ПРОЦЕС НАВЧАННЯ ЯК ВЗАЄМОПОВ’ЯЗАНА ДІЯЛЬНІСТЬ УЧИТЕЛЯ ТА УЧНІВ

Навчання — це спільна діяльність учителя й учнів. Діяльність учнів називають учінням, а діяльність учителя — викладанням, хоч є термін, який, на нашу думку, точніше відображає суть діяльності вчителя — це научування. Навчання — це не проста сума двох діяльностей, учіння і викладання, це їхня органічна єдність. Викладання (научування) як діяльність учителя є сукупністю багатьох специфічних діяльностей. У структурі викладання можна виділити такі діяльності: проектувальну, організа­ційну, інформаційну, корекційну, аналітичну. Проектувальна діяльність є розумовою побудовою навчального про­цесу, його проектуванням, моделюванням, плануванням. Звичайно, ця діяльність здійснюється на основі знання психологічних і дидактичних закономірностей та законів, дидактичних принципів, а також на базі індивідуального вчительського педагогічного досвіду. Організаційна діяльність як органічна, невід`ємна складова викладання має чи не найбільшу частку. Завдання безпосередньої організації роботи кожного учня, зокрема із засвоєння навчального матеріалу — це завдання налагодження комунікації всіх ліній взаємодії учитель — учень, учитель — клас, учитель — група, учень — учень, учень — група, учень — клас, клас - група, група — група. Без учителя цієї функції виконати не може ніхто. В умовах роботи у класі виникає необхідність ще й здійснити кооперування зусиль усіх учнів для розв`язання того чи іншого завдання. Скориставшись аналогією, зазначимо, що вчитель є диригентом своєрідного оркестру, яким є учнівський клас. Як відомо, закон активності в навчанні вимагає побудувати його так, щоб кожен учень був включений у діяльність із здобування знань і з їхнього застосування, щоб кожен учень працював відповідно до своїх можливостей і виходив за зону актуальних дій. Головна характеристика діяльності вчителя — його керівна роль у процесі навчання. Ця роль зумовлена необхідністю формувати в учнів науковий світогляд, наукові погляди і переконання. Це — в інтересах суспільства, держави, також і в інтере­сах кожного учня. Ця роль учителя зумовлена соціальною функцією навчання в школі. Як представник старшого покоління, він забезпечує зв`язок між старшим і молодшим поколіннями, наступність і непе­рервність прогресу в суспільстві. Педагогічні процеси — це спрямовані процеси розвитку особистості, і забезпечити планомірний організова­ний і спрямований розвиток особистості зможе людина, яка добре знає закономірності цього процесу. Психологічне обґрунтування керівної ролі вчителя полягає в тому що, по-перше, формування особистості здійснюється у діяльності. Процес навчання відбувається підчас спільної діяльності тих, хто вчить­ся, і тих, хто вчить. По-друге, діти мають велику потребу в ідеалі, у допомозі, в орієнтації оцінки успішності та в поведінці. Вчитель створює необхідні умови: організовує дії учня, спрямовує їх, повідомляє нову інформацію, демонструє прийоми та способи дій, контролює, оцінює, надає необхідні засоби. Але формування знань, умінь та навичок, понять і мислительних операцій можливе тільки внаслідок власної активності учня. Відомо, що процес навчання має двосторонній характер, тобто неможливий без діяльності вчителя й учнів, без їх дидактичної єдності (цілісність цього процесу забезпечується постановкою і досягненням спільних цілей викладання й учіння).

