Тема 26. – Біологічний і ціновий цикли у м’ясному скотарстві

Мета заняття.Опанувати біологічні особливості м’ясної худоби, принципи формування цінових циклів та вивчити форми спеціалізації у м’ясному скотарстві.

Зміст заняття. Технологія м’ясного скотарства ґрунтується на використанні з господарськими цілями біологічних ресурсів м’ясної худоби. Тому вона значною мірою є біотехнологічною. При цьому людина, застосовуючи прості, але добре продумані пристосування і обладнання, використовує природні інстинкти худоби, що дає можливість перекласти здійснення багатьох господарсько необхідних технологічних операцій на самих тварин.

М’ясній худобі властива схильність до сезонності у розмноженні, що слугує основою широкого застосування сезонних отелень корів і нетелів.

Вміле використання іншої важливої біологічної властивості самок – материнського інстинкту – забезпечує не лише відтворення телят, але й їх вирощування при мінімальних затратах і практично без участі людини.

Створення умов для прояву пасовищного інстинкту дає можливість скоротити витрати на заготівлю, збереження і роздавання кормів.

Використання сезонних змін обміну речовин, здатності накопичування жировідкладення під шкірою, на внутрішніх органах, добрих акліматизаційних здатностей зумовлює утримання м’ясної худоби влітку, або й цілорічно на пасовищах та під навісами чи приміщеннях полегшеного типу у стійловий період.

Вищезгадані біологічні особливості м’ясної худоби визначають її низьку ресурсо-, енерго – і працеємність, а також високу екобезпечність. М’ясне скотарство може успішно розвиватись як у віддалених з обмеженими енергоресурсами малозаселених районах з великою кількістю природних кормових угіль, так і в зонах інтенсивного землеробства.

Досвід багатьох країн з розвиненим м’ясним скотарством (США, Канада, Франція, Італія, Великобританія) свідчить, що зональна спеціалізація господарств на основі розподілу технологічного процесу на окремі технологічні цикли ( відтворення, дорощування і відгодівля) економічно вигідна як у товарному м’ясному скотарстві, так і в племінному. Племінні стада доцільно розміщати в середній смузі з помірним кліматом, високопродуктивними пасовищами та інтенсивним землеробством.

Технологія м’ясного скотарства базується на біологічних циклах і зумовлює цінові цикли галузі.

В Україні більшість м’ясних господарств і ферм працює за повним циклом, за якого технологічний процес виробництва яловичини включає всі елементи – від репродукції худоби до її відгодівлі.

Економіка репродукторного циклу і циклу дорощування та відгодівлі молодняку сугубо відмінна. Перший технологічний цикл за системою «корова-теля» займає значну частину витрат всієї галузі м’ясного скотарства, зокрема затрати на утримання маточного стада, бугаїв-плідників, ремонтних телиць і нетелів, одержання приплоди і його вирощування до 6-8-міс. віку. А його дохідна частина порівняно невелику і складається з реалізаційної вартості відлученого молодняка, який передається на дорощування і відгодівлю, а також м’яса вибракуваних корів.

У другому технологічному циклі доходи від реалізації відгодованого молодняка значно вищі, ніж витрати на придбання молодняка, кормів, обслуговування тварин тощо.

Прибутковість м’ясного скотарства як галузі в цілому тим вища, чим нижчі затрати на утримання маточного стада і вирощування підсисних телят і чим вищий прибуток від реалізації відгодованої худоби. Внутрішньогалузева спеціалізація сприяє підвищенню ефективності галузі, особливо у поєднанні з зональною спеціалізацією.

Господарства-репродуктори, які займаються відтворенням поголів’я м’ясних порід, можуть успішно функціонувати у зонах з великою кількістю природних кормових угідь, недостатньою забезпеченістю робочою силою. З метою здешевлення виробництва продукції тут використовують дешеві корми власного виробництва: сіно, солому, полову, силос – взимку, а влітку – максимально пасовищні корми.

Господарства з дорощування і відгодівлі молодняку організовують в районах інтенсивного землеробства, де висока розораність земель і значні обсяги виробництва зерна або функціонують крупні переробні підприємства (цукрові спиртові заводи тощо). Завдяки висококонцентратному типу годівлі молодняк інтенсивно вирощується і у відносно молодому віці досягає високих вагових кондицій.

Завдання 1. Вивчити теоретичні основи біологічного і цінового циклів м’ясного скотарства і набути практичних умінь вибирати оптимальні варіанти елементів технології при створенні господарств (ферм) з виробництва яловичини.

Завдання 2. Вивчити і описати форми спеціалізації виробництва у м’ясному скотарстві.

Контрольні питання

1. Які біологічні особливості м’ясної худоби використовуються в технології м’ясного скотарства?

2. Які технологічні цикли виділяють у спеціалізованому м’ясному скотарстві?

3. Охарактеризуйте формування цінових циклів у м’ясному скотарстві.

4. Назвіть і охарактеризуйте форми спеціалізації, які застосовуються у м’ясному скотарстві.

