Державна система екологічного управління

ЕКОЛОГІЧНЕ ЛІЦЕНЗУВАННЯ

Згідно із законом України «Про охорону навколишнього природного середовища» природокористування в Україні здійснюється в порядку загального й спеціального використання природних ресурсів.

У сфері спеціального використання природні ресурси надаються у володіння, користування або оренду на підставі спеціальних дозволів, за­реєстрованих у встановленому порядку, за плату для здійснення виробничої та іншої діяльності. Управління і контроль за спеціальним використанням природних ресурсів здійснюється спеціальними органами дозвільно-погод­жувальної діяльності в межах їх повноважень.

Залежно від виду діяльності, природного ресурсу, ступеня шкідливості впливу на навколишнє природне середовище та інших чинників видаються дозвільно-погоджувальні документи різної юридичної сили: дозволи, пого­дження, сертифікати, ліцензії. Право на проведення тих видів господарсь­кої діяльності, що підлягають обмеженню, реалізується через ліцензування.

Ліцензування належить до групи традиційних адміністративних ме­ханізмів управління. Основні принципи державної політики України у сфері ліцензування — це захист прав, законних інтересів, життя та здоров'я гро­мадян, захист навколишнього природного середовища та забезпечення без­пеки держави. Законодавчою основою в цій сфері є закон України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», який визначає, що ліцензування— це видача, переоформлення та анулювання ліцензій, видача дублікатів ліцензій, ведення ліцензійних справ та ліцензійних реєстрів, кон­троль за додержанням ліцензіатами ліцензійних умов, видача розпоряджень про усунення порушень ліцензійних умов, а також розпоряджень про усу­нення порушень законодавства у сфері ліцензування.

Отже, ліцензія є єдиним документом дозвільного характеру, який дає право на ведення певного виду господарської діяльності, що, відповідно до законодавства, підлягає екологічному обмеженню. Ліцензування таких видів діяльності (а їх — 64) стосується екологічних аспектів і зумовлює необхід­ність врахування екологічних вимог.

Розвиток ліцензування природокористування і природоохоронної діяль­ності набуває в Україні дедалі ширшого застосування, оскільки воно нале­жить до ефективних інструментаріїв екологічного управління. Ефективність ліцензування полягає у його комплексності, яке крім адміністративних ва­желів управління об'єднує інструментарії: інформаційний — екологічний аудит та екологічну експертизу, економічний — визначення умов справлян­ня платежів, ринковий — укладення договору з ліцензіатом. Право на вида­чу ліцензій мають органи ліцензування: Міністерство екології та природних ресурсів України, Державний комітет ядерного регулювання України, Національне космічне агентство України, Міністерство палива та енергети­ки України, Міністерство аграрної політики України, Державний комітет України по земельних ресурсах. За цими органами закріплені певні види господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню. За видачу ліцензії справляється плата, розмір і порядок зарахування якої до Державного бюд­жету встановлюються Кабінетом Міністрів України.

3.5 Спеціальні функції державного екологічного управління

Ліцензування екологічно небезпечних видів діяльності належить тільки до функцій державного рівня управління.

Розвиток екологічного ліцензування має два стратегічні напрями: окре­ме та комплексне ліцензування. Окреме ліцензування стосується видів діяльності в галузі охорони навколишнього природного середовища і здоров'я населення, а також окремих видів природокористування з введен­ням спеціальних дозволів на право розміщення в навколишньому середо­вищі викидів, скидів забруднювальних речовин та відходів. До сфери окре­мого ліцензування належать, згідно із законом України «Про затвердження переліку особливо небезпечних хімічних речовин, виготовлення та реаліза­ція яких підлягає ліцензуванню», небезпечні відходи. Визначення і прий­няття подібних законів стосується насамперед регулювання екологічної без­пеки держави в екологічно найнебезпечніших галузях економіки і потребує перегляду, узгодження або розробки нових нормативно-правових доку­ментів. Комплексне ліцензування визначає право на здійснення од­ночасно викидів, скидів забруднювальних речовин у довкілля та розміщення відходів. Цей вид ліцензування поки не знайшов свого застосування в Ук­раїні і потребує формування відповідної законодавчої бази.

У цілому екологічне ліцензування є процесом, що складається з кількох етапів:

• встановлення нормативів впливу на навколишнє природне середови­
ще: граничнодопустимих викидів і скидів, норм розміщення відходів,
граничних норм вилучення природних ресурсів або ж відповідних
тимчасових лімітів впливу та вилучення;

• обчислення з урахуванням різноманітних коефіцієнтів відповідних
ставок платежів за використання природного ресурсу або впливу на
навколишнє середовище і встановлення конкретного розміру плати;

• внесення нормативів, лімітів і ставок платежів у ліцензію й у відпо­відний договір на природокористування.

Після оформлення ліцензії ліцензіат стає об'єктом екологічного кон­тролю.

Зазначимо, що специфіка і надвідомчий характер екологічного ліцензу­вання потребують прийняття й запровадження закону України «Про еко­логічне ліцензування».

ЕКОЛОГІЧНА ЕКСПЕРТИЗА

Екологічна експертиза в Україні є самостійним видом управлінської діяльності та організаційно-правовою формою попереджувального контро­лю. З прийняттям законів України «Про охорону навколишнього природно­го середовища», «Про екологічну експертизу» екологічна експертиза отри­мала законодавчий статус і стала обов'язковою складовою законотворення, управлінської, господарської, інвестиційної та іншої діяльності, що вплива­ють на стан навколишнього природного середовища і здоров'я населення.

