Другий і третій хрестові походи.

Проте, незважаючи на додаткову силу у вигляді духовно-рицарських орденів, становище Єру-салимського королівства було дуже хитким. Найбільшої сили це королівство досягло в 30—40-х роках XII ст. Та вже в 1144 р. значну частину його володінь (Мала Вірменія з Едессою) захопили турки. Єрусалимський король звернувся до папи_з проханням закликати на допомогу проти турків нових рицарів з Європи. Відповіддю на це був другий хрестовий похід 1147—1149 рр. У ньому взяв участь французький король Людовїк VII і німецький імператор Конрад ІІІ. Незважаючи на значні військові сили, другий похід закінчився цілковитою невдачею. Хрестоносці на­магалися здобути Дамаск, що загрожував Єрусалиму, але це їм не вдалося. Становище Єрусалимського королівства не поліпшилось, а навпаки, у другій половині XII ст. воно погіршилося. У 1187 р.. Єрусалим захопили турки, на чолі яких став султан Саладін, курд за походженням. Саладін (1171—1193) створив велику державу з центром в Єгипті. Він володів усім Єгиптом, частиною Сірії, частиною Месопотамії і намагався цілком ліквідувати Єрусалимське королівство. Проти Саладіна в Європі було організовано новий, третій хрестовий похід (1189-1192). Організатори його мали грандіозні наміри. У ньому брали участь три європейські государі­— французький, англійський і німецький — знаменитий Фрідріх І Барбаросса з династії Штауфенів, який до цього вів багато воєн в Італії. Барбаросса не дійшов до Палестини — він потонув у 1190 р. під час переправи через гірську сірійську річку. Німецькі загони, втративши короля, майже всі повернулися в Європу. Два інші королі — французький Філіпп II Август і англійський Річард І Левове Серце — були давніми ворогами. Їхні дії в Палестині були малопогодженими. Кожен з них не довіряв другому. Найактивні­шим у війні на Сході виявив себе Річард І, який насамперед зумів захопити острів Кіпр, після чого англійські війська разом з фран­цузькими обложили важливу фортецю Акру (1191) на узбережжі Середземного моря. Акру взяли союзники. Але після цього Фі­ліпп II Август покинув Палестину і повернувся до себе у Францію. Річард залишався у Палестині ще рік. У битві поблизу Яффи (серпень 1192 р.) Річард завдав Саладіну серйозної поразки, але Єрусалим здобути йому не вдалось. Він зміг лише укласти з Саладіном договір, за яким європейським прочанам було надано вільний доступ у священні для християн міста — Єрусалим, Віфлеєм, Назарет та ін.

Найважливішим результатом третього походу було згадане раніше завоювання західноєвропейцями острова Кіпр. Сюди пізні­ше переїхав із Акри єрусалимський король із своїм двором. Кіпр­ське королівство виявилось найміцнішим з усіх володінь хресто­носців. Воно проіснувало до другої половини XV ст., тобто 250 років.

Четвертий хрестовий похід.

На початку XIII ст. папа Інокентій IIIзакликав Європу до нового хрестового походу. Четвертий хрестовий похід (1202—1204) був своєрідним. На по­передні походи він був схожий лише назвою, зате досить красно­мовно розкрив загарбницьку суть всього руху хрестоносців. До Палестини учасники четвертого походу навіть не дійшли. Цього разу вони пішли не проти турків або інших мусульман, а проти християнської Візантії. Особливо велику роль в історії четвертого походу відіграли венеціанці, які змінили і самий маршрут походу. Феодальні керівники хрестоносців спочатку мали намір йти на Єгипет — у володіння турецько-єгипетського султана. Венеція, яка вела вигідну торгівлю з Єгиптом, але була заінтересована в ос­лабленні Візантії, відвернула хрестоносців від їх початкового на­міру і штовхнула їх на завоювання свого суперника і конкурента по торгівлі — Константинополя. Скориставшись із чвар всередині нової візантійської династії Ангелів_(що правили з 1185 р. після Комнінів), хрестоносці захопили в 1204 р. Константинополь і створили на південній частині Балканського півострова нову дер­жаву під назвою Латинської імперії. Як і Єрусалимське королів­ство, це була також типова феодальна держава. На чолі імперії було поставлено північнофранцузького феодала Балдуїна, графа Фландрського. У складі імперії було кілька великих васальних володінь: Фессалонікійське королівство, герцогство Афінське, кня­зівство Ахейське та ін.