УШИНСЬКИЙ ПРО НАРОДНІСТЬ У ВИХОВАННІ

Термін "народність" Ушинський пояснює як своєрідність кожного народу, яка зумовлена його історичним розвитком, географічними, економічними, політичними та іншими умовами його життя. Народність – це національна самобутність народу і коріниться вона, на думку видатного педагога, перш за все, у характері народу. Ушинський виступив проти намагань російського уряду провести шкільні реформи шляхом запозичення якоїсь іноземної системи виховання. Він вважав, що громадське виховання є продуктом довготривалого історичного розвитку нації, його неможливо придумати у кабінеті або запозичити в інших народів. Мета виховання, на його думку, визначається особливою ідеєю про людину, властивою для кожного народу: "Кожний народ має свій особливий ідеал людини і вимагає від свого виховання відтворення цього ідеалу в окремих особистостях." "Виховання бере людину всією зі всіма її народними й частковими особливостями, – її тіло, душу, розум, – і, перш за все, звертається до характеру, а характер і є саме той ґрунт, у якому коріниться народність..." Ушинський доводить, що не тільки на практиці, але і в теорії не існує загальної виховної системи для всіх народів. У кожного народу своя особлива система виховання, і як не можна жити за зразком іншого народу, так само не можна виховуватись за чужою запозиченою педагогічною системою. У методологічному плані принцип народності виховання виступає як корінна закономірність розвитку системи освіти і виховання у будь-якій країні. Ця система повинна будуватись у повній відповідності з особливостями і потребами своєї країни. За умови дотримання даного принципу виховання здійснюється в дусі народних звичаїв, традицій, рис національного характеру і психології свого народу.

Складовою частиною ідеї народності в Ушинського стояло питання про жіночу освіту, без чого він не уявляв суспільної системи виховання.

Ушинський намагається творчо використати традиції народної педагогіки у своїй педагогічній системі. Це особливо добре проглядається у його підручниках "Дитячий світ" і "Рідне слово", де він ознайомлює дітей з народним життям, широко використовує народний фольклор: приказки, загадки, прислів’я, казки, вірші. Видатний педагог не заперечував використання педагогічного досвіду інших народів, але вимагав, щоб його засвоєння було критичним. Вказуючи на недопустимість механічного перенесення виховних систем з однієї країни в іншу, він говорив про доцільність використання кращих елементів виховного досвіду народів, але повністю побудувати виховання у своїй країні на цих елементах також неможливо.

Найважливішою ознакою і найкращим виразником народності Ушинський називає рідну мову. У статті "Рідне слово" розкрив роль мови у житті народу. У ній сконцентровано весь історичний досвід народу, його культура: "Поки жива мова народна в устах народу, до того часу живий і народ".

Оскільки виховання повинно бути народним, то, як вказує Ушинський, рідна мова повинна займати центральне місце у вихованні людини. Він критикував політику російського царизму в українських школах і наголошував, що навчання у них повинно відбуватися рідною мовою.

РІВНІ ЗАСВОЄННЯ ЗНАНЬ

Педагогічна і психологічна науки виділяють такі чотири рівні знань: розпізнавальний, репродуктивний, продуктивний та творчий. Перший і найнижчий рівень знань (розпізнавання) характеризується тим, що репродуктивна діяльність із засвоєною інформацією виконується з опорою на підказку. Тобто це така репродуктивна діяльність, коли зовнішня підказка виконує роль опори для її виконання. Коли учень відтворює матеріал самостійно, без опори на будь-яку підказку, а також застосовує його в типовій, звичайній, тобто подібній до навчальної ситуації, то це означає, що даний матеріал учень засвоїв на репродуктивному рівні. Зауважимо, що типовою ситуацією називають таку, яка безпосередньо випливає зі змісту матеріалу, що вивчається. Репродуктивний рівень засвоєння характерний тим, що учень самостійно відтворює матеріал та вміє прикладати зас­воєний спосіб дій до ситуації, аналогічної до типової. Наступний рівень засвоєння — продуктивний. Він передбачає виконання продуктивної діяльності, себто діяльності, пов`язаної з перетворенням знань, засвоєних на репродуктивному рівні. У процесі продуктивної діяльності учень створює нову інформацію, новий продукт шляхом трансформації, перетворення раніше засвоєної з використан­ням уже засвоєних раніше способів діяльності у ситуації, близькій до типової. Перетворення знань засвоєних на репродуктивному рівні, є обов`язковим елементом продуктивного рівня засвоєння знань. Останній рівень засвоєння — творчий. Він передбачає відтворення знань як з елементами перетворення, так і з елементами кодування, тобто переведення інформації з однієї форми вираження в іншу.

Крім названих чотирьох рівнів знань (рівнів засвоєння), є ще один рівень засвоєння - розуміння. Це не рівень знань, але це - рівень засвоєння, однак рівень особливий, оскільки він не пов`язаний з відтворенням. Його психологічною основою є порівняння, встановлення зв`язку невідомого з відомим, підведення невідомого поняття під відоме, раніше засвоєне