Причини виникнення ремісничих цехів.

Цехове ремесло було головною формою толового виробництва у середні віки. Цехи являли собою об'єднання ремісників певної професії в даному місті, які ставили своєю метою насамперед збереження монопольного становища у виробництві товарів і збуті їх на місцевому ринку. Про перші це­хові організації згадують джерела ще наприкінці XI — на початку

XII                                         ст., XIII- XIV ст.- отримують цехові статути. Найбільше цехів виникло ще у другій половині XII, в XIII ст. і навіть на початку XIV ст.,  Спочатку цехів у тому чи іншому місті було порівняно небагато. З часом цехи дрібнились, і їх у вели­ких містах виникало десятки, а то й сотні. Наприклад, у Парижі в середині XIV ст. було 350 цехів, у Лондоні — 60, Кельні — 50 і т. ін. Кожен цех монополізував яку-небудь одну галузь виробництва. Так, у текстильній промисловості були цехи прядильників, ткачів, фарбувальників, чесальників вовни, шаповалів та ін. Цех ковалів згодом поділився на цехи зброярів, котельників, ножівників і т. ін. Таким чином, цехи були своєрідним виявом поділу праці у се­редньовічному виробництві. Поява  нової ремісничої спеціальності викликала появу нового ремісничого цеху. Основною фігурою  цеху був майстер. Це був дрібний виробник, що мав власну майстерню і власні знаряддя, одного або двох підмайстрів і одного або кіль­ка учнів. Майстер, підмайстер, учень являли своєрідну цехову ієрархію. Щоб стати майстром, спершу треба було пройти два пер­ші (нижчі) ступені; в XIV ст. майстром можна було стати лише у випадку, коли підмайстер пройде тест на благонадійність, виготовить шедевр і зробить банкети. Тому підмайстри створюють свої організації – компаньйожи. Цехи виробили докладну регламентацію ви­робництва. Функції цеху :

- економічна (слідкувати за якістю виробленої продукції).

- релігійна (була каплиця, був свій покровитель).

- військова (мали військове спорядження).

- функція взаємодопомоги (каса взаємодопомоги).

Цехи відіграли позитивну роль у перший період свого існу­вання, оберігаючи слабке ще міське ремесло від зовнішньої кон­куренції (кріпосного помісного ремесла, а також сільських віль­них ремісників та ін.). Вони були охоронцями технічного досвіду і своєрідною школою виробництва. Велике значення мали цехи як політичні організації, що об'єднували городян у боротьбі з сусідніми ­ феодалами і місцевим патриціатом.

Початок розкладу цехового ладу.

Приблизно з половини XIV ст. у найголовніших західних країнах — Франції, Англії, Німеччині, Італії — цеховий устрій по­ступово почав розкладатись. Із зростанням виробництва і розши­ренням ринку рівність між ремісниками зникала. Зникала рівність і між окремими цехами. Багатші («старші») цехи підпорядкову­вали собі бідні («молодші») цехи. Часто цілі цехи підпадали під вплив скупника, який збував товари на віддаленому ринку. Іноді встановлювалася залежність цеху від купця — власника сировини (вовна, льон і т. ін.), який перетворював цех ніби на свого колек­тивного робітника.

Водночас різко змінилося становище підмайстрів. Якщо в ран­ній період підмайстер міг ще сподіватися через якийсь час стати майстром (хоч і тоді це було не завжди практично можливим), то в пізній період доступ у майстри був для нього майже зовсім закритий. Звання майстра, як правило, стало спадковим. Ним міг стати тільки син або зять майстра і вже аж ніяк не стороння осо­ба. Підмайстри перетворювалися на звичайних найманих робітни­ків, або, як тоді казали, у «вічних підмайстрів». Водночас цех став гальмом для технічного прогресу, оскільки він забороняв впрова­дження технічних удосконалень і вимагав від усіх ремісників до­держання традиційних, застарілих способів і знарядь виробництва.

Експлуатовані підмайстри вели проти цехових майстрів класо­ву боротьбу. Вони створювали особливі організації підмайстрів — «братства» і «товариства», що ставили собі за мету почасти еко­номічну взаємодопомогу один одному, почасти організацію бороть­би з хазяями. «Братства» вдавались до страйків і бойкотів, а іно­ді й до більш насильницьких форм боротьби.

Передумови хрестових походів та їх характер. Перший хрестовий похід.

Причини хрестових походів :

- зміни на Близькому Сході в 2 пол. 11 ст.

- загальний економічний розвиток та загострення соціальних суперечностей в феодальній Європі.

- Селянське питання.

- «священні війни» католицької церкви.

Осінь 1095 р. – папа Урбан ІІ зібрав у Клермоні церковний собор, де закликав усіх до участі в Хрестовому поході. Всього було 8 хрестових походів, що тривали з 1096 по 1270 рр.

Навесні 1096 р. селяни Північної та Східної Франції, частково Західної Німеччини. На

                       чолі селян стояли Петро Ам’єнський та Вальтер Голяк. Селяни були погано організовані, слабо озброєні, серед них було чимало декласованого елементу. Після переправки на малоазійський берег, селяни зустрілись з турецьким військом і в основному були перебиті. Таким чином, селянський похід закінчився невдачею.

Восени 1096 р. у похід пішли рицарі(французькі, італійські та західнонімецькі). Похід очолив Готфрід Бульйонський, який вирушив на Схід зі своїми братами Балдуїном та Євстафієм, також на чолі походу були : Роберти Фландрський та Нормандський, Раймонд Тулузький, Боемунд Тарентський, а також папський легат Адемар. Всього в поході брало участь 30-40 тис. рицарів.

Літо 1097 р. – битва під Дорілеєм; захоплення Едесси, Антіохії та Тріполі.

15 червня 1099 р. – захоплення Єрусалима.

Держави хрестоносців на Сході. Духовно – рицарські ордени.

На завойованих землях хрестоносці утворили 4 держави : Єрусалимське королівство, Антіохійське князівство, графства Тріполі й Едесса. 3 останніх були васалами Єрусалимського королівства. Вони поділялися на баронії, а баронії в свою чергу, поділялись на рицарські лени. Конституція в Єрусалимському королівстві – Єрусалимський асиз.

Духовно – рицарські ордени:

1119 р. – орден тамплієрів, або храмовників. Приміщення знаходилось на території єврейського храму царя Соломона.

Незабаром, орден госпітальєрів, або іоаннітів.(патрон – св. Іоанн).

1190 р. – Німецький, або Тевтонський.