Джерела з історії середніх віків 11-15ст.

Термін ,,Середні Віки”. Періодизація середніх віків.

Термін С.В.-зявився на прик.15ст.ввів Клавіо Вьондо ,,Історія від падіння Риму”-період лежить між епохою Відродження і античності. Келєр Йоган-жив на прик.15ст.,ввів в термін в періодизацію всес.історії.Також ставився негативно до С.В.С.В.-період виникнення розквіту і занепаду феодальних відносин на терит.країн Зх.Є.і Візантії.

Середні віки розпочались на прикінці 5ст. після падіння Західної Римської імперії в 476р. і закінчується падінням в 1453р. Константинополя( Візантійська імперія). З 1337-1453р.- закінчилася 100 літня війна між Францією і Англією. Американці вв., що середні віки існували до 1492. Деякі історики вв, що початок середніх віків в 395, коли був поділ Риму на Західну і Східну.С.В.: 1.Раннє середньовіччя-кін.5-сер.11ст.2. Розвинуте середньовіччя:др..пол.11-13ст.3. Пізнє: 14-15. Раннє Середньовіччя: економіка: руйнування рабовласницьких відносин. Сформувалось феодальне помістя.Верства феодалів і верства залежних залежного селянства.варвар.сформолювалося перші держави-короліства. Європа стала християнською.К-ра: темні віки ЗХ.Європи.2.Розвинуте Середньовіч-розквіт феодалізму. Виникає середньовічне місто, замість античного полісу. Зявляється міська економіка і к-ра. Період феодальної роздробленості. В кін.почали формуватися цент. держави. Епоха Хрестових походів. Розквіт к-ри, зявляються школи і перші університети, романи, поезії. Романська, готична к-ра.3. Пізнє Середньовіччя: осінь середньовіччя. Розклад феодального, формується мануфактура, виникає станово представницька монархія. В кінці виникає абсолютна монархія-абсолютизм. Період ренесансу. 

Джерела з історії середніх віків 5-11ст.

Візантійсь­кий імператор Юстиніан І звелів у VI ст. кодифікувати римські закони. Так з'явилися на світ "Кодекс Юстиніана" (зако­ни римських імператорів II—VI ст.), "Нові закони" (но­вели) — пізніші едикти самого Юстиніана І, Дігести (чи Пандекти — систематизовані висловлювання найавтори­тетніших римських юристів у 50-ти книгах), Інституції . У Західній Європі до XI—XII ст. користувалися "Кодексом імператора Феодо­сія II" — більш раннім зведенням римських законів. Кельти, германці та слов'яни з появами у них дер­жав, а також тісні контакти з романізованим населенням, яке вже мало писані закони, посприяли писемній фіксації норм звичаєвого права і в них. Так з'явилися наприкінціV          — на початку IX ст. їхні судебники, які в медієвістиці на­зиваються "правдами"(Бургундська, Вестготська, Салічна,Рипуарська, Саксонська та інші "правди'). На Британ­ських островах "правди" з'явилися в VII—XI ст..Із варварських "правд" найціннішою для дослідника германського світу є "Салічна правда", яка виникла вVI ст. у салічних (приморських) франків і відображала найдавніші норми звичаєвого праваТекст "правд" доповнювався і правився. Так поступо­во склалося королівське законодавство, найціннішим па­м'ятником якого є капітулярії  франкських королів VIII—IX ст., особливо "Капітулярій про маєтки" Карла Великого. Капітулярії поєднували в собі норми державно­го і вотчинного права й містили цінну інформацію про господарство, соціальний устрій, політичні інститути, вій­ськову організацію тощо.    Серед документів ранньосередньовічного діловодства виділяються своєю інформативністю так звані формули — грамоти, складені за певним зразком. У формулах зафіксо­вані випадки дарування землі, звільнення рабів тощо, одним словом — епізоди соціально-економічної та полі­тичної історії.

Цінним джерелом для вивчення соціально-економіч­них процесів у ранньому Середньовіччі є інвентарні опи­си маєтків, складені в VI—XI ст..- поліптики.

Історіографічні пам'ятки: історії — великі описи важливих політичних подій, до нас дійшли "Історія війн Юстиніана", написана в VI ст. Прокопієм Кесарійським, "Хроніка" монаха Ісидора Севільського (кінець VI — 30-ті роки VII ст.), присвячена історії вестготів, "Історія франків", написана її VI ст. Григорієм Турським. Біографії:("Життя Карла Ве­ликого" Ейнгарда, IX ст.) та аннали — фіксацією най­важливіших історичних подій за той чи інший рік. Розквіт західноєвропейської анналістики , припав на VIII—X ст.Житія святих, з'явилася за доби християнізації (IV—VIII ст.) та іконо-борського руху у Візантії (VIII—IX ст.). Ці джерела особливо цінні для дослідження ду­ховної культури народних мас. До цього типу джерел відносять також церковні проповіді.Публіцистичні ма­теріали, що містяться в посланнях й, особливо, у тракта­тах, Вони цінні як пам'ятки громадської думки, містять важливі повідомлення про дер­жавний устрій, зовнішню політику, про сусідні народи, суспільні зв'язки тощо. Найвідоміші— трактати "Про двірцеве та державне управління" (написа­ний наприкінці IX ст. для короля Карла Простуватого реймським архієпископом Гінкмаром), "Про управління імперією" (його в середині X ст. адресував своєму синові Роману візантійський імператор Константан VII Багряно-родний), "Християнська топографія" (його автором був візантійський купець Козьма Індікоплав (VI ст.)). Вадою цих джерел є те, що вони нерідко побудовані на свідченнях, почерпнутих із третіх рук.                                       Дуже цінним джерелом слугують пам'ятки народного епосу.Епічні твори складені не латиною, а живими народними мовами. Серед них виділяються німецька "Пісня про Хільдебранта" (IX ст.) та англійський "Бео-вульф" (близько 1000 р.), германська "Пісня про Нібе-лунгів" (близько 1200 р.), блискучий французький епос "Пісня про Роланда" (записаний у XIII—XIV ст.), прис­вячений військовим походам Карла Великого, іспанська "Пісня про Сіда" (XIV ст.).