Велику кількість земельних володінь у Візантії здобула Вене­ція: частину Константинополя, м. Галліполі, Іонійські острови, деякі острови на Егейському морі, о. Кріт, південно-західну частину Пелопоннесу. Венеціанський дож ЕнрікоДандоло. що відіграв найбільшу роль у завоюванні Візантії, офіційно іменувався «Воло­дарем трьох восьмих Ромейської (тобто Візантійської) імперії» .

Залишалася незалежною лише частина імперії на півночі Малої Азії — Трапезундська. На Балканському півострові залишався поза кон­тролем Латинської імперії Епірський деспотат (князівство).

Спираючись на співчуття греків, які жили під ярмом латинян, імператор Нікейської імперії, найзначнішої із трьох згаданих те­риторій Візантії, Михайло VIII Палеолог у 1261 р. захопив Константинополь і вигнав звідти європейських феодалів. Так було відновлено Візантійську імперію. Та відновлена Візантія була вже ослабленою державою. Четвертий хрестовий похід покінчив з Ві­зантією як з великою державою. Володіння її після відновлення обмежувались лише незначною частиною Балканського півострова й вузькою смугою Малої Азії. Залежні від Візантії болгари звіль­нилася від візантійського ярма ще до четвертого хрестового по­ходу— в 1186—1187 рр. Майже одночасно від Візантії відпали і сербські володіння.

Останні хрестові походи.

Усього хрестових походів було вісім. Та перші чотири були найважливішими. Останні чотири були й не такі багатолюдні, й не мали загальноєвропейського характеру. В них брали участь лише окремі государі і окремі країни. П'ятий похід (1217—1221) цікавий тим, що його організатори намагалися здійснити задум учасників четвертого походу. Спочатку учасники п'ятого хрестового походу вели воєнні дії у Палестині, потім пере­несли їх у Єгипет, де хрестоносці захопили м. Дамієтту, але потім в результаті невдач змушені були звільнити захоплену ними части­ну долини Нілу. Велику роль на початку походу, коли воєнні дії відбувались ще в Палестині, відігравав угорський король Андрій ІІ.

Шостий похід (1228—1229) був походом на Схід онука Фрідріха І Барбаросси — Фрідріха II Штауфена. Але й цього разу не було скільки-небудь широких воєнних операцій. Фрідріху II скорі­ше дипломатичним, ніж воєнним шляхом удалось повернути Єру­салим та деякі інші міста. Та незабаром (у 1244 р.) турки знову взяли Єрусалим, і він вже остаточно був втрачений для християн.

Сьомий і восьмий хрестові походи організовував французький король Людовік IX з метою зміцнити свій вплив у Північній Африці. У сьомому поході (1248—1254) Людовік IX вів наступ на Єгипет і так само невдало. Він сам потрапив у полон і мусив виплатити за своє звільнення великий викуп. Наступні воєнні операції французів у Палестині (з 1250 р.) так само були безрезультатними. Під час восьмого походу (1269—1270) Людовік зосередив свої зусилля на облозі м. Туніс, яким хотів оволодіти, щоб мати опорну базу для дальших операцій в Африці. Та під час облоги у французькому таборі почалася чума, і жертвою її серед багатьох інших став сам король. Це була остання значна воєнна експедиція європейців, що ставила собі за мету захоплення му­сульманських територій на Близькому Сході під прапором хрестоносного руху. Після цього походи на Схід припинилися. Володіння хрестоносців одне по одному скорочувались і переходили до турків. У 1268 р. турки взяли Антіохію, у 1289 р.— Тріполі, у  1291 р.— Акру. Острів Кіпр, де жили «єрусалимські королі» після втрати Єрусалима, перейшов на кінець XV ст. до венеціанців.