Встановлення зон вільної торгівлі як шлях вирішення транспортних проблем.

Вільні економічні зони надійно ввійшли у світову практику господарської діяльності. Згідно з різними джерелами інформації, в світі налічується від 400 до 2000 вільних економічних зон. За оцінками західних експертів, у 2002 році через ці зони пройшло до 30% світового товарообігу.

Відповідно до документів міжнародної конвенції з поліпшення і гармонізації митних процедур, під вільною економічною зоною слід розуміти частину території країни, де товари розглядаються як об'єкти за межами національної митної території і тому не підлягають звичному митному контролю і оподаткуванню. Інакше кажучи, це частина території країни, де застосовується специфічна для неї система пільг і стимулів, які не використовуються в інших регіонах країни. Доцільність створення вільних економічних зон була продекларована Верховною Радою в жовтні 1992 р. в Законі «Про загальні принципи створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон». Це дало поштовх до прискорення роботи з формування такого типу утворень у нашій країні. головним завданням створення вільних економічних зон слід вважати активізацію зовнішньоекономічного співробітництва і розвиток інтеграційних процесів у період переходу до відкритої І конкурентоспроможної економіки на світовому ринку. Вона повинна мати сприятливе географічне положення щодо зовнішнього і внутрішнього ринків. Важливим має бути розвиток транспортних комунікацій: автомобільні шляхи, залізничний транспорт, авіаційне сполучення, водний транспорт і сучасне господарство. Визначальним є розвиток виробничого потенціалу, наявність розгалуженої виробничої і соціальної інфраструктури. Для більшості зон визначальним стає природно-ресурсний потенціал. суб'єктами господарської діяльності не тільки всередині, а й за межами зони. Зона анклавного типу функціонує в обмеженому просторі. Вона стосується зовнішньоекономічних відносин, але не передбачає зв'язків з приймаючою стороною і створюється з метою притоку іноземної валюти і не має тісних зв'язків з економікою приймаючої країни.

Розмір території локалізації зони залежить від типу, цілей і базових умов їх створення. Це обумовлено об'єктивною неоднорідністю різних регіонів з точки зору можливостей і підготовленістю до участі в зовнішньоекономічній діяльності.

28. Загальна характеристика законодавства у сферах транспор­ту і зв’язку.

1) Кодекси: Повітряний, Митний, Водний, Цивільний, Господарський, торговельного мореплавства тощо. 2) ЗУ: "Про залізничний транспорт" (визначає правові, економічні, організаційні та соціальні основи діяльності транспорту), «Про залізничий транспорт» (визначає основні правові, економічні та організаційні засади діяльності залізничного транспорту загального користування, його роль в економіці і соціальній сфері України, регламентує його відносини з органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, іншими видами транспорту, пасажирами, відправниками та одержувачами вантажів, багажу, вантажобагажу і пошти з урахуванням специфіки функціонування цього виду транспорту як єдиного виробничо-технологічного комплексу), «Про авомбільний транпорт»( визначає засади організації та експлуатації автомобільного транспорту), «Про міський електричний транпорт» (визначає правові, організаційні та соціально-економічні засади функціонування міського електричного транспорту загального користування на ринку транспортних послуг і спрямований на створення сприятливих умов для його розвитку, задоволення потреб громадян у доступних, якісних і безпечних перевезеннях), «Про трубопровідний транспорт» (визначає правові, економічні та організаційні засади діяльності трубопровідного транспорту), тощо. 3) Постанови: «Про Порядок обслуговування громадян залізничним транспортом» (визначає загальні умови обслуговування громадян, які здійснюють поїздки, перевозять багаж чи вантажобагаж у межах України в рухомому складі залізниць України та в вагонах суб’єктів господарської діяльності, що не входять до складу залізниць, і є обов’язковим для залізниць підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності, що провадять підприємницьку діяльність на території України у сфері обслуговування та перевезень пасажирів, багажу і вантажобагажу, та громадян); «Про затвердження Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту» (визначають порядок здійснення міських, приміських, міжміських і міжнародних перевезень пасажирів, багажу, ручної поклажі та посилок, перевезень організованих груп дітей і туристів, а також обслуговування громадян на автостанціях, автовокзалах і є обов’язковими для виконання пасажирськими перевізниками та автостанціями (автовокзалами) всіх форм власності, замовниками транспортних перевезень, водіями та пасажирами); «Про затвердження Порядку здійснення нагляду за забезпеченням безпеки руху на транспорті» (регулює питання нагляду за додержанням підприємствами, установами, організаціями, незалежно від форм власності (крім Міноборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, СБУ та МВС) нормативних актів щодо безпеки польотів на авіаційному, судноплавства — на морському і річковому, руху — на залізничному та автомобільному транспорті), «Про затвердження Правил ввезення транспортних засобів на територію України» тощо. Розпорядження, накази, інструкції та інші нормативні акти, які регулюють цю сферу.

Система органів державного управління у сфері транспорту.

Система органів державного управління у сфері зв’язку.

Система органів державного контролю та нагляду у сферах транспорту і зв’язку.