Закон єдності та боротьби протилежностей в діалектиці.

Закон – це поняття, яке відображає необхідне істотне стійке і повторюване відношення між матеріальним і духовними феноменами. Це універсальний закон силу якого всім речам і явищам матеріального і духовного світу властиві внутрішні суперечності, протилежні сторони і тенденції, які знаходяться у взаємозв”язку і взаємозапереченні. Розвиток за діалектикою відбувається не внаслідок втручання над природних сил, а внаслідок внутр. саморуху всього існуючого. Цей саморух відбувається тому що, в кожному предметі або явищі, є протиріччя і розділити їх неможливо. Знищення протиріч призводить зупинки в розвитку. В кожному об”єкті чи суб”єкті ці протиріччя дуже різноманітні. Ці протиріччя між старим і новим, між тим що народжується і вмирає, між позитивним і негативним, прогресивним і регресивним. Протиріччя існують в єдності. Розвиток відбувається не інакше, як через роздвоєння на протилежні сторони їх взаємодію і боротьбу. Спочатку відмінності не суттєві, не значні. Поступово заглиблюються, загострюються, стають суттєвими, переростають в суперечності, досягають кульмінації, а потім розв”язуються і переходять в якісно новий стан. Будь-який процес розвитку є виникнення, рух і розв”язання суперечностей. З розв”язанням одних суперечностей виникають інші, які потім теж роз-ся. А в процесі їх розв”язання виникають інші суперечності.

Закон єдності та боротьби протилежностей в діалектиці.

Закон заперечення у діалектиці

33. Поняття буття, проблеми його філософського осмислення.

Буття – філософське поняття, яке позначає існуючий незалежно від сві-домості об’єктивний світ, матерію. Найбільш загальне і абстрактне поня-ття, яке позначає існування що-небудь взагалі.

В основи філософії багатьох мисли-телів, як минулого, так і сучасного покладені системотворчі поняття, до їх числа належить і буття.Філософський смисл поняття буття тісно пов’язаний з поняттями: небут-тя, існування, простору, часу, матерії, становлення, розвитку, якості, кіль-кості, міри та іншими категоріями. Питання про те, як все існує, яке його буття, розглядається в онтоло-гії. Онтологія – це вчення про суще, про першооснови буття: система най-загальніших понять буття, за допомогою яких здійснюється осягне-ння дійсності.Існує два заперечення доцільності введення в філос. категорії буття:

- категорія буття не говорить нічо-го про конкретні ознаки речей і тому її слід вилучити з розгляду;

- поняття буття визначається через поняття існування і повторює його, то і в цьому випадку вона теж непотрібна.

Очевидна необгрунтованість цих точок зору. Буття – це категорія, яка призначена для того, щоб фіксувати всезагальні зв’язки світу, а не кон-кретні ознаки речей. Філ.категорія буття включає в себе не тільки вка-зівку на існування, але й фіксує більш складний комплексний зміст цього іс-нування.

Розрізняються основні форми буття:

1) буття речей (тіл), процесів, які ще поділяються на: буття речей, про-цесів, стан природи, буття природи як цілого; буття речей і процесів, виро-блений людиною;2) буття людини, яке поділяється на буття людини у світі речей і спе-цифічне людське буття;

3) буття духовного (ідеального), яке існує як індивідуальне духовне і об’єктивне (позаіндивідуальне) ду-ховне;4) буття соціального, яке поділя-ється на індивідуальне (буття окремої людини в сусп. та в істор.процесі) і суспільне буття.Головні сфери буття – природі, сус-пільство, свідомість та розмаїття явищ, подій, процесів, які входять у ці сфери, об’єднанні певною загаль-ною основою.

Природні передумови виникнення людини. Проблеми антропосоціогенезу

В еволюційній теорії на сьогодні аксіомою с твердження, що людина — це підсумок космічної, біологічної та культурної еволюції. Всесвіт виник приблизно 20 млрд. років тому в результаті Великого вибуху, згідно з уявленнями сучасної космології, і життя людства залежить від організації космосу, від процесів, які відбуваються у ньому.

Вітчизняні вчені підтримують гіпотезу, згідно з якою Australopithecus (австралопітек) як новий біологічний вид — попередник людини (Homo sapiens) — виник в результаті мутацій людиноподібних мавп (горил, шимпанзе, орангутангів) під впливом зміни радіаційної обстановки. Справа в тому, що 4—3 млн років тому у південно-східній Африці починається активний рух земної кори, землетруси, вихід на поверхню землі магми, уранових руд, що також сприяло підвищенню радіаційного фону та зміні генофонду людиноподібних мавп (вищі мавпи — 48 хромосом, австралопітек — 46 хромосом). Італійським генетиком Брупо Кіареллі висловлена гіпотеза про злиття у далекого предка людини двох пар хромосом, в результаті чого "зміцніли" саме ті, які визначають розвиток мозку і нервової системи.

Як наслідок мутації виникли мавпи-потвори, що мали спрямлений хребет, слабке волосяне покриття, досить розвинений мозок (450 г) і пересувалися на двох ногах — вони були названі австралопітеками. Таким чином перехід до прямоходіпня відбувався близько 4 млн років тому без допомоги знарядь праці. Навпаки, прямо-ходіння сприяло тому, що австралопітек все частіше використовував природні знаряддя праці (палицю, каміння) для захисту від хижаків і полювання. Це положення є нині загальноприйнятим у світовій науці. Щоправда, прямоходіпня і появу австралопітека багато зарубіжних вчених пояснюють не стільки факторами, пов'язаними з космічною еволюцією (хоча й не заперечують їх), скільки факторами біологічної еволюції.

Культурна еволюція — Це еволюція поведінки і здібностей людини. Щоб зрозуміти специфіку розвитку людства, оцінити його можливості, необхідно збагнути особливості як біологічної, так і культурної еволюції.

Біологічна еволюція, будучи саморозвитком органічних форм — що визнається нині більшістю вчених, ґрунтується на мутаційній мінливості, на боротьбі за існування і па природному доборі.

Проблеми походження людини

Космічна гіпотеза має варіанти. Згідно з першим процес виникнення життя на Землі є наслідком занесення з космосу примітивних організмів і подальшого їх розвитку завдяки сприятливим фізико-біологічним умовам на Землі.

Другий варіант космологічної гіпотези. Землю відвідали інопланетяни. Вони залишили на ній своїх представників, які пережили низку катастроф, переродилися в сучасний вигляд людини і досягли сучасного розвитку.

Прихильники еволюційної гіпотези стверджують, що виникнення земного життя є закономірним результатом попередньої еволюції нашої планети без втручання зовнішньої волі.

За сучасними науковими уявленнями перші ознаки життя на Землі з'явились близько 3,8 млрд років тому. Пізніше, приблизно 2 млрд років тому, виникли перші І клітини, здатні до фотосинтезу, тобто до використання 1 сонячної енергії. В процесі фотосинтезу виділяється І кисень. Змінюється докорінно земна атмосфера, що дало змогу життю розповсюдитись по всій планеті. Виникла нова система – біосфера. В результаті саме життя стало найважливішим фактором підтримки на Землі умов, необхідних для його збереження і розвитку. Живі організми на Землі еволюціонували в тваринний світ у сучасних зразках, в тому числі й у людину, внаслідок природного добору (див.: Дарвін Ч. "Походження видів шляхом природного добору").