Суть індустріалізації в Україні. Її найважливіші фактори (19 – поч..20 ст.)

Суть індустріалізації в Україні. Її найважливіші фактори

У східній Україні упродовж 60-80-х років ХІХ ст. завершився промисловий

переворот. Найхарактернішою ознакою цього було повсюдне застосування у ви-робництві парових двигунів, систем машин, механізмів та верстатів. Основнимпромисловим паливом стало кам’яне вугілля. Активно застосовувались досяг-нення науки і техніки. Значний поштовх одержали традиційні в Україні галузіпромисловості, пов’язані з сільським господарством.Наприкінці ХІХ ст. у Катеринославській та Херсонській губерніях виникли17 великих металургійних заводів, 9 з яких - належали іноземцям. На кошти іно-земного капіталу (англійського, бельгійського, французького) були збудовані за-вод Джона Юза з робітничим селищем Юзівка ( нині Донецьк), Дніпровський за-вод у селищі Кам’янському (нині Дніпродзержинськ), Гданцівський завод біля

Кривого Рогу та інші. Іноземні акціонерні компанії з основним капіталом майжев 63 млн. крб. займали ключові позиції в кам’яновугільній, залізорудній, металу-ргійній промисловості України. В 1900р. переважно іноземцям належали 65 під-приємств сільськогосподарського машинобудування. Значним досягненням упроцесі індустріалізації стало будівництво Харківського та Луганського парово-зобудівних заводів.На початку ХХ ст. активним став процес монополізації. Причиною цьомустала економічна криза 1900-1903рр., внаслідок якої збанкрутіли сотні дрібнихпідприємств, натомість виник ряд великих монополістичних об’єднань. Монопо-лії проникли в усі сфери господарства. За рівнем концентрації промислового ви-робництва Україна вийшла на одне з перших місць у світі. Підприємці, в основ-ному - іноземні, монополізуючи виробництво, встановлювали ціни, забезпечува-ли високі прибутки шляхом жорстокої експлуатації трудового люду.Таким чином, ставши на шлях індустріалізації, Україна зробила значнийкрок уперед в економічному розвитку. Вона пертворилася в один з найрозвину-тіших районів імперії. Тут склалися такі центри, як Донецький вугільно- металу-

ргійний, Криворізький залізорудний і Нікопольський марганцевий басейни таПівденно-Західний цукровобуряковий район.

Однак, у зв’язку з початком Першої світової війни, індустріалізація в

Україні так і залишилась незавершеною. До того ж, царський уряд проводив ко-лонізаторську політику щодо України. Фактично однобічний характер мав і то-варообмін. Ціни на українську сировину залишалися низькими, а вартість гото-вих російських товарів була надзвичайно високою. Так українська економіка немогла мати високої прибутковості. Отже, незважаючи на надзвичайно високі темпи індустріалізації в Україні, завершити її до початку першої світової війни невдалося. Україна, як і Російська імперія в цілому, залишалася аграрно-індустріальною.

Селянська реформа 1861р. її прогресивне значення.

Столипінська аграрна реформа, її прогресивне значення Зрушення в

сільському господарстві

реформи 1861 р. сільське господарство швидше розвивалося на Пів-дні України, де поміщицькі господарства на кінець ХІХ ст. перейшли на удоско-налену техніку. В цілому в Україні раціонально, інтенсивно розвивалася незнач-на частина господарств. Залишалася низка пережитків панщинно-кріпосницької системи господарювання. Реформи не зрівняли селян у громадських правах з ін-шими суспільними верствами. Все це гальмувало господарську ініціативу і куль-

турний розвиток селянства.Залишки кріпосництва, невирішеність аграрного питання стали причинами боротьби у пореформеному селі на всій Російській імперії, в т.ч. й на східноукра-

їнських землях. Уряд намагався стабілізувати становище в країні шляхом пере-будови земельно-аграрних відносин (1905-1907рр.).

Була проведена аграрна реформа, що дістала назву „ столипінської” за

ім’ям її автора і втілювача в життя голови Ради міністрів П.А.Столипіна. Вонамала розв’язати земельне питання. В Указі від 22 листопада 1906 р. були викладені основні положення реформи.Столипінська аграрна реформа передбачала здійснення таких заходів: 1)

руйнування общини, яка відіграла значну роль в масових селянських виступах1905-1907рр., і закріплення за кожним домогосподарем, який володів надільноюземлею на основі общинного права, належної йому частини в особисту приватнувласність; 2) надання кредитної допомоги селянам через Селянський земельнийбанк; 3) організацію переселення селян у малозаселені райони Сибіру, Північного Кавказу, Середньої Азії.Кожний селянин мав право вимагати від громади виділення йому землі водному масиві, що отримав назву "відруб". Селяни могли переносити туди своїгосподарські будівлі й створювати " хутір". Цей захід повинен був служитистворенню заможних селян-фермерів.У цілому столипінська аграрна реформа мала успіх в Україні. Нею скорис-талися, перш за все, селяни, які хотіли і вміли господарювати. Реформа приско-рила перехід українського села на індустріальну основу, створила сприятливіумови для розвитку приватного селянського землеволодіння,стимулювала розвиток агрономічних заходів. За період 1909-1913рр. продуктивність сільського господарства зросла в півтора рази. Земські агрономи організували прокатні станції техніки, сільськогосподарські читання. Для малоземельних селян створювали товариства з питань оренди землі та колективного ведення рільництва. Однак модернізація українського села здійснювалась повільно в порівняні з країнамиЗахідної Європи і була перервана світовою війною 1914р.Розвиток капіталістичних відносин у сільському господарстві мав місце іна західноукраїнських землях. Однак Східна Галичина, Північна Буковина, Закарпаття залишалися відсталими аграрними провінціями Австро-Угорської імперії.В Західній Україні зберігалося велике поміщицьке й церковне землеволодіння.Поміщикам належало понад 40% усіх земель. Великими землевласниками Були польські, румунські, угорські, німецькі поміщики. Поміщицькі господарства базувалися на відробітках селян. Великого поширення набули відробітки за проценти, які сплачували за борг взятого до „нового врожаю” збіжжя за „порцію” певну суму грошей, яку поміщики позичали селянам, за землю, за штрафи припотравах у полі, за порушення лісового чи рибальського законодавства тощо.Щоб вижити селянська біднота вимушена була шукати заробітки поза селом,швидкими темпами зростала трудова еміграція. Почалася масова еміграція українських селян до Америки, здебільшого США і Канади, у менших розмірах – доБразилії та Аргентини, де було чимало неосвоєних територій і уряди цих країн охоче приймали емігрантів. Окрім того, місцеве селянство виїжджало на сезонніроботи до Німеччини, Чехії, Румунії, Данії та прикордонних російських губерній.

Характеристика економічного становища України в 1914-1921р.