Економіка країн світу в роки другої світової війни. Економічні наслідки другої світової війни.

Друга світова війна завдала людству величезних матеріальних і людських втрат. У роки війни в більшості країн господарство занепало. Єдиною державою, що, навпаки, розвивалась - були США. Обсяг виробництва зростав. Так, у 1939-1944 рр. виплавка сталі збільшилась на 70%, електросталі, легованої сталі – більше ніж у 4 рази, прокату – на 56,7%, видобуток кам’яного вугілля – на 60%, а коксівного – в 4 рази. Динамічно розвивалися кольорова, хімічна, електротехнічна, нафтопереробна, автомобільна, літакобудівна галузі. Найшвидшими темпами розвивалася суднобудівна промисловість. У воєнній промисловості продуктивність праці зросла на 35%. США – єдина країна, яка в роки війни, випускаючи воєнне спорядження, не припиняла виробництво товарів народного споживання.

Різко збільшилися державні капіталовкладення в економіку, тривав процес концентрації виробництва, зокрема в хімічній, металургійній, газонафтовій, машинобудівній галузях. Національний комітет оборони значно розширився – з’явилися нові підрозділи, зокрема відділ економічної війни, ленд-лізу тощо. Обсяг сільськогосподарського виробництва у США в 1944 р. зріс порівняно з 1939р. на 36%. Фермерство почали вважати найрозвиненішим щодо механізації польових робіт, електрифікації, застосування прогресивних технологій. Вивіз американського капіталу збільшився, США захопили головні позиції в економіці більшості країн. Дуже постраждала в роки другої світової війни економіка Великобританії.  Державний борг збільшився, зменшилися золоті та валютні запаси. Загальні втрати країни оцінювалися в 7300 млн.ф.ст., що становило близько ¼ національного багатства країни. Загальні витрати Великобританії на війну дорівнювали 25млрд.ф.ст. Франція в червні 1940 р. була окупована гітлерівською Німеччиною; понад 4 роки французькою економікою повністю розпоряджалися німецькі загарбники.

Рівень промисловості країни в 1944 р. порівняно з довоєнним становив 38%. Виробництво сільськогосподарської продукції зменшилося в 2 рази. Франція втратила весь торговий і військово-морський флоти. Розпалася французька колоніальна система. Національна валюта – франк була девальвована. Капіталовкладення за кордоном зменшилися в 10 разів. Війна завдала економіці збитків на 1440 млрд. довоєнних франків. Німеччина зазнала більших втрат, ніж США та всі західноєвропейські країни разом узяті.     

За роки війни Японія перетворилася на сильну індустріально-аграрну державу. Перевага віддавалася воєнним галузям, значно скоротилося виробництво у легкій промисловості. Після другої світової війни зазнав серйозних руйнувань механізм міжнародних валютних відносин. Крім того, у деяких країнах за роки війни великою мірою зросла державна заборгованість ( США, Великобританія, Франція). Покриття дефіциту державного боргу потребувало значного збільшення випуску паперових грошей. У 1944 р. у Бреттон-Вудсі (США) відбулася міжнародна фінансова конференція, в якій взяли участь 45 дійсних і асоційованих членів ООН, а також міністри фінансів 16 країн. На основі підписаних там угод були створені Міжнародний

валютний фонд, Міжнародний банк реконструкції та розвитку. У квітні 1948 р. Конгрес США затвердив «план Маршала». Це був план економічної допомоги країнам Європи. Його учасники: Великобританія, Франція, Італія, Бельгія, Данія, Нідерланди, Норвегія, Ірландія, Іспанія, Швеція, Люксембург, Австрія, Швейцарія, Португалія, Греція, Туреччина, а з грудня 1949р. – ФРН. Метою «Плану» був розвиток економіки на  «принципах індивідуальної свободи, вільних інститутів і справжньої незалежності». Європа розглядалася як єдиний економічний простір, на підставі міжнародно-правового договору між країнами.«План Маршала»діяв з квітня 1948 р. до 30 грудня 1951 р. Обсяг допомоги становив 102 млрд. дол. ( в цінах 1990 р.). Радянський Союз відмовився від допомоги за «планом Маршала», оскільки США відкинули його вимоги (1. Кожна країна мала самостійно визначати свої потреби в допомозі та її форму. 2. Розмежувати країни-союзники, нейтральні та колишніх противників. Допомога Німеччині повинна бути тісно пов’язана з проблемою репарацій).

