Сутність Нової економічної політики.

Впродовж 1920–1921 рр., незважаючи на більш ніж мільйонну армію червоно­армійців, селяни масово виступали проти вилучення продовольства і заборони торгівлі. Протести нерідко набували форми партизанського руху. В Україні діяли сотні дрібних пов­станських загонів. Селянські виступи відбувалися здебільшого під анархістськими, частково – національно-визвольними, гаслами, інколи набували й відверто-бандитського характеру. Проте проблема селянства полягала в його розпорошеності, у відсутності політичних сил, здатних згуртувати село. Проти бунтівників кидалися кращі частини Червоної армії. Армія використовувалася й для реквізиції хліба.Забезпечення харчами працівників націоналізованих підприємств було недостатнім. Пайок скоротився до 100 г хліба і видавався не щодня. Голодуючі робітники вдавалися до так званих «італійських страйків», тобто уповільнювали темп праці, оскільки інакше їх негайно позбавили б трудової книжки, за якою одержувалися пайки. Чисельність робітників великої промисловості зменшилася наполовину порівняно з довоєнною.Через нестачу хліба різко впав видобуток корисних копалин, перш за все вугілля, що призводило до зупинки залізниць. Продовольча, вугільна і транспортна кризи вкінець розхитали матеріально-технічне постачання промисловості.Та одержавлення виробництва продовжувалося. 1920 р. ВРНГ РСФРР вирішила націоналізувати всі промислові підприємства з кількістю робітників не менше 5 при наявності механічного двигуна і не менше 10 за відсутності останнього.Введення НЕП найчастіше пов’язують з повстанням матросів і робітників Кронштадта (лютий 1921 р.), яке проходило під гаслами відновлення вільної торгівлі та скасування режиму комісарської диктатури. Проте рішення про відмову від реквізиційних хлібозаготівель було прийнято раніше. 18 лютого політбюро ЦК РКП(б) схвалило «Проект постанови ЦК про заміну розкладки натуральним податком». В ньому пропонувалося ще до початку посівної кампанії визначати загальну суму податку і середній відсоток обкладення ним посівних площ, з тим, щоб селяни знали, скільки хліба вимагатиме держава. Після сплати податку їм надавалося право використовувати залишок врожаю на власні потреби, в тому числі продавати на базарах.Партійно-державне керівництво радянської України намагалося заблокувати виконання цього документу. Однак, вже на X з’їзді РКП(б), який відкрився 8 березня 1921 р., доповідь Леніна про заміну розкладки продовольчим податком не зустріла заперечень. Очевидно, кронштадський урок подіяв навіть на твердолобих.У резолюції травневого (1921) пленуму ЦК РКП(б) вперше зустрічається словосполучення «нова економічна політика». Вона передбачала систему заходів, спрямованих на обмеження методів директивного управління, на використання елементів ринкового розвитку та ринкових відносин. Мова велася, крім запровадження продподатку, про денаціоналізацію частини промислових підприємств, насамперед дрібних і середніх, про допуск приватного капіталу, заохочення іноземних інвестицій у різних формах, упровадження вільної внутрішньої торгівлі, нормалізацію фінансової, вдосконалення податкової системи, розвиток кредитно-банкової.Новий курс уряду в промисловості визначився з другої половини 1921 р., згідно з підписаним В. Леніним «Наказом Ради народних комісарів про впровадження в життя начал нової економічної політики».Дрібні промислові підприємства передавались у приватні руки на правах оренди, тобто вони продовжували належати державі. Важка промисловість, банки, транспорт і зовнішня торгівля залишалися державними.Якщо раніше великі підприємства працювали за нарядами, під них одержували сировину, паливо й пайки для робітників, а натомість безкоштовно здавали всю вироблену продукцію, то, тепер керівники держпідприємств повинні були діяти самостійно. Від них вимагалося забезпечення самоокупності. Продаж продукції мав відшкодовувати витрати виробництва. Це назвали спочатку комерційним, а потім господарським розрахунком, оскільки слово «комерція» різало вуха більшовикам. Коли самоокупність не досягалася, держава покривала збитки з бюджету.На госпрозрахунок переводилися трести – групи підприємств, утворені за галузевою, територіальною або галузево-територіальною ознаками. Перші трести з’явилися восени 1921 р. Деякі з них були надзвичайно великими. Проте фабрики і заводи, що входили до складу трестів, не мали статусу юридичних осіб і працювали як цехові підрозділи, без права виходу на ринок. Майже відразу стали утворюватися й синдикати – організації для закупівлі сировини, планування операцій і збуту однорідної продукції групи трестів. Діяльність синдикатів, влаштування оптових ярмарків і заснування товарних бірж формували ринок засобів виробництва.Легалізація торгівлі вивела з підпілля підприємницьку діяльність. За короткий час в оренду було здано близько половини підприємств. З’явилася нова буржуазія – промисловці-фабриканти, торговці-оптовики, біржові маклери. Їх називали непманами. Приватна ініціатива швидко виводила країну з розрухи. Але більшовики ставилися до непманів вкрай упереджено.

Індустріалізація та колективізація УРСР.