Екологічна експертиза розглядається як один з ефективних механізмів ДСЕУ, що здатний гарантувати екологічну безпеку, оскільки в ній поєдну-

Глава 3

Державна система екологічного управління

ються незалежність, гласність, соціальна справедливість, забезпечення кон­ституційних прав громадян на безпечні умови життя, на відповідний рівень здоров'я та якість навколишнього природного середовища. Закон України «Про екологічну експертизу» визначає екологічну експертизуяк вид науко­во-практичної діяльності спеціально уповноважених державних органів, еколого-експертних формувань та об'єднань громадян, що ґрунтується на міжгалузевому екологічному дослідженні, аналізі та оцінці передпроектних, проектних та інших матеріалів чи об'єктів, реалізація та дія яких може не­гативно впливати або впливає на стан навколишнього природного середо­вища, і спрямована на підготовку висновків про відповідність запланованої чи здійснюваної діяльності нормам і вимогам законодавства про охорону навколишнього природного середовища, раціональне використання і відновлення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки.

Мета екологічної експертизи — запобігання негативному впливові ант­ропогенної діяльності на стан навколишнього природного середовища та здоров'я людей, а також оцінка ступеня екологічної безпеки господарської діяльності й екологічної ситуації на окремих територіях та об'єктах.

Перелік об'єктів екологічної експертизи нині значно розширено. До них належать проекти законодавчих, нормативно-правових актів; передпро­ектні та проектні матеріали; документація з впровадження нової техніки, технологій, матеріалів, речовин, продукції; діючі народногосподарські об'єкти, особливо — екологічно небезпечні. У цілому в поле уваги еко­логічної експертизи потрапляють усі ті об'єкти, функціонування яких може призвести до порушення екологічних нормативів, негативного впливу на здоров'я населення та стан навколишнього природного середовища. Еко­логічній експертизі можуть також підлягати екологічні ситуації, що склали­ся в окремих населених пунктах і регіонах, військові, оборонні та інші об'єкти, інформація про які становить державну таємницю.

Основні завдання екологічної експертизи такі:

• визначення ступеня екологічного ризику і безпеки запланованої чи здійснюваної діяльності;

• організація комплексної, науково обґрунтованої оцінки об'єктів;

• встановлення відповідності об'єктів вимогам екологічного законодав­ства, будівельних норм і правил;

• оцінка впливу діяльності об'єктів на стан навколишнього природно­го середовища та якість природних ресурсів;

• оцінка ефективності, повноти, обґрунтованості та достатності заходів щодо охорони навколишнього природного середовища;

• підготовка об'єктивних, всебічно обґрунтованих висновків.
Виконання цих завдань покладено на суб'єкти екологічної експертизи, до яких належать:

• органи загального державного управління: Верховна Рада України,
Кабінет Міністрів України, Верховна Рада АР Крим, Рада Міністрів
АР Крим;

• спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з
питань екології та природних ресурсів — Міністерство екології та

3.5 Спеціальні функції державного екологічного управління

природних ресурсів України, його органи на місцях, створювані ними спеціалізовані установи, організації та еколого-експертні підрозділи чи комісії;

• органи місцевого самоврядування, органи виконавчої влади на міс­цях, інші державні органи відповідно до законодавства;

• органи громадського управління: статутні органи об'єднань громадян
та інших громадських формувань;

• інші установи, організації та підприємства, у тому числі іноземні
юридичні й фізичні особи, які залучаються до проведення екологічної
експертизи;

• окремі громадяни в порядку, передбаченому законом України «Про екологічну експертизу» та іншими законодавчими актами.

Основними формами екологічної експертизи, які визначені законодав­ством і здійснюються в Україні, є державна, громадська та інші. Правовий статус цих експертиз різний. Висновки державної екологічної експертизи обов'язкові для виконання, а висновки громадської та інших експертиз ма­ють рекомендаційний характер і можуть бути враховані під час проведення державної екологічної експертизи, а також у процесі прийняття рішень щодо подальшої долі експертованого об'єкта.

Як суб'єкти (еколого-експертні органи чи формування), так і замовни­ки екологічної експертизи повинні відповідно до законодавства забезпечу­вати гласність її проведення, повідомляти про її висновки через засоби масової інформації.

Екологічна експертиза спирається на принципи обов'язковості, науко­вої обґрунтованості, незалежності, гласності та демократизму. Зазначимо, що принцип обов'язковості поширюється в першу чергу на види діяльності та об'єкти, що становлять підвищену екологічну небезпеку. Їх перелік вста­новлюється Кабінетом Міністрів України за поданням спеціально уповно­важеного центрального органу виконавчої влади з питань екології та при­родних ресурсів і спеціально уповноваженого центрального органу виконав­чої влади з питань охорони здоров'я. До екологічно небезпечних належать об'єкти атомної промисловості та енергетики, нафтохімії, нафтопереробки, хімічної, біохімічної та фармацевтичної промисловості, металургії; об'єкти, пов'язані зі зберіганням, транспортуванням, переробкою й захоронениям небезпечних відходів, виробництвом і застосуванням мінеральних добрив, пестицидів, вибухових речовин тощо. Проведення додаткових державних екологічних експертиз можливе з ініціативи зацікавлених осіб на підставі договору про надання еколого-експертних послуг або за рішенням Кабіне­ту Міністрів України, уряду АР Крим, місцевих рад чи їх виконавчих комітетів.

Провідна роль у здійсненні державної екологічної експертизи належить Міністерству екології та природних ресурсів України, зокрема його Управ­лінню екологічної експертизи та оцінки впливу. Міністерство є тим орга­ном, який безпосередньо виконує процедуру державної екологічної експер­тизи своїми силами або за допомогою експертних комісій, до складу яких входять вчені, фахівці та представники громадськості. До компетенції інших суб'єктів державної екологічної експертизи (Верховна Рада України, Кабі-

Глава 3