Визначення заробітної плати при діяльності профспілок та двосторонній монополії

Монопольний ринок праці: вплив профспілок на рівень ставки зарплати і зайнятість

Профспілки в своїй діяльності переслідують багато цілей, серед яких основною є підвищення заробітної плати. Цієї мети вони можуть досягти збільшивши попит на працю або зменшивши її пропозицію.

ЗБІЛЬШЕННЯ ПОПИТУ НА ПРАЦЮ. На графіку 15-6 показаний вплив профспілки на ріст ставки зарплати шляхом збільшення попиту на працю: збільшуючи попит на працю з // до П при сталій її пропозиції ///;, профспілка добивається встановлення ви-

щих, ніж за конкурентних умов, ставки зарплати (ЗГҐ>ЗГГ) і рівня зайнятості (Кпм>Кпк). Основними факторами збільшення попиту на працю, на які може вплинути профспілка, є:

1) збільшення попиту на продукт;

2) підвищення продуктивності праці;

3) зміна цін на інші ресурси.

Розглянемо детальніше дію цих факторів. Профспілка може вплинути на зростання попиту на робочу силу, сприяючи збільшенню попиту на товари, які виробляються членами профспілки, шляхом: участі разом з роботодавцем у фінансуванні реклами цих товарів; добиваючись державних замовлень на їх виробництво.

Що стосується можливості профспілки сприяти підвищенню продуктивності праці, то в останній час почали створюватись сумісні робітничо-адміністративні комітети з підвищення продуктивності праці.

Проте, у кінцевому підсумку рішення відносно підвищення продуктивності праці (оснащеності робітників основним капіталом, вибору технології тощо) приймає все ж таки роботодавець самостійно.

Іншим фактором підвищення попиту на працю, яким можуть скористатись профспілки, є зміна цін на інші ресурси. З мстою збільшення попиту на робітників, які є членами профспілки, остання може вшшггути на збільшення ціни ресурсозамінників і зменшення ціни взаємопов'язаних з працею ресурсів. Так, профспілка підтримує вимоги підвищення мінімальної заробітної плати всіх робітників, в тому числі низькооплачуваних, які не є членами профспілки (взаємозамінний ресурс), а також підтримує громадські акції, спрямовані проти підвищення цін на електроенергію, воду, газ тощо, які є взаємопов'язаними з працею.

Аналіз розглянутих інструментів впливу профспілки на збільшення попиту на працю показує на обмеженість її можливостей в цьому напрямку. У зв'язку з цим у своєму арсеналі досягнення вищої заробітної плати вони вдаються до впливу на зменшення пропозиції праці.

МОДЕЛЬ ДВОСТОРОННЬОЇ МОНОПОЛІЇ.
Тепер припустимо, що на ринку праці, що є скоріше монопсоністичним, ніж конкурентним, сформувалася сильна виробнича профспілка. Іншими словами, давайте об'єднаємо монопсоністичну модель з моделлю відкритих профспілок. У результаті має місце двостороння монополія. Профспілка є монополістичним "продавцем" праці в тім змісті, що він контролює пропозицію праці і може вплинути на ставки заробітної плати; він протистоїть монопсоністичному наймачеві праці (або сукупності олігопсоністичних наймачів праці), що теж може впливати на заробітну плату шляхом зміни зайнятості. Чи є це винятковим або особливим випадком? Зовсім немає. У таких важливих галузях, як сталеливарна, автомобільна, мясопереробна і по виробництву сільськогосподарської техніки, "велика праця" - одна велика виробнича профспілка - веде переговори з "великим бізнесом" - декількома великими промисловими гігантами.
Монопсоністичний наймач буде прагнути до встановлення заробітної плати \Ут, нижче конкурентної рівноважної ставки, а профспілка буде наполягати на якийсь зверхрівносильній конкурентній ставці заробітної плати - \Уи. Не можна сказати цілком виразно, яка з цих двох можливостей реалізується. Логічно -
результат проміжний, у тім змісті, що економічна теорія не пояснює, який буде в підсумку ставка, заробітної плати. Нам варто очікувати, що заробітна плата установиться десь між \¥т і \Уи. Крім того, сторона, що володіє в ході висновку трудової угоди більшою силою і більш ефективною стратегією, буде здатна схилити опонента прийняти ставку заробітної плати більш близьку до тієї, на якій вона наполягає.
З цих зауважень випливає й інша характерна риса моделі двосторонньої монополії. Цілком можливо, що стала заробітна плата і зайнятість можуть бути більш соціально бажаними, ніж це обумовлено двосторонньою монополією. Монополія на одній стороні ринку фактично може знищити монополію на іншій стороні ринку, що сприяє встановленню конкурентних або близьких до конкурентних рівнів. Якби на цьому ринку превалював або профспілку, або адміністрація - тобто якби фактична ставка заробітної плати встановлювалася на рівні або \Уц, або \УС - те зайнятість обмежувалася б (}т (де МКР^МКС, що нижче конкурентного рівня). А тепер припустимо, що монопольна сила профспілки майже компенсує монопсоністичну силу адміністрації і досягається домовленість про ставку заробітної плати, рівноу приблизно \¥с, що є конкурентною. Якщо адміністрація погоджується з даною ставкою, то в неї зникає стимул обмежувати зайнятість і наймач більше не може знижувати заробітну плату шляхом скорочення зайнятості. Так, адміністрація зрівнює договірну ставку заробітної плати \УС (=МКС) з МКР і вважає, що найбільше прибуткове наймати число робітників, рівне РС. Коротше кажучи, в умовах монополії на обох сторонах ринку праці можлива ситуація, коли встановилася ставка заробітної плати і рівень зайнятості підходять до конкурентного рівня значно ближче, ніж у тому випадку, коли існує монополія 'тільки на одній стороні ринку.

