Перебудова та розвиток господарства України в повоєнні роки.

Господарство України в роки Другої світової війни та повоєнної відбудови Початок Другої світової війни приніс Україні значні територіальні зміни.Західноукраїнські землі ( Східна Галичина і Західна Волинь в 1939 р., ПівнічнаБуковина й Південна Бессарабія в 1940 р.) були приєднані до Радянської Україниі СРСР в цілому. Це привело доважливих економічних змін. Було ліквідованоприватну власність на основні засоби виробництва, націоналізовано поміщицькі землі, промислові підприємства, торгівлю і транспорт. На селі здійснюваласяекспропріація власності заможного селянства.Водночас радянська влада асигнувала значні кошти на реконструкціюпромислових підприємств. Зі Сходу країни направляли ешелони з верстатами,обладнанням, машинами. Особливу увагу приділяли підприємствам харчової,легкої, місцевої промисловості. На початок Великої Вітчизняної війни 1941р. вЗахідній Україні фактично було ліквідоване безробіття. Будівництво, реконст-

рукція фабрик і заводів збільшили потребу в робочій силі. Розпочалося пересе-лення робітників у східні райони України. Проводилась земельна реформа. Суцільна колективізація сільського господарства не ставила її головної мети. Кон-фісковані землеволодіння передавалися селянським комітетам, яким належало поділити її серед безземельних і малоземельних селян. Решта мала послужитиосновою для створення радгоспів і колгоспів. Колективізація розпочалася навес-ні 1940 р., а до середини 1941 р. було колективізовано близько 13% господарств.Поспіх в одержавленні засобів виробництва і торгівлі, коли, незважаючина політичну й економічну недоцільність, було націоналізовано сотні дрібних,фактично ремісничих підприємств, а також кооперації, надмірне скорочення приватної торговельної мережі, бюрократична неповороткість нових управлінських структур у сфері виробництва й обслуговування призвели до значних пере-боїв у постачанні населення товарами першої необхідності. Ці та інші упущення,що негативно вплинули на матеріальне становище населення, не кажучи вже прорепресії, не могли не викликати, а в багатьох випадках і зміцнити політичні сумніви значної частини західноукраїнського суспільства.В 40-х роках ХХ ст. остаточно виявилося призначення збудованої „матеріально-технічної бази соціалізму” як, потужного воєнно-промислового комплексу. На початку війни господарство України було переорієнтовано на потреби оборони. Почалася масова евакуація на Схід заводів, робітників та інженерів.Майже все обладнання з українських електростанцій було вивезене і встановленена нових станціях. Зерно та інші види продовольства форсованими темпами вивозились на державні заготівельні пункти. Що неможливо було вивезти – спалювали. У Донбасі були затоплені всі шахти, зруйновані мости, залізниці, телеграфні лінії тощо.Фашистський режим, встановлений на українських землях, визначив перед собою завдання - підкорити й колонізувати Україну. Серед інших заходів окупа ційної влади окремо слід підкреслити примусову мобілізацію робочої сили зУкраїни. Німці з властивою їм педантичністю здійснювали пограбування України, вивозячи з неї промислове устаткування, культурні цінності, худобу, зерно,м’ясо, олію, масло, цукор і навіть чорнозем та викопані фруктові дерева. Проми слові підприємства, що залишилися непошкодженими, були оголошені власністю Німеччини і нещадно експлуатувалися.Відступаючи з України, фашисти, як і більшовики в 1941р., вдавалися до тактики „спаленої землі», тобто знищували за собою все, що би міг використати противник. Як наслідок, - Україна в ході Другої світової війни зазналабільшеруйнувань, аніж будь-яка інша європейська країна. На руїни були перетворені720 великих і малих міст, 28 тис. сіл України, 16,5 тис. промислових підпри-

