Функції та ієрархія державної системи екологічного управління

зації водних об'єктів тощо, а також встановлення територій з особливим ре­жимом користування та охорони.

Розподіл і перерозподіл природних ресурсів.Механізм процесу надання природних ресурсів у користування (власність) та припинення права кори­стування (власності) природними ресурсами.

Облік природних ресурсів.Ведення природоресурсних кадастрів (сукупність кількісних, якісних та інших характеристик екологічного, госпо­дарського та правового стану природних ресурсів): земельного, водного, лісового, рекреаційного, родовищ корисних копалин, рослинного й тварин­ного світу, Червоної книги України, територій та об'єктів природно-за­повідного фонду, відходів, екологічно небезпечних об'єктів і територій тощо.

Спеціалізований контроль. Державний контроль за додержанням норм і правил у галузі охорони навколишнього природного середовища, раціональ­ного використання й відновлення природних ресурсів, у тому числі землі, надр, поверхневих і підземних вод, атмосферного повітря, лісів, інших об'єктів рослинного й тваринного світу, морського середовища та природ­них ресурсів територіальних вод, континентального шельфу і виключної (морської) економічної зони, територій та об'єктів природно-заповідного фонду України, а також у сфері поводження з відходами, додержання норм екологічної безпеки.

Лімітування.Затвердження для підприємств, установ та організацій лімітів використання чи видобування природних ресурсів, лімітів викидів і скидів забруднювальних речовин у навколишнє природне середовище, а також лімітів на утворення й розміщення відходів.

Нормування.Визначення нормативів гранично допустимих викидів і скидів забруднювальних речовин у навколишнє природне середовище та інших видів шкідливого впливу на нього, а також нормативів плати за забруднення навколишнього середовища і розміщення відходів. Впровад­ження стандартів екологічного управління й аудиту.

Експертиза.Забезпечення проведення екологічного дослідження, аналізу, оцінки об'єктів чи діяльності, спроможних безпосередньо чи в про­цесі реалізації (застосування, впровадження тощо) негативно впливати на стан навколишнього природного середовища і здоров'я населення, а також забезпечення процесу підготовки висновків про їхню відповідність еколо­гічним вимогам.

Моніторинг.Спостереження, збирання, обробка й передавання, збері­гання й аналіз інформації про стан навколишнього природного середовища, оцінка й прогнозування його змін та ступеня небезпечності, розробка на­уково обґрунтованих рекомендацій для прийняття управлінських рішень.

Вирішення спорів.Врегулювання розбіжностей між суб'єктами еколо­гічних правовідносин та захист порушених екологічних і пов'язаних із ними суб'єктних прав.

Забезпечення відповідальності за екологічні правопорушення.Складання протоколів та розгляд справ про адміністративні правопорушення в галузі охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів; подання позовів про відшкодування збитків і втрат, заподіяних у

159

 Глава 3

 Державна система екологічного управління

результаті порушення законодавства про охорону навколишнього природ­
ного середовища; обмеження чи призупинення (тимчасове) діяльності
підприємств та об'єктів, незалежно від форм власності та підпорядкування,
якщо їх експлуатація здійснюється з порушенням законодавства про охоро­
ну навколишнього природного середовища, вимог дозволів на використан­
ня природних ресурсів, з перевищенням лімітів і нормативів гранично допу­
стимих викидів і скидів забруднювальних речовин.                             

Стандартизація.Розробка і встановлення комплексу обов'язкових пра­вил, вимог, норм і нормативів у галузі використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища від забруднення та інших шкідливих впливів, забезпечення екологічної безпеки.

Аудит.Збирання інформації та оцінка відповідності екологічного стану, діяльності, заходів, умов, а також системи екологічного управління об'єкта аудиту (суб'єкт господарювання, природний об'єкт, програма, проект тощо) екологічним вимогам, розробка рекомендацій щодо поліпшення його еко­логічних аспектів.

Сертифікація. Визначення, перевірка й документальне підтвердження об'єкта сертифікації встановленим екологічним вимогам.

Ліцензування.Екологічне обґрунтування, адміністративно-правове й державне економічне регулювання, а також екологічний контроль за вироб­ництвом і сферою послуг шляхом видачі дозволів на здійснення певної діяльності, пошук (розвідка) та експлуатація родовищ корисних копалин, захоронения (складування) відходів, екологічно небезпечна діяльність тощо.

