Зовнішньоекономічна політика України за умов глобалізації: сутність, напрями.

З 1994 року держава, формуючи єдиний для всіх суб'єктів господарювання механізм регулювання ЗЕД, час від часу вносила до нього певні зміни, що давали перевагу деяким галузям, підприємствам і регіонам у формі індивідуалізованих пільг по сплаті мит, податку на додану вартість (ПДВ) і продажу валютного виторгу від експорту. Зазначені пільги були прихованими дотаціями із бюджету зовнішньоекономічних операцій окремих виробничих і комерційних структур. Ламаючи один із найважливіших ринкових принципів — рівність умов для всіх суб'єктів, пільги до того ж скорочували доходну частину бюджету і давали можливість їхнім одержувачам проводити дуже прибуткові зовнішньоторговельні операції. Скасування зовнішньоекономічних привілеїв, які були проголошені державою у 1998р., так і не були доведені до кінця.

Одна з головних причин "відпливу" капіталу — несприятливий інвестиційний клімат у країні. Водночас, відсутність митно-валютного контролю в перші роки реформ, слабка взаємодія між митною службою і банківською системою створили умови для посилення відтоку капіталу через легальні канали — експортні, імпортні і бартерні операції.

Гострою проблемою стала також "доларизація" грошового обігу країни. За останні роки в Україну ввозяться десятки мільярдів доларів готівкової валюти. За цей рахунок оплачуються "човникові" операції і закордонні поїздки, відбувається "відмивання" кримінально нажитих капіталів.Це, природно, підриває контроль держави за грошовим обігом на фінансовому ринку країни.

Наростає загроза витіснення України і з ринків ближнього зарубіжжя. У ставленні до України розвинених держав, що стали її основними торговими партнерами, чітко виявляється прагнення ма­ксимально використовувати у своїх інтересах сировинний потенціал і трудові ресурси країни, не допускаючи в той самий час перетворення її на конкурента на світових ринках, особливо в наукомістких видах продукції.

Звідси виникає загроза економічній безпеці країни, яка, на думку вчених (Філіпенко А.С., Лукінов І.І. та ін.), не враховується належною мірою в українській зовнішньоекономічній політиці. Аж до останнього часу вона виходила з концепції "шокової" лібералізації зовнішньоекономічних зв'язків і мінімізації ролі держави в цій сфері. Тим часом, у специфічних умовах України, що характеризуються, з одного боку, специфічним геополітичним положенням нашої країни, а з іншого боку — техніко-економічною відсталістю багатьох секторів господарства, слабкою соціальною захищеністю основних груп населення, не доводиться розраховувати на те, що вивільнення ринкових сил автоматично приведе до росту ефективності і конкурентноздатності національного виробництва, само по собі сформує оптимальні пропорції в розвитку окремих його частин відповідно до прогресивних світових тенденцій [86, с.52].

Що стосується імпорту, то він орієнтований на поточні потреби і набрав чітко вираженого споживчого характеру. Основне місце в його структурі займають продовольство, сільськогосподарська сировина, медикаменти, різні вироби легкої промисловості. Закупівлі ж машин і устаткування помітно зменшилися в порівнянні з дореформеним рівнем, причому, істотну частину серед них складають легкові автомобілі, побутова й організаційна техніка.

Негативним моментом є те, що насичення українського ринку імпортними товарами відбувається не тільки за рахунок вільних ніш, але й у результаті витіснення аналогічних вітчизняних товарів. Питома вага споживчих товарів, що надходять з-за кордону, досягла 60% фондів роздрібної торгівлі, причому по деяких позиціях (взуття, трикотаж, телевізори, магнітофони тощо) частка імпорту ще вища. Це поглиблює труднощі у агропромисловому комплексі, легкій промисловості, фармацевтиці, на підприємствах, що випускають побутову техніку.