Тенденції й напрями розвитку світового господарства другої половини

ХХ ст..

Після другої світової війни в розвитку індустріальної цивілізації відбулися значні зміни. Вони були пов’язані, насамперед зі збільшенням світової соціалістичної системи, розпадом колоніальної системи та утворенням незалежних держав. Таким чином, світове господарство охоплювало три підсистеми: господарства економічно розвинених, соціалістичних держав та країн, що розвиваються. Головною тенденцією в економічному розвитку всіх країн була індустріалізація. Економічно розвинені країни вступили у фазу інтенсивного розвитку. Змінювалася структура їх національних господарств. Розвиток світового господарства відбувався на основі науково-технічного прогресу, подальшого поглиблення всесвітнього поділу праці, інтернаціоналізації виробництва. Сформувалася світова інфраструктура – комплекс галузей, що обслуговували світові економічні відносини. Наприклад, транспортна система, мережа інформаційних комунікацій. Значно розширилися та набули нового змісту всі форми міжнародних економічних відносин. Головною рисою господарського розвитку було посилення взаємозв’язків між усіма країнами та їхніми групами. Набули розвитку міжнародні інтеграційні процеси. Зросло державне регулювання господарських процесів. Економічне зростання національних економік значною мірою залежало від ступеня входження їх до всесвітнього господарства.Занепад економіки Європейських країн та Японії сприяв економічному пануванню США. Широкого розмаху набула економічна експансія США. У міжнародній валютно-фінансовій системі встановилася першість її національної валюти. Промислове виробництво європейських країн скоротилося, панувала внутрішня інфляція. Скоротився міжнародний обмін товарами і послугами серед країн Європи. Переважною формою торгівлі був бартер. Уряди цих країн здійснювали непопулярні заходи щодо приватного капіталу: здійснювався контроль цін на основні товари, перерозподіл національного доходу, збільшувалась кількість грошей в обігу. Це стало причиною переводу приватних інвестицій з Європи до США. Стан господарства Європи мав негативний вплив на світову економіку взагалі. США повинні були у власних інтересах, для стабілізації світової економіки та політичної ситуації допомогти європейським країнам. 50 – 60 роки ХХ ст. стали етапом інтенсивного індустріального піднесення економічно розвинених країн світу. Змінилася структура світового капіталістичного господарства. Найбільш динамічно розвивалась промисловість. Структурні зміни в національних господарствах були пов’язані з національними особливостями. Швидко розвивалися галузі, що визначали технічний прогрес. Виникли нові галузі: аерокосмічна, радіоелектронна. Істотні зміни відбулися у співвідношенні продукції легкої та важкої промисловості. З середини 50-х років минулого століття важка індустрія почала лідирувати. Інтенсивність динаміки та структурних зрушень національного господарства економічно розвинених країн визначалася досягненнями науково-технічного прогресу. Наука перетворилася на безпосередню продуктивну силу. Відбулися істотні зміни у техніці, яка охопила технологічну, транспортну, енергетичну, контрольно-управлінську види людської діяльності. Почали широко застосовуватись автоматичні системи машин.

З’явились нові поліматеріали, виникли нові технології – лазерна, плазмова, генна. Зароджувалась інформаційна революція. З’явились науково-виробничі комплекси. Значно зросли капіталовкладення в економіку, змінилася їх технологічна структура. Основні витрати йшли не на розширення виробничих площ, а на модернізацію, автоматизацію виробничих процесів. Зросли капітальні вкладення у невиробничу сферу. Зростали концентрація, централізація виробництва і капіталу. Зросла економічна могутність монополістичних об’єднань. Масовим явищем стало виникнення транснаціональних корпорацій. Зросла кількість міжнаціональних монополій, укладалися угоди про співробітництво між монополіями різних країн. Держава стала значним виробником і споживачем промислових товарів та послуг. Державні капіталовкладення спрямовувалися в галузі, що забезпечували загальнонаціональні потреби (інфраструктуру, атомну промисловість, виробництво і розподіл електроенергії, газо- і водопостачання, транспорт, невиробничу сферу). Велике значення в державному регулюванні мали податки: зменшення відсоткових ставок, звільнення від сплати податків, прискорення строків амортизації тощо. Кінець 60-х років ХХ ст. характеризує перехід держав до «структурної стратегії» - політики заохочення певних галузей до вдосконалення і регулювання структури господарства з урахуванням прогресивних змін у розвитку всесвітнього господарства.