МЕТОДОЛОГІЧНІ ОЗНАКИ СИСТЕМНО-ЕКОЛОГІЧНОГО ПІДХОДУ

До постулатів системно-екологічного підходу належать такі:

1. Будь-яка частка є частиною цілого, а ціле — частиною більш цілого.

2. Усе залежить від усього.

3. Усе змінюється.

4. Будь-яка зміна породжує «ланцюгову реакцію» наслідків.

5. Зміни можна передбачувати, а наслідки — прогнозувати.

6. Без знання минулого неможливо передбачити наслідки в майбутньому.

7. Усе має свої закони існування і змін.

8. Усе має свої альтернативи і пріоритети.

9. Усе повинно перебувати в рівновазі із середовищем існування.

10.Усе повинно мати свої цінності й принципи, мотивацію дій і керуватися
імперативами адаптованості, цілеспрямованості, інтегрованості й латент­
ності (прихованості) для виживання.

11.Результативність досягається лише за максимального врахування різних
світоглядів.

Глава 2

Теоретико-методологічні основи системного екологічного управління

Ознаки системно-екологічного підходу такі:

• системне мислення;

• системний аналіз;

• операційні дослідження;

• структурне моделювання;

• стратегічне планування;

• комплексне оцінювання;

• системний менеджмент.

Розглянемо основоположні ознаки системно-екологічного підходу —
системне мислення та системний аналіз.

□ Системне мислення містить:

• цілісне бачення (від цілого до часткового);

• стратегічне передбачення;

• гнучкість поглядів;

• логічну послідовність операційного мислення;

• логічність і системність висновків;

• методичність процесу мислення;

• структуризованість або формалізованість ситуаційних уявлень;

• узагальненість або агрегативність оцінок;

• цілеспрямованість.

Відомо, що системне мислення ґрунтується на принципі емерджент­ності: властивості цілого не можуть вважатися наслідком властивостей окре­мих частин.

Системно мислити — пізнавати реальну дійсність за допомогою систем­них моделей для набуття глибших знань про цю дійсність.

Менеджер досягає найвищого професійного рівня, якщо він здатний системно мислити і системно передбачати наслідки управлінських рішень.

□ Загальна структура системного аналізу включає:

• опис проблеми чи ситуації;

• аналіз альтернатив;

• моделювання небажаних наслідків;

• оцінку альтернатив;

• прийняття рішення;

• комплексну оцінку результатів випробування або впровадження.

Ключовий елемент системного аналізу — процес кількісного порівнян­ня альтернатив для вибору рішення, яке належить реалізувати.

Важливим для системного аналізу є метод декомпозиції: досліджу­вана система піддається розподілові на підсистеми доти, доки не буде досягнуто рівня її основних компонентів-властивостей. Процес декомпо-

82

2.3 Методологія системно-екологічного підходу

зиції визначається системними об'єктами, їхніми властивостями і зв'яз­ками. Системні об'єкти — це вхід, процес, зворотний зв'язок і обме­ження. Чим складніша система як об'єкт вивчення (аналізу, досліджен­ня ), тим складніша й багатофункціональніша методологія системного аналізу.

Уявлення про методологічну складність і масштабність системного аналізу дає класифікаційна структура, наведена на рис. 2.2.

Рис. 2.2Класифікаційна структура системного аналізу

В управлінні найбільш відомими є системні підходи з «жорсткою» та «м'якою» (гнучкою) методологіями, що спрямовані на аналіз витрат, ефек­тивності й ризиків, на застосування альтернативних стратегій, необхідних для правильного вибору напрямів діяльності (життєдіяльності, існування), а також для їх розробки, якщо обраний напрям не витримав випробування життям, конкурентною боротьбою.

Системний аналіз для «жорсткого» системного (або ситуаційного) підходу містить:

• формування проблеми (постановка задачі);

• аналіз реальних умов і обмежень;

• вибір і перевірку альтернативних шляхів розв'язання задачі;

• дослідження необхідних можливостей (ресурсів);

• моделювання процесів розв'язання для запобігання небажаним на­
слідкам застосування конкретних рішень;

• вибір критеріїв оцінки та аналіз;

• порівняння і ранжування альтернативних рішень;

• прийняття рішення та його здійснення;

• оцінку результатів.

Мета цього аналізу — кількісне порівняння альтернатив для вибору оптимального рішення.

Глава 2