Виникнення середньовічних міст у країнах Західної Європи.

Місто – населений пункт, який має не менше 500 осіб населення, б-ть населення займається торгово – ремісничою діяльністю, слугує адміністративно – політичним, ідеологічним центром, має право (Едіт Еннен). Бург та посад – 2 складові середньовічного міста в Зх. Європі.

Умови створення міст :

- прогрес с/г.

- демографічний бум, піднесення.

5 типів міст :

- карликові (бл. 500 жителів).

- дрібні (500-2000 ).

- середні (2000-10000).

- великі (понад 10000).

- провідні (понад 20000).

2 райони урбанізаційних процесів:

- середземноморський (Італія, Пд. Франція, Каталонія – античні попередники).

- північноєвропейський (північні Альпи).

Причини виникнення міст :

- економічні (розвиток с/г, відокремлення ремесла від с/г).

- соціальні (феодалізація).

- політичні (виникнення держави).

- ідеологічні (християнізація).

Друга пол. X ст. – міста виникають в Пн. Франції, Фландрії, XI ст. – Прирейнська Німеччина, XII ст.. – внутрішні райони Німеччини.

Міста в Європі були й до XI ст. Велику кіль­кість їх середньовіччя успадкувало від римської епохи. В Італії, Франції, Англії, Західній і Південній Німеччині, а також в Іспанії було чимало таких міст: Рим, Флоренція, Мілан, Неаполь — у Італії; Париж, Ліон, Марсель, Бордо —у Франції, Лондон, Вінчестер і Йорк —у Англії; Аахен, Трір, Майнц, Аугсбург, Регенсбург — у Німеччині, Барселона і Сарагоса — в Іспанії та ін. Проте ці міста в раннє середньовіччя не були центрами промислового виробництва і торгівлі. Це були резиденції світських і духовних феодалів або фортеці. Населення міст, якщо воно не обслуговувало феодалів як їхній почет або слуги, займалось звичайно землеробством, як і селяни.

Розвиткові міста великою мірою сприяв зрослий опір села фео­дальній експлуатації. Кріпаки, що повтікали з помість, становили перше трудяще населення виникаючих міст.

Нові міста виникали в найрізноманітніших місцях: навколо зам­ків феодалів (про це, зокрема, свідчить закінчення «бург» у назвах багатьох міст сучасної Західної Європи — Страсбург, Аугсбург, Фрейбург, Гамбург, Бранденбург та ін.), навколо монастирів (наз­ви таких міст звичайно починаються словами «санкт», «сан», «сен» — «святий», наприклад: Сен-Жермен, Сент-Албанс, Санкт-Галлен, Сант-Яго та ін.), інколи на зручних місцях при переправах через ріки (Оксфорд і Кембрідж в Англії, Франкфурт-на-Майні, Франкфурт-на-Одері у Німеччині, Брюгге («міст») в Нідерландах та ін.). Значення міста як економічного центру для навколишнього району з часом дедалі зростало. Міські ремісники постачали свої промислові вироби селянам, які регулярно приїжджали на місь­кий ринок. Місто купувало в селян сільськогосподарську сирови­ну. Таким чином, поділ праці між містом і селом набував більш постійного і органічного характеру. Місто як центр ремесла і торгівлі втягувало в торговий оборот село, сприяючи розвиткові і в ньому товарно-грошових відносин.

Боротьба міст з феодальними сеньйорами.

У ранній період свого існування міста, як правило, залежали від сусідніх феодалів. Ними звичайно управляли прикажчики, при­значені сеньйорами. Часто-густо місто належало навіть не одно­му, а кільком феодалам відразу. Наприклад, місто Ам'єн на пів­ночі Франції належало одночасно чотирьом сеньйорам. Також відразу чотирьом феодалам належало на півдні Франції старе римське місто Арль. Проте, коли міста розвинули своє виробни­цтво, зміцніли економічно й організувались у цехи та гільдії, вони почали боротьбу за звільнення від влади сеньйора. Іноді городя­нам вдавалось відкуплятися від сеньйорів великими сумами гро­шей. Та це було під силу тільки найбагатшим містам. Так, напри­клад, відбувалось звільнення міст на півдні Франції. Не дуже ба­гатому місту з численним згуртованим ремісничим населенням найчастіше доводилося здобувати свободу силою. Щодо цього якнайяскравішими зразками упертої боротьби з феодалами були північносхідні французькі міста. Тут з кінця XI і протягом XII ст. в ре­зультаті повстань звільнилося від сеньйорів близько 40 міст, які здобули права вільних міст, або міст-комун. Французькі королі спочатку ще вагалися, кого їм підтримувати — феодалів чи міста, і незабаром зрозуміли, що міста є для них важливою опорою у боротьбі з великими феодалами. З середини XII ст. між коро­лівською владою і комунами встановився міцний союз. Міста - комуни сплачували королю певну річну суму грошей і висилали для його воєн невеликий загін військ. Цим і обмежувалася вся їх залежність від нього. Комуни були ніби колективними васалами короля. У внутрішньому управлінні вони користувались повною автономією. У комунах була своя виборна міська рада і виборні суди, своє міське військо, свій прапор. Пізніше, в XIV ст., королівська влада поступово обмежила права комун. Але в інших країнах комуни і далі посилювали свою незалежність. Так, в Італії комуни внаслідок занепаду імператорської влади в XIII ст. пере-творились у справжні міста-республіки. Те саме було і в Німеччині, де вільні імперські міста зберегли протягом всього середньовіччя становище фактичних незалежних міських республік. Досить довго зберігали свої вольності іспансько-кастільські міста-комуни, втративши їх остаточно тільки в XVI ст.

Фран­цузькі та англійські королі особливо часто «за значну плату» ви­давали містам жалувані грамоти, за якими городяни набували

право також мати свої виборні ради; проте поряд з ними діяв і королівський чиновник. Городяни могли виплачувати"королю пов­ну суму податків, яку самі ж і розподіляли між населенням міста (в Англії такі платежі називались «фірмою»). Усі кріпаки, якщо вони прожили у місті один рік і один день, ставали вільними. На цьому грунті склалося відоме прислів'я: «Міське повітря робить людину вільною». Городянам надавалась свобода торгівлі, право влаштовувати ринки, організовувати цехи та гільдії.