ємств, 18 тис. лікувальних установ, 33 тис. шкіл, технікумів, вузів і науково-дослідних інститутів, 19 тис. бібліотек, понад 30 тис. колгоспів, МТС. Десять мільйонів чоловік залишились без даху над головою. Проте найстрашнішими Були людські втрати, що становили 8млн.чол. (військові – 2,5млн., цивільні – 5,5 млн.).Загальні ж демографічні втрати, які включають убитих в боях, померлих у концтаборах, депортованих, евакуйованих та емігрантів, становлять 14,5 млн. чол.Відбудова зруйнованого господарства відбувалася в надзвичайно складнихумовах. За роки війни змінилася структура економіки. Відбудова промисловості здійснювалася однобоко. Як і раніше, випереджуючими темпами розвивалися галузі важкої промисловості, хронічно відставала харчова й легка промисловість. до травня 1945р. було відбудовано й введено в дію майже 3 тис. великих проми-слових підприємств України, що становило майже третину довоєнних виробни-чих потужностей.Особливо складним у повоєнний період було становище в сільському господарстві. Хронічно не вистачало техніки, реманенту, тяглової худоби, насіння,робочих рук. Колгоспник був відчужений від засобів виробництва, від розподілуствореного ним продукту. Оплата праці була символічною, існували селяни восновному за рахунок обробітку присадибних ділянок. Селяни також не забезпечувалося пенсіями. Майже всі колгоспники не мали паспортів і без особливого дозволу не могли залишити села. Катастрофічний стан сільського господарства України довершила посуха, що знищила врожай у південних областях республіки. Почався голод 1946 – 1947 рр., який охопив Одеську, Ізмаїльську, Кірово-градську,Миколаївську, Херсонську, Дніпропетровську області. А в цей час експорт зернових із СРСР тільки в 1946р. становив 1,7 млн. т. При цьому поставкиздійснювалися за цінами нижче світових і переважно - в кредит.Становище було жахливим, уряд змушений був надати, хоч і мізерну, допомогу голодуючим.Після голоду розпочалося повільне піднесення сільського господарства. Зметою боротьби проти порушення Статуту сільськогосподарської артілі в 1946р.почали обмежувати присадибні індивідуальні господарства. Введені були грошові й натуральні податки, що призвели до знищення домашніх тварин, вирубування садів. У 1947р. Перший секретар ЦК КПУ М. Хрущов розпочав в Україні гучний проект, що передбачав об’єднання колгоспів у так звані „агроміста”. Але цей проект викликав незадоволення селянства і уряд змушений був відмовитись від нього.У цілому ж до початку 50-х років ХХ ст. сільське господарство залишалосязбитковим.У грудні 1947 р. з метою зміцнення фінансів було здійснено грошову реформу, яка ще більше погіршила становище простого населення. Її проводили конфіскаційними методами. Старі гроші обмінювали на нові у співвідношенні10:1. Вклади в ощадних касах розміром до 3000 крб. переоцінювались карбованець за карбованець, віз 3000 до 10000 крб. – з розрахунку 3:2, а понад 10000 –зменшувалися наполовину. Кошти колгоспів і кооперативних організацій обмі-нювалися як 5:4, тобто вилучалось 20% їхніх грошових нагромаджень. Оскількиці заходи призвели до збільшення дотацій промисловості, то в 1949 р. були підвищені оптові ціни на засоби виробництва та тарифи вантажоперевезень. 31 березня 1950 р. був підвищений курс карбованця щодо іноземних валют, переведено його на власну золоту базу.Значні зміни в перші повоєнні роки сталися в західних областях України.Тут розпочалася форсована ліквідація приватної власності, примусове залучення

селян до колгоспів, поспішна індустріалізація. Розширювалися старі виробницт-ва: видобуток нафти, природного газу. Створювалися нові галузі промисловості:хімічна, виробництво автобусів, радіоапаратури.У цілому в 1950 р. промислове виробництво становило 10% загальноукра-їнського (проти 3% у 1940 р.).Отже, післявоєнна відбудова народного господарства здійснювалася шляхом командно-адміністративних методів управління. Поряд із вагомими успіхами в промисловості, сільське господарство значно відставало. Характерною рисою повоєнної відбудови було й те, що економічний розвиток відбувався переважно на екстенсивній основі.