Особливо небезпечною видається залежність України від завезення продовольчих товарів, що досягає 50% до їхнього споживання при граничному рівні безпеки у світовій практиці — 30%. При фактичній відсутності контролю над імпортом установлені ставки мит на продовольство (основна ставка в 15% при ставках у 20-15% на деякі його види) не становлять серйозної перепони для закордонних постачальників через дотування їх виробництва (до 30-40% витрат виробництва) і субсидування експорту в зв'язку з постійними великими надлишками продовольчих товарів [210, с.5].

На фоні сильного аграрного протекціонізму на Заході сільське господарство й АПК України в цілому є найбільш незахищеною галуззю перед зовнішньоторговельною експансією закордонних держав. Подібне становище, без сумніву, сприяє деградації сільського господарства, що продовжується (за роки реформ виробництво продовольства знизилося на 1/3), хоча і не грає головної ролі у цьому процесі [210, с.6].

У результаті структура українського зовнішньоторговельного обміну все більше характеризується рисами, властивими слаборозвиненим в економічному відношенні країнам. Нинішня модель входження України у світове господарство, в основі якої лежить обмін сировини на товари переважно споживчого призначення, створює перешкоди для прогресивних структурних зрушень в українській економіці.

Гострота проблеми збільшується тією обставиною, що посилився вплив світового ринку на внутрішнє ціноутворення. Цьому сприяли як "шокове" скасування контролю за цінами в країні і введення конвертованості гривні на внутрішньому ринку, так і проголошений курс на зближення внутрішніх цін із світовими. Світові ціни стали орієнтиром для вітчизняних експорто-орієнтованих галузей. Почався перехід і до похідних від світових цін

всередині української торгівлі імпортними і товарами, що заміщують імпорт. Як результат, внутрішні ціни на більшість основних українських товарів перевищили світові (у перерахуванні на поточний курс гривні).

Подібний процес негативно впливає на українську економіку, внутрішнє ціноутворення якої в період здійснення державних планів враховувало особливості господарського механізму — сформовані структурні диспропорції, високу ресурсоємність, технологічне відставання від Заходу тощо. Переорієнтування в цих умовах на світові ціни — без структурних перетворень, впровадження новітніх технологій і наявності сформованої ринкової структури — зроблять значну частину продукції вітчизняної промисловості неконкурентоспроможною по цінових параметрах. У результаті відбувається прогресуюче падіння цінової конкуренції української продукції не тільки на зовнішньому, але і на внутрішньому ринку: до неконкурентоспроможності за якісними ознаками багатьох українських готових виробів додалася і цінова неконкурентоспроможність.

Тим часом, як свідчить світовий досвід, внутрішні і світові ціни на продукцію будь-якої країни, як правило, розрізняються. Саме це і є об'єктивною економічною основою міжнародного поділу праці і зовнішньої торгівлі, що базується на ньому. Внутрішні ціни відбивають суспільно необхідні витрати праці, що складаються в кожній окремо взятій країні в силу особливостей її соціально-економічного розвитку і з урахуванням зв'язків із світовим ринком.

Суперечливий вплив на вітчизняне виробництво має валютний курс. Із введенням єдиного ринкового курсу почалося підвищення його відносної вартості до долара. Це повинно мати своїм наслідком зниження ефективності експорту і підвищення ефективності імпорту, що в принципі повинно вести до згортання першого.

Тим часом, як показує закордонний досвід, у сучасних умовах різні інструменти протекціоністського захисту набувають все більшого значення в регулюванні зовнішньоекономічних зв'язків. При цьому країни, що застосовують ці інструменти, прагнуть уникати протекціоністської термінології, роз'яснюючи їх використання необхідністю захисту національних інтересів, утвердження в міжнародній торгівлі принципів справедливості і взаємності.

Сучасна практика зовнішньоекономічного регулювання в інших країнах характеризується значною специфікою, обумовленою особливостями національної економіки і критеріями економічної безпеки.