ЦІНОУТВОРЕННЯ НА РИНКУ РЕСУРСІВ. Економічна рента

Спільною рисою попиту на будь-який ресурс є його похідний характер. Однак залежно від особливостей самого ресурсу, типу ринку, ступеня державного втручання у механізми саморегулювання процес ці­ноутворення на ринках різних ресурсів має свою спе­цифіку. Розглянемо детальніше, як формуються заро­бітна плата, економічна рента, позичковий відсоток та підприємницький доход.

Економічна рента

Термін "рента" використовується у повсякденному житті досить широко, і в нього може вкладатися най­різноманітніше значення. Для усунення подальших непорозумінь слід зазначити, що для економіста рен­та — це ціна, що її сплачують за використання землі та інших природних ресурсів, кількість яких жорст­ко обмежена. Саме жорстка обмеженість ресурсів від­різняє ренту від усіх інших видів доходу.

Зробимо деякі припущення: 1) вважатимемо, що вся земля має однакову якість; 2) вся земля викорис­
товується для виробництва тільки одного продукту; 3) земля орендується на конкурентному ринку. За
цих умов крива пропозиції землі буде мати абсолютно нееластичний характер (вертикальна пряма лінія).
Єдиним дійовим фактором визначення ренти стає по­пит на землю. У свою чергу, він залежатиме від ціни
продукції, що вирощується на землі, продуктивності землі та цін на ресурси, які використовуються разом
із землею. Так, якщо ціни на продукцію, вирощену на землі зростуть, то крива попиту на землю переміс­
титься вправо та збільшить ренту Нав­паки, зростання цін на добрива, використання яких забезпечує бажаний рівень продуктивності землі, зни­зить попит на землю, а отже, й ренту до рівня R^. Не­гативний вплив факторів попиту може виявитися на­стільки значним, що крива попиту та крива про­позиції взагалі не перетинатимуться. За цих умов зем­ля не зможе принести її власникам якогось доходу у вигляді ренти (рис. 12.4).

Як бачимо, зміна розміру ренти ніяк не впливає на кількість землі, що пропонується для використан­ня. Якщо відносно неземельних ресурсів ціна виконує спонукальну функцію, тобто підштовхує власників

ресурсів до збільшення їх пропозиції на ринку, то щодо землі рента такої функції не виконує. Тому економісти вважають ренту надлишком, тобто платою, яка не є обов'язковою для забезпечення наявності землі.

До цього часу ми припускали, що земля має одна­кову родючість. Однак насправді якість різних земе­льних ділянок може відрізнятися досить суттєво: взя­ти хоча б супіски Чернігівщини та чорнозем Черка­щини. Тому одна й та сама праця чи капітал у поєд­нанні з різними за родючістю землями приносить різ­ні результати. Для родючіших земель крива середніх витрат лежатиме нижче, ніж для менш родючих. От­же, користувачі родючої землі за інших рівних умов отримуватимуть додатковий економічний прибуток, який пов'язаний із стійкими відмінностями у якості грунтів. Цей додатковий прибуток називається дифе-ренційною рентою. Оскільки кількість землі обме­жена і хтось уже користується родючою землею, то диференційна рента не може бути ліквідована за ра­хунок перетікання капіталу, а тому власники кращих земель можуть отримати більшу ренту навіть у довго­тривалому періоді.

Однак родючість землі може змінюватися внаслі­док економічної діяльності людини. Використання сучасних технологій вирощування сільськогосподар­ської продукції, додаткові інвестиції в землю можуть дати значно кращі результати порівняно з експлуата­цією земель, що використовуються традиційно. Так виникають відмінності у економічній родючості зем­лі, які теж можуть приносити диференційну ренту. Вони менш стабільні і можуть бути ліквідовані, якщо конкуренти перейдуть до аналогічного варіанту вико­ристання землі.

Економічну ренту можуть отримувати не тільки власники землі, що використовується для сільського­сподарських потреб, а й власники інших природних ресурсів, для яких властива абсолютна обмеженість. Це можуть бути родовища корисних копалин, прива­бливі для туризму території, сили природи (водоспа­ди, ріки тощо). Механізм утворення ренти у цих ви­падках збігатиметься з розглянутим вище.