Дидактична система. Характеристика її компонентів.

Дидактична система належить до педагогічних систем. Оскільки педагогічна система – це організований об’єкт, що здійснює управління процесом передачі і засвоєння того соціального досвіду, який на даний час нагромадило людство, то дидактична система – це організований об’єкт, за допомогою якого вчитель забезпечує управління процесом передачі і засвоєння учнями системи знань про суспільство, природу, людину, і на цій основі розвиток у кожного з них пізнавальних сил, формування наукового світогляду, культури поведінки, позитивних людських якостей. Найхарактернішою ознакою цієї системи є її функція, зокрема, функція управління педагогічним процесом. Учасниками цього процесу є вчитель й учні. Як видно з визначення дидактичної системи, учні й учитель не входять до її складу як елементи, а обов’язково входять до складу її середовища. Для дидактичної системи наявність учителя й учнів, як складових середовища дидактичної системи, є обов’язковою. Зробимо деякі уточнення. Йдеться не про учня взагалі, а про те, що під терміном “учень” розуміються навчальні характеристики учня, його здібності, задатки, інтереси, його навчальний досвід, особливості мислення, памяті, уяви, тобто учень взаємодіє з усіма елементами дидактичної системи таким своїм боком, який дає йому змогу встановлювати зв’язки як з елементами системи, так і з усією системою. Характеристиками компонента середовища дидактичної системи “учитель” є його педагогічний досвід, знання навчального матеріалу, знання закономірностей навчання виховання і розвитку, знання всіх навчальних і психологічних характеристик учня, тобто все те, що дає йому змогу взаємодіяти як з кожним елементом дидактичної системи, так і з усією системою. Таким чином, у загальному випадку дидактичну систему становить той дидактичний простір, через який учитель і учні взаємодіють між собою. Таким чином, дидактична система – це сукупність взаємозвязаних елементів, якими є цілі навчання, зміст навчання, методи навчання, засоби і організаційні форми навчання.(Рис.1). Елемент “Цілі навчання” (I) розкриває суть проблеми “Чому вчити?”, тобто дає відповідь на це запитання. “Зміст навчання”(II) – другий елемент відповідає на запитання “Що вивчати?”, він зумовлюється змістом освіти. Третій – “Методи навчання”(III), розкриває суть того, як можна досягти поставлених цілей навчання, тобто відповідає на запитання “Як вчити?”. “Засоби навчання”(IV) – це четвертий елемент системи, він розкриває особливості педагогічнго інструментарію і дає відповідь на запитання “За допомогою чого навчати”, “Чим навчати?”. Пятий елемент системи – “Форми організації навчання”(V), відповідає на запитання “В якій формі, де, коли навчати?”. Відрізки прямих ліній позначають однонаправленй і двонаправлений зв'язок. Наприклад, зв'язок II – III означає, що зміна елемента II призведе до зміни елемента III; а зв'язок III – II- навпаки. Теоретичний рівень цієї системи визначається тим, що незалежно від предмета і змісту матеріалу, який вивчається, зв’язки між її елементами об’єктивно існують і природа їх визначається суттю самих елементів. Це означає, що дана система становить саме ядро теорії навчання. Прикладом специфічної дидактичної системи є підручник. Зв’язки між елементами дидактичної системи набувають нових якостей, коли ця система включена як компонент у систему взаємодії вчителя й учня. Дія учителя на учня опосередковується саме дидактичною системою, всіма її елементами. Але і кожен елемент дидактичної системи теж опосередковується учнем, а конкретніше його задатками, здібностями, нахилами, інтересами, та рівнем розумового розвитку.

Технологічність навчального процесу. Приклади технологій.

Технологія — це знання, наука про майстерність. Педагогічна технологія — це своєрідний алгоритм дій, правильне виконання яких та ще у заданій послідовності повинно привести до запланованого кінцевого результату. В ідеалі технологія навчання — це така послідовність дій учителя й учнів, при виконанні якої, врахувавши індивідуальні та вікові особливості учня та професійно-методичний рівень учителя, запланований результат обов`язково має настати. ознаки: 1.Діагностичність цілей навчання та результативність. 2.Економність. 3.Уся послідовність дій легко повторюється і відтворюється вчителем в будь-якій школі. 4.Коректування передбачає можливості оперативного зворотного зв`язку, оцінки ступеня досягнення цілей навчання і внесення адекватних корегувальних впливів. Структурними елементами технології як системи є: цілі навчання, психологічна закономірність засвоєння матеріалу, способи діяльності вчителя і способи діяльності учнів, нарешті, ступінь досягнення мети навчання. Системотвірним чинником цієї системи є цілі навчання, а основою, на якій конструюється вся ця система, і базовим елементом даної структури є психологічна закономірність засвоєння матеріалу. Наприклад. Однією з технологій, у якій найяскравіше видно всі риси технологічності навчального процесу, є технологія В. Шаталова. Вона грунтується на використанні двох закономірностей: перша — матеріал краще засвоюється, якщо він подається великими блоками; друга—для запам`ятовування матеріалу потрібно повторити його не менше (7±2) разів.

Аспекти педагогіки. Їх характеристика і взаємозв’язок.

Умовою розвитку будь-якої науки і досягнення значущих результатів є її методологічна озброєність. Для здійснення пізнавальної діяльності потрібно добрати наявні і розробляти нові засоби, прийоми, операції, обладнання, обґрунтовані і апробовані технології. Весь цей комплекс забезпечується значними інтелектуальними зусиллями теоретиків і практиків. За образним висловом Г.В.Ф. Гегеля, цей комплекс пізнавальних засобів є не що інше, як виверти людського розуму, що він ставить між собою і досліджуваним об'єктом. Методологія (гр. methodoe — метод + logos — вчення) — це вчення про науковий метод пізнання, а також система самих методів, тобто основних підходів і прийомів дослідження, що застосовуються в певній науці. Метод тут — це спосіб дослідження, пізнання. Сутність застосування методу полягає в тому, що знання, які містяться в ньому, визначають дії дослідника з пізнаваним об'єктом, підказують прийоми підходу до нього, набуття знання, спосіб його вираження і конструювання, організації як матеріалу для опису і вивчення. Прийнято виділяти три рівні методології: філософський, загальнонауковий і частково науковий. Кожний з цих рівнів має відносну автономію. Методи кожного рівня мають специфіку, не виводяться прямо з методів інших рівнів, а лише можуть бути проявом, виявленням їх. Тут діє загальний принцип ієрархії: найбільш загальний рівень — філософська методологія — становить передумову дії інших рівнів, втілюється в них як загальне в особливому та одиничному. Водночас стан цих нижчих рівнів зумовлює буттєвість вищого.