Зміст освіти. Теорії освіти. Структура змісту.

Зміст освіти на кожному етапі життя залежить від рівня розвитку науки та економіки, специфіки системи народної освіти певної країни, відведеного на освіту часу, теоретичного і практичного значення окремих галузей науки в загальній системі людських знань, завдань суспільства і держави у галузі політики, економіки і виховання (соціального замовлення для системи народної освіти). Зміст освіти – система наукових знань, практичних умінь і навичок, засвоєння й набуття яких закладає основи для розвитку та формування особистості. На зміст освіти впливають об'єктивні (потреби суспільства у розвитку людини, науки й техніки, що супроводжуються появою нових ідей, теорій і докорінними змінами технологій) та суб'єктивні чинники (політика панівних сил суспільства, методологічні позиції вчених тощо).  В історії дидактики відомі різні підходи до визначення змісту освіти, які формували специфіку функціонування різних типів навчальних закладів. Теорія формальної освіти. Висунута в працях Дж. Локка, Ж.-Ж Руссо, Й.-Т. Песталоцці, Й.-Ф. Гербарта, І. Канта та ін. Згідно з нею основними завданнями освіти є розвиток розумових сил, логічного мислення, уяви, пам'яті, інтелекту учнів. А зміст освіти має базуватися на предметах гуманітарного циклу, математиці й логіці. За цією теорією працювали класичні гімназії, ліцеї в Росії та Англії. У наш час на цій основі організовано навчання в гімназіях, окремих ліцеях гуманітарного напрямку, деяких школах. Теорія матеріальної освіти. Засновником є англійський філософ Герберт Спенсер (1820 – 1903). Зумовлена швидким розвитком техніки, промисловості, транспорту, зв'язку. Прихильники її основним завданням вважали здобуття прикладних знань, зосередження на вивченні предметів природничо-математичного циклу, в процесі засвоєння яких має відбутися розвиток мислення, розумових здібностей. Раніше такі підходи сповідували реальні та комерційні училища, у наш час – коледжі, деякі ліцеї. Педоцентрична теорія. Сформулював американський філософ і педагог Джон Дьюї (1859 – 1952). Згідно з нею зміст освіти визначається інтересами та здібностями дітей, а не соціально-економічними умовами й потребами суспільства. На практиці це виражається в організації замість систематичного навчання бесід, ігор, занять за інтересами. Процес модернізації змісту освіти є еволюційним, ґрунтується на врахуванні позитивного досвіду школи й водночас передбачає істотні зміни, зумовлені сучасними тенденціями суспільного розвитку. Нові підходи передбачають якісне оновлення змісту освіти відповідно до пріоритетних цілей освіти, сформованим світовим освітнім співтовариством (міжнародним бюро освіти). Вони охоплюють цілий розвиток особистості через забезпечення зростання її розумового, етичного, естетичного, емоційного, фізичного та соціального потенціалу; підготовку учнів до праці, активної ролі в економічному та громадському житті суспільства; успішної діяльності в умовах швидких змін технологій та мультикультурного суспільства; розвиток навичок наукового мислення, критичного осмислення діяльності та навичок вирішення проблемних ситуацій.

Історія світової думки знає дві структури освіти – предметну і комплексну. російський педагог і психолог П. Блонський замість сумнівної, на його погляд, предметної структури змісту навчання радив в основу навчання покласти метод пізнання і метод праці. Об`єктом пізнання дитини є навколишня дійсність як єдине ціле. Головним принципом комплексного конструювання структури змісту навчання було узагальнення навчального матеріалу навколо трьох основних тем: природа, праця, суспільство. У центр програми ставилася трудова діяльність людей, яка повинна була вивчатися у зв`язку з природою як об`єктом цієї діяльності і суспільним життям як наслідком трудової діяльності.

Характерною рисою розвитку теорії змісту освіти цього періоду було те, що під час її розроблення більше уваги приділялося гносеологічному, психофізіологічному та етичному розвитку особистості та абсолютно ігнорувався соціальний бік освіти.

Основою предметної структури змісту навчання є положення про те, що змістом навчання є сума змісту тих навчальних предметів, які вивчаються у школі. Отже, зміст навчання кожного конкретного учня визначається змістом тих навчальних предметів, які він вивчає у школі впродовж усього шкільного часу.

Системний підхід у навчанні. Системна призма.

Для вивчення властивостей будь-якого тіла чи об’єкта потрібно мати інший реальний об’єкт з яким можна створити взаємодію. Практично це зробити неможливо, адже при взаємодії проявленої властивості як одного так і другого об’єкта єдиний вихід – мати абстрактний ідеальний об’єкт, який можна використати при всіх взаємодіях. Таким ідеальним зразком є система, але для цього потрібно знати що таке система і розробити спосіб взаємодії реального о’єкта з системою. Про систему говорять тоді, коли ми маємо сукупність деяких ваємопов’язаних частин. Система характеризується тим, що ті частини, з яких вона складається взаємодіють між собою. Результатом цією взаємодії є ціле, система, яка має такі властивості, яких не має жодна із взаємодіючих частин. Отже, система це взаємопов’язані частини, взаємодія яких призводить до появи системної властивості, якими не володіє одна з цих частин.

Характеристика системи як цілого:

1 Рівень ієрархії визначається зв’язками субординації (підпорядкування) і координації (врахування). Він означає, що дана система перебуває в оточенні інших систем і має з ними зв’язок (зовнішні зв’язки). Зовнішнє оточення системи унаслідок дії цих систем створює вплив на неї. Має місце перенесення властивостей від системи вищого порядку до системи нижчого порядку.

2.Функція системи – показує яку роль виконує дана система по відношенню до системи вищого порядку.

3.Системоутворювальний чинник системи. Це той чинник, який заставляє взаємодіяти всі частини, який тримає їх всіх в купі.

4.Елементи і компоненти системи. Компонент – це той «будівельний матеріал, з якого утворюється система.

5. Структура системи. Термін структура розуміють двояко в широкому і вузькому значенні цього слова. У ш. зн. Коли говорять структура то мають а увазі з яких частин, елементів складається система, в якому порядку. У вузьк. зн. структура означає зв’язки і їх порядок.

6 Емерджентна властивість – це породжена взаємодією властивість.