Методологія системно-екологічного підходу

до формування його основних положень, як уже зазначалося, був Людвіг фон Берталанфі.

Він видав у 1969 р. найважливішу свою працю «Загальна теорія систем», у якій сформулював завдання нової науки як розробку математичного апа­рату опису систем будь-якого класу чи типу і встановлення ізоморфізму законів у різних галузях знань.

Як видно, методологічні основи системного підходу зародилися в природничій науці, точніше — в екологічній сфері знань. Екологічне уп­равління, з цього погляду, має природний зв'язок із методологією систем­ного, точніше системно-екологічного підходу.

На сучасному етапі розвитку системний підхід збагатився великою кількістю спеціальних напрямів, у межах яких також спостерігається глибо­ка спеціалізація (окремі такі напрями навіть починають втрачати зв'язок із тією спільною ідейною базою, на якій вони зародилися).

Наприклад, апологети процесного підходу (аналізу) як нібито нової ме­тодології в науці управління підкреслюють необхідність заміни «старої», у їхньому розумінні, методології системного підходу на нову, посилаючись при цьому на кризові ознаки застосування традиційного системного підхо­ду в окремих галузях. У той же час фундаментальні ознаки процесного і си­стемного підходів збігаються, тому процесний підхід — це не що інше, як один із напрямів системного підходу, призначеного для виробничих умов. Правильніше тут говорити про системно-процесний підхід.

Те саме стосується й найновітнішого інтуїтивного підходу в умовах «інтернетівської» економіки. Насправді — це системно-інтуїтивний підхід, що ґрунтується на заміні операційних досліджень інтуїтивними методами прийняття рішень як найбільш відповідними швидкості зміни ситуацій на ринку попиту.