Соціально – економічний стан Західної України в 20 – 30 рр. 20ст.

Індустріалізація та колективізація УРСРСРСР, і в тому числі і Україна залишалися аграрно-індустріальними, їхняекономіка вимагала технічної й технологічної модернізації. В 1928р. був розроб-лений проект корінних економічних перетворень. Була обрана стратегія приско-реного розвитку важкої промисловості, головними етапами якого сталип’ятирічки.Основними джерелами індустріалізації були: націоналізація промисловос-ті, збільшення прямих і непрямих податків, використання трудового ентузіазму

трудівників і примусової праці політичних в’язнів, колективізаціясільського го-сподарства, конфіскація церковного імонастирського майна, прибутки від зов-нішньої торгівлі і ін.

На відміну від розвинутих країн світу індустріалізація в СРСР здійснюва-лася не для задоволення споживчих потреб населення, а дляпромисловості.Визнаючи, що в Україні утвердився тоталітарний режим і вона була позба-влена навіть залишків національної економіки, все ж слід зазначити, що будів-ництво тисяч нових заводів протягом десятиліття вивело Україну на рівень великих індустріальних країн Європи. Її промисловий потенціал у 1940 р. у сім разівперевищував показник 1913 року. Ще ніколи в історії будь-яке суспільство немало змоги здійснити величезні економічні перетворенняза такий короткий пе-ріод.Одним з основних джерел індустріалізації промисловості мало стати село.Для цього треба було колективізувати сільське господарство. Перехід до колек-тивізації підштовхнула криза хлібозаготівель 1927 - 1928рр. За умовзростанняринкової ціни на хліб селянство відмовлялося продавати державі хліб за нижчи-ми цінами. В січні 1928р. Політбюро ЦК ВКП(б) прийняло рішення щодо примусового вилучення у селянства зернових надлишків та необхідність форсованоїколективізації сільського господарства.Колективізація почала здійснюватись вже в 1929 р., названому „роком великого перелому”. Було визнано, що Україна мала все необхідне, щоб попередувсіх інших республік Радянського Союзу здійснити колективізацію. 24 лютого1929 р. С.Косіор підписав лист-директиву місцевим партійним організаціямУкраїни, в якій ставилося завдання: „Степ треба цілком колективізувати за часвесняної посівної кампанії, а всю Україну – до осені 1930р."Початок колективізації показав, що селяни не бажали вступати до колек-тивних господарств (колгоспів). Адже усуспільнювались не тільки засоби виробництва, а й продуктивна худоба, птиця, реманент. Досягти цього вдавалося лише шляхом грубого насильства. Ті, хто не вступав до колгоспу, прирівнювалися до ворогів радянської влади і злочинців. Особливо активним був наступ протизаможних селян – куркулів. До цієї категорії відносили не тільки тих, хто використовував найману працю, а й селян-одноосібників, які застосовували у своєму господарстві двигун або просто мали хату, покриту бляхою. Застосовувалася по-літика відкритого терору: розстріли, ув'язнення, виселення у віддалені райони (Урал, Сибір, Далекий Схід).Але й це не допомагало. Селяни відмовлялися йти у колгоспи, продавалиабо забивали худобу, ховали чи псували реманент, інше майно, яке підлягало колективізації. У 1928-1932рр. в Україні було винищено майже половину стада поголів’я худоби. У багатьох випадках проявлялися відкриті селянські протести,які нерідко переростали у збройні повстання, що охоплювали цілі райони.На їх

придушення відправлялися регулярні війська. Події набували загрозливих масштабів. Щоб заспокоїти селянство, в березні 1930 р. газета "Правда" надрукувала статтю Й.Сталіна "Запаморочення від успіхів", де засуджувалися „перегини” в колгоспному будівництві. Відповідальність за „викривлення партлінії” перекладалась на місцеві органи влади. Почався масовий вихід селянства з колгоспів.Але такий перебіг подій не влаштовував керівництво. Тому вже у вересні 1930р.відновився наступ на селян-односібників, а до кінця 1932 р. в УРСР було колективізовано майже 70% селянських господарств, що володіли 80% посівної площі.Головною метою партії залишалася індустріалізація країни. Для закупівліза кордоном промислового устаткування потрібна була валюта. Отримати її можна було, тільки експортуючи сировину, зокрема зерно. Світові ціни на зерно різко знизились. Та незважаючи на це, експорт його зростав. У багатьохколгоспахбуло забрано все зерно разом з насіннєвим фондом, селяни голодували. Окреміколгоспи розпалися.Навесні 1932р. селяни, дуже ослаблені напівголодною зимою, не зумілиуспішно провести весняну сівбу. План заготівок зерна був не виконаний. В Україну прибула надзвичайна комісія на чолі з Молотовим. Внаслідок її адміністра-тивних дій, коли з колгоспних і селянських комор вивезли все до зернини, взимку 1932 -1933 р. в селах України розпочався голодомор. Намагаючись врятувати-ся, тисячі селян ішли до міст, де весною скасували хлібні картки і можна було купити хліб. Але сільським жителям продавати хліб заборонялося. Селянам та-кож не дозволялося самостійно найматися на роботу на промислові підприємст-

ва, переходити або переїжджати до Росії. Загалом, за різними підрахунками, відголодомору 1932-1933 рр. в Україні загинуло до 9 млн. чоловік.Після розпаду Австро-Угорської імперії і поразки національно-визвольної боротьби західноукраїнські землі були розділені між Польщею, Румунією і Чехо-Словаччиною. Ці країни значно відставали від промислово розвинутих країн Європи. Західноукраїнський регіон залишався аграрно-сировинним придатком, ринком збуту, джерелом сировини й дешевої робочої сили для іноземних країн.Продуктивні сили Галичини розвивалися відповідно до інтересів польської еко-

номіки (85% підприємств були дрібними, понад 80% населення краю займалисясільськогосподарським виробництвом).Західні українці зуміли організувати економічну самооборону проти іно-земної експлуатації. Вже в перші повоєнні роки було створено широку мережуспоживчих, закупівельно-збутових, кредитних, виробничих кооперативів. Очолював українську кооперацію в Польщі Ревізійний союз українських кооператорів.Закупівельно-збутові кооперативи змогли організувати заготівлю сільськогосподарських продуктів серед своїх членів, забезпечити їх реманентом, насінням. Селянські кооперативи налагодили експорт окремих видів продуктів за кордон. Виробнича кооперація займалася переробкою сільськогосподарської та іншої продукції. Особливі успіхи мала молочарська кооперація, яка вийшла наєвропейський ринок.Кредитні кооперативи мобілізовували заощадження, надавали вигідні кредити. При Центробанку був створений „Фонд господарської розбудови”, який сприяв створенню нових виробництв.На положенні відсталих окраїн Румунії були Буковина і деякі повіти Бессарабії. Буковинська промисловість залишалась напівкустарною, найбільш роз-виненою була харчова промисловість.Повільно розвивалась і промисловість Закарпаття, вона теж була напівкустарною.В умовах іноземного панування гальмувався розвиток сільського господарства. Аграрні реформи не могли задовольнити потреби українського села.Мав місце масовий селянський рух, масова еміграція за кордон. Економіка булла кризовою.Таким чином можна зробити висновок, що у міжвоєнний період Україна залишалася територіально роз’єднаною, а її економіка розвивалася за принципами, що мало узгоджувалися з інтересами українського народу.