Теоретико-методологічні основи системного екологічного управління

У загальноісторичному плані перша велика наукова революція, що до­корінно змінила уявлення людини про будову Всесвіту, була пов'язана з ученням польського астронома Коперника, який запропонував геліоцент­ричну модель (систему) світобудови. Саме ця модель дала поштовх появі системних ідей.

Приблизно наприкінці 50-х років XX ст. з'явилися і новітні філософські вчення (Кант, Гегель, Фейербах), у яких простежується спроба узагальнити уявлення про Світ, віднайти шляхи подальшого його розвитку.

У XVII ст. у Франції сформувалася раціоналістична філософія Рене Де­карта з притаманними їй рисами: математичною строгістю (логікою) думки, аксіоматико-дедуктивним методом, гносеологічним оптимізмом, високою оцінкою людського розуму. Основи методології Декарта містять такі поло­ження:

«Перше — ніколи не приймати за істинне нічого, що я не визнав би таким з очевидністю, тобто ретельно уникати похапливості й упередженості та вносити у свої судження тільки те, що уявляється моєму розумові настільки ясно і виразно, що не дає мені жодного приводу для сумніву.

Друге — ділити кожне з розглядуваних мною ускладнень на стільки частин, на скільки можливо і потрібно для кращого їх розв'язання.

Третє — розташувати свої думки в певній послідовності, починаючи з найпростіших і найлегше пізнаваних предметів, і сходити поволі, немов сходинками, до пізнання найскладніших, припускаючи існування порядку навіть серед тих, які природно не передують одне одному.

І останнє — робити скрізь переліки настільки повні й огляди настільки всеосяжні, щоб бути впевненим, що нічого не пропущено».

Системно-екологічну парадигму картини Світу було продемонстровано у XIX ст. Так, Ч. Дарвін виявив і показав можливості цієї парадигми (сис­темного підходу) на фундаментальних дослідженнях живого світу природи у своїй праці «Походження видів шляхом природного добору...» (1859). А в 1869 р. Д. Менделєєв довів, що хімічні елементи не мають випадкових вла­стивостей і утворюють «Періодичну систему хімічних елементів». Отже, і нежива Природа має впорядкованість, яка закладена в самій її основі.

Філософи Давньої Греції також інтуїтивно відчували, що порядок у Природі існує. Вони навіть намагалися змоделювати такий порядок, та їхні спроби не мали успіху.

Людству відомі й інші теорії, які являють собою передумови системних знань про цілісність картини світу: теорія Дж. К. Максвелла, створена на основі ефірної концепції й формалізації опису електромагнітного поля; те­орія хімічної будови органічних речовин О. Бутлерова; теорія гомологічних рядів М. Вавилова тощо.

Бурхливий розвиток спеціальних знань, найскладніших технічних сис­тем, економічних взаємовідносин, загострення глобальних екологічних проблем, для вирішення яких повинні були об'єднувати свої зусилля фізи­ки, біологи, медики, екологи, філософи, геологи, економісти, політики, тех­нологи з різних галузей промисловості, викликали об'єктивну необхідність появи методології системного підходу.

І хоч ідеї системного підходу вже давно непокоїли багатьох представ­ників світової науки, однак першим, хто наважився зробити публічний крок