Страхування.Встановлення відповідальності страхувальника (страхової фірми) за ризики, пов'язані з понаднормативним забрудненням навколиш­нього природного середовища.

Організація освіти. Організація екологічного виховання, забезпечення безперервної екологічної освіти населення та обов'язкової екологічної підготовки керівних кадрів.

Інформування.Забезпечення систематичного й оперативного інформу­вання населення, органів державної влади, підприємств, установ, організа­цій та громадян про стан навколишнього природного середовища, захворю­ваності населення.

Постійне вдосконалення управління.Процес систематичного оцінювання діяльності ДСЕУ, розробка і впровадження заходів щодо підвищення ефек­тивності й результативності екологічного управління.

Ієрархія управління забезпечує розв'язання стратегічних екологічних за­вдань у вищих ланках управління з делегуванням більш дрібних і локальних проблем на нижчі ланки управління. Залежно від масштабності об'єктів і рівня суб'єктів екологічного управління, у ДСЕУ можна виділити макро- і мікроекологічне управління. Макроекологічне управління поши­рює свою дію на великомасштабні об'єкти, такі як природне середовище держави, окремих регіонів, природні екосистеми, природні ресурси загаль­нодержавного значення, а також на здоров'я населення. Мікроеко­логічне управління поширює свою дію на адміністративно-тери­торіальні райони, компанії, підприємства, організації, природні об'єкти, що

160

3.2
___________________________ Функції та ієрархія державної системи екологічного управління

мають визначені межі на місцевості: земельні ділянки, водні об'єкти, ділян­ки континентального шельфу, ділянки надр, об'єкти природно-заповідного фонду тощо.

До суб'єктів, що здійснюють макроекологічне управління, належать центральні законодавчі й виконавчі структури, органи регіональної влади, органи екологічного управління. Вони уповноважені приймати управлінські рішення, що стосуються держави в цілому, регіонів, галузей народного гос­подарства тощо.

До суб'єктів, що здійснюють мікроекологічне управління, належать виконавчі структури, органи місцевого самоврядування та органи еколо­гічного управління, системи екологічного менеджменту суб'єктів господа­рювання. Вони уповноважені приймати управлінські рішення, що стосують­ся невеликих територій, окремих природних об'єктів, компаній, підпри­ємств, організацій.

У галузі охорони навколишнього природного середовища підходи в управлінні зумовлені територіальними обсягами природних екосистем, які визначають відповідні рівні: загальнодержавний — поширюється на всю територію України; регіональний — охоплює територію в межах двох чи більше областей та АР Крим або поширюється на територію суміжних дер­жав та акваторію морської економічної зони; місцевий — охоплює тери­торію в межах АР Крим, області, району.

Природа не визнає адміністративних кордонів, і характер просторового поширення природних систем територіально не відповідає сучасному адмі­ністративно-територіальному устрою держави.

Існуючі рівні управління ДСЕУ нині реалізують територіальний прин­цип управління, але не в екологічному, а в адміністративному плані. Тому в ієрархії ДСЕУ розрізняють такі рівні екологічного управління, що відоб­ражають адміністративно-територіальний устрій держави:

• національний (територія всієї держави);

• регіональний (територія області, АР Крим, міст Києва та Севасто­поля);

• місцевий (територія адміністративно-територіального району, зона надзвичайної екологічної ситуації);

• об'єктовий (природний об'єкт, підприємство).

ДСЕУ передбачає водночас галузеве управління, основою якого є міні­стерства, комітети, відомства, концерни, корпорації та інші галузеві устано­ви й організації, які мають свої підвідомчі структури в усіх регіонах.

На рівні окремого підприємства як об'єкта екологічного управління перетинаються два рівні управління: територіального — з боку місцевих ор­ганів екологічного управління — та галузевого — з боку відомчих органів екологічного управління. Під впливом дій цих двох рівнів управління функціонує система екологічного менеджменту підприємства (об'єкта еко­логічного управління). Ступінь ефективності функціонування системи еко­логічного управління на рівні об'єкта значною мірою залежить від узгодже­ності впливів територіальної та галузевої управлінських систем.

Глава 3