Історія української літератури» Д. Чижевського: методологічна основа, нове трактування епохи бароко.

Праця проводила ідеї формального літературозн. Не звяз. з сусп.. політ подіями.

"Історія української літератури" (1956 р.), у якій український літературний процес розглядається за художніми течіями. У вступі до названої праці Д. Чижевський подав загальну схему розвитку української літератури.

Науковість запропонованої Д. Чижевським періодизації у тому, що її, за словами М. Наєнка, "узгоджено (в основному) з "картою" загальноєвропейського естетичного розвою X—XIX ст. ".

"Історія української літератури" Д. Чижевського має широкий літературний контекст. У цій праці український літературний процес розглядається у взаємозв'язках із літературами світу.

Отже осн. методологiчнi засади, на якi спирався вчений: вiднесення української культури до середземно-європейської традицiї; розумiння iсторико-фiлософського процесу в Українi з погляду характеристики найвизначнiших iсторичних епох (князiвська доба, епоха Бароко та романтичні часи), видатних мисленникiв (Г.Сковорода, П.Юркевич, Т.Шевченко, П.Кулiш, М.Гоголь)

Чижевський «відкрив» українське бароко.

Це означає, що до нього барокові твори в україн-

ському контексті належним чином не прочитува-

лися і не розумілися. На думку Д. Чижевського,

мистецтво бароко виступає своєрідним ключем

для розуміння питомих рис української культу-

ри. Він ламає звичні стереотипи, що, мовляв, ба-

рокова культура – винятково католицька чи про-

тестантська, підкреслюючи, що насамперед – це

культура синтезу, «сполучення культур серед-

ньовіччя (“ґотики”) та ренесансу»

Чиж. відкриває, по суті, цілий масив української літератури, якому "старі" дослідники не надавали особливого значення (зокрема — С. Єфремов), а нові (переважно — радянські) вважали його маловартісним, бо міряли мірками свого часу і своєї матеріалістичної методології.