровою; піднімання ліктів вбік, назад та обертання їх при положенні кистей біля плечей, рук перед грудьми. Крім того включають ізо­метричні напруження м'язів плечового пояса. При здатності хворого активно під­німати травмовану руку до горизонтального рівня і утримувати її в такому поло­женні протягом кількох секунд можна переходити до виконання вправ наступно­го періоду, це настає, приблизно, наприкінці 4-го тижня.

У II період на 4-5-му тиж застосовують активні вправи ушкодженою кін­цівкою вище горизонтального рівня у вертикальному положенні, що сприяє відновленню нормальної амплітуди рухів у плечовому суглобі. Рекомендують­ся такі вправи:

1. В.п. — тулуб нахилений вперед, руки прямі із зімкнутими пальцями вперед. Коливання рук з підніманням та короткочасною затримкою їх над головою.

2. В.п. — те саме. Руки на голову і випрямитись.

3. В.п. — стоячи, руки на голові. Зведення і розведення ліктів.

4. В.п. — стоячи, руки перед грудьми. Підвести здорову руку під нижню третину плечахворої і згинати і розгинати її у ліктьовому суглобі на рівні плечових суглобів.

5. В.п. — стоячи або сидячи, з опорою ліктьовим суглобом зігнутої хворої руки на рівні плеча на спинку ліжка, рейку гімнастичної стінки. Згинання і розгинання руки у ліктьо­вому суглобі.

6. В.п. — те саме. Піднімання і опускання передпліччя нижче і вище опори (обертання го­ловки плеча).

7. В.п. — стоячи на відстані півкроку від гімнастичної стінки, руки на рейці гімнастичної стінки на рівні плечей. Згинання і розгинання рук.

8. В.п. — стоячи, руки на рейці гімнастичної стінки вище рівня плечових суглобів. Злегкапідтягнутися, стаючи на носки.

9. В.п. — стоячи, руки вперед. Розведення і зведення рук.

10. В.п. — основна стійка. Піднімання руки вгору і опускання.

На початку періоду вправи виконують по 3-6 разів, а у подальшому кіль­кість повторень збільшується, поступово зростають навантаження, акценту­ється увага на зміцнення дельтоподібного м'яза. Рекомендуються вправи у во­ді. Під час занять слід постійно контролювати, щоб вправи не спричинили по­яву болю в ураженому суглобі.

При переломах плечового суглоба зі зміщенням відламків після їх репо­зиції накладають торакобрахіальну гіпсову пов'язку (див. рис. 4.14, 4) або відвідну шину, які знімають через 4-5 тиж. ЛФК призначається з 2-го дня і методика її аналогічна тій, яку застосовують при консервативних методах лі­кування діафізарних переломів плечової кістки. У випадках іммобілізації ко­синкою вона відповідає такій, що використовується при вбитих переломах плеча.

Переломи кістокліктьового суглоба лікуються важко і при деяких видах часто ускладнюються тугорухливістю або пронаційною контрактурою. Це пояснюється складною анатомічною будовою і функціями біомеханічних взаємовідношень кісток, що його утворюють. У ліктьовому

156