Джерела з історії середніх віків 11-15ст.

Медієвісти використовують акти дипломатики — публічні й приватні. До перших відносять грамоти й дип­ломи королів, суверенних феодалів, міських комун та сеньйорій, а також князів церкви — римських пап, пра­вославних патріархів, єпископів, документи, що виходили з папської канцелярії, називалися буллами (пап­ські звернення, постанови чи розпорядження), бреве (пап­ські послання), енцикліками (папські заяви чи циркуляри до єпископів, духовенства та віруючих). "Апостольські послання" називали буллами тому, що їх скріплювали у папській канцелярії свинцеви­ми печатками — буллами. У Візантії жалувані грамоти імператора з золотою печаткою називалися хрисовулами — "золотопечатковим Словом". До приватних актів належать документи, складені нотаріями — особами, які мали спе­ціальну юридичну освіту. Ними оформлялися купівля-продаж майна, боргові зобов'язання, орендні від­носини, комерційні угоди, дарування, тощо. Но­таріальні акти дійшли, здебільшого, в копіях чи стислих записах у складі капітуляріїв. З кінця XIV ст. дорогі нотаріальні акти почали замі­нювати приватними записами, що не мали юридичної сили. Компанії та банки для обліку капіталообігу заводили спеціальні бухгалтерські книги. Своєрідними путівниками у комерційному житті стали спеціальні посібники з організації торгівлі. Найпоширені­шим із них був "Практикум торгівлі"флорентійця Фран-ческо Балдуччі Пеголотті (перша половина XIV ст.). Важливим джерелом з історії господарства є земельні описи та кадастри (переписи податного населення), зокрема, англійська "Книга Страшного Су­ду" (1086 р.).— це матеріали загального позе­мельного перепису королівства, покликаного визначити потенційні можливості поповнення державної скарбниці за рахунок податків з населення. "Сотенні сувої" — описи земельних володінь Англії наприкінці XIII ст. Земельні описи дійшли також і від Візантії, де вони називалися практиками. Доба XI—XV ст. багата на різноманітні юридичні пам'ятки, незамінні для вивчення соціально-економічної історії. Тоді ж на базі дого­ворів міст з сеньйорами, місцевих звичаїв та запозичених норм римського права склалося міське право, відображе­не в міських хартіях і статутах. Існували окре­мо статути цехів, торгових гільдій, університетів, чернечі устави. Першим європейським цеховим статутом була візантійська "Книга єпарха"(X ст.), покликана забезпечи­ти урядове регламентування діяльності торговельно-реміс­ничих колегій. Цехові статути західноєвропейських міст оформляли створення і функціонування само­стійної цехової общини. До таких джерел належать, зок­рема, "Книга ремесел міста Парижа" (XIII ст.), численні цехові статути німецьких міст.

У XIII—XV ст. складалися записи феодального звичає­вого права, зокрема, французькі кутюми, німецькі зерца-ла, іспанські фуерос. Вони проливають світло на особли­вості феодальної власності, структуру панівного класу, місцеві особливості системи адміністрації та судочинства. (Кутюми Бовезі"(кінець XIII ст.), "Саксонське зерцало" (початок XIII ст.) тощо.)

У 13-15ст.розвивалося також королівське зако­нодавство: у Франції та Англії — ордонанси, у Священній Римській імперії — привілеї, патенти та мандати. Імпера­торські закони у Візантії називалися новелами, в XI— XV ст. їх найчастіше видавали у вигляді жалуваних грамот.У період формування станової монархії з'явилися нові документи: в Англії — парламентські акти і статути, у Фран­ції — протоколи засідань Генеральних та провінційних штатів, у Священній Римській імперії — акти імперських зборів, в Іспанії — ухвали кастільських та арагонських кортесів тощо.Цінним джерелом є акти спеціальних судових комісій (інквізиції то­що)

У XI—XV ст. збільшилася кількість трактатів: візантійський агрономічний трактат "Геопоніка" (X ст.),трактат візантійського імпе­ратора Константина VII Багрянородного "Про управління імперією" (X ст.) та ін. Серед наративних джерел XI—XV ст. — аннали, хроніки та історії. У XII—XV ст. аннали витіс­няються хронікамиРяд хронік було присвячено Хрестовим походам. твір учасника четвертого Хрестового походу, фран­цузького маршала Жоффруа Віллардуена "Взяття Конс­тантинополя". Починаючи з XIII ст. в Англії, Франції, Іспанії складаються зведені хроніки, історії країни в цілому, а в Італії та Німеччині — хроніки окремих областей та міст ("Діяння римлян" чи "Вся історія Фран­ції", "Саксонська універсальна хроніка" та ін.). У країнах Європи в XIII ст. з'являється мемуаристика (Філіпп де Комнін) — гуманістична історіографія зі спробами науко­вої критики джерела.Риторичні твори, екфраси (описи) візантійських міст та енкомії  імператорам та іншим політичним і церковним діячам.Церковні джерела. Це акти церковних соборів, папські та патріарші послання і пос­танови.

Літературні пам'ятки: рицар­ський роман, поезія трубадурів,міннезінгерів .