Тема 27 – Типи господарств і ферм з виробництва яловичини за технологією м’ясного скотарства

Мета заняття. Ознайомитись з типами господарств у галузі спеціалізованого м’ясного скотарства та опанувати особливості організації їх функціонування.

Зміст заняття.Організація і технологія м’ясного скотарства залежить від типу господарств, які бувають:

1) племінні заводи, племрепродуктори;

2) з повним циклом виробництва;

3) господарства – репродуктори;

4) спеціалізовані нетельні господарства;

5) відгодівельні підприємства (комплекси, майданчики);

6) спеціалізовані товарні м’ясні ферми.

1. Племзаводи, племрепродуктори – їх основна задача – удосконалення існуючих і виведення нових порід м’ясної худоби, а також вирощування племінного молодняку для інших господарств. Організація виробництва здійснюється за закінченим оборотом стада. Оптимальний розмір стада на племзаводах 1-1,5 тис. корів, у племрепродукторах (фермах) – 600-800 (40-45% від загального поголів’я). Вибракувана доросла худоба і надремонтний молодняк передається на відгодівлю у спеціалізовані відгодівельні підприємства.

2. Господарства з повним циклом виробництва ґрунтуються на використанні закінченого обороту стада. У них одержують приплід, вирощують його і відгодовують до реалізації на кормах власного виробництва за умов внутрішньогосподарської спеціалізації. Ефективне виробництво при організації маточних ферм на 600, 800, 1200, 1800 корів з телятами до відлучення. Питома вага маточного стада (корова + теля) – 50-55%. Щорічно має вироблятися 95-100 кг яловичини на 1 голову худоби. Слід мати ферму з вирощування ремонтних телиць і відгодівлі молодняку на м’ясо. Добре поєднується з вівчарством і зерновим виробництвом.

3. Господарства-репродуктори працюють за системою «корова-теля». У них займаються відтворенням, одержанням і вирощуванням телят до відлучення. Після чого молодняк реалізують іншим господарствам (нетельним і відгодівельним). Оптимальний розмір господарств 2-3 тис. корів, ферм – 400-800 корів. Розташовують, як правило, у зонах з достатніми пасовищними угіддями і розвиненим виробництвом зерна.

4. Спеціалізовані нетельні господарства закуплять теличок 6-8-міс. віку (після відлучення), вирощують їх до парувальноо віку, спаровують і реалізують іншим (товарним) господарствам при досягненні 6-7-місяців тільності. У них утримують 5-7 тис. телиць. Має бути достатньо пасовищ.

5. Відгодівельні підприємства (комплекси, ферми, майданчики) закупляють у репродукторних господарства бичків після відлучення, інтенсивно їх вирощують і відгодовують до реалізації на м’ясо. У них може бути 10-20 тис. голів худоби. Необхідна умова – стійка кормова база, повне забезпечення худоби кормами власного виробництва, застосування кормових добавок і преміксів. Перспективні - міжгосподарські підприємства, які організаційно і технологічно координують відтворення стада; вирощування і відгодівлю худоби, об’єднуючи їх у єдиний виробничий процес, що підвищує ефективність виробництва яловичини.

6. Спеціалізовані товарні м’ясні ферми створюються у господарствах різнопланової спеціалізації або фермерських (селянських) господарствах. Виробництво у них організовують із закінченим оборотом стада або за принципом господарств-репродукторів (одержувати телят і вирощувати їх до відлучення). Оптимальний розмір таких ферм визначається можливостями кормової бази і ефективністю поєднання з іншими галузями. Добре поєднуються з вівчарством, конярством, зерновим виробництвом.

Практика показує, що на теперішній час в Україні майже всі племінні господарства, товарні м’ясні ферми виробляють продукцію при закінченому обороті стада, тобто за повним циклом виробництва. Це деякою мірою стримує ефективний розвиток м’ясного скотарства. Передовий досвід доводить, що найвищої рентабельності галузі можна досягти за поглибленої спеціалізації виробництва. У господарствах-репродукторах створюються умови для максимального одержання телят і інтенсивного їх вирощування до відлучення. Нетельні спецгоспи зосереджують увагу на інтенсивному вирощуванні телиць і якнайранішому їх включенні у відтворення (спаровування у 15-16 міс. віці). Відгодівельні підприємства створюють оптимальні умови для досягнення м’ясним молодняком реалізаційної живої маси (550-600 кг) у 18-20 міс. віці ( крупних довгорослих порід) або 480-520 кг у 15-18 міс. (скороспілих).

Завдання 1. Вивчити характеристику різних типів господарств галузі м’ясного скотарства та скласти їх класифікацію за завершеністю виробничого процесу та виробничим напрямком.

Контрольні питання

1. Який принцип розподілу господарств за завершеністю виробничого циклу?

2. Які типи господарств виділяють у племінному м’ясному скотарстві?

3. Охарактеризуйте типи господарств, що функціонують в товарному м’ясному скотарстві.

Тема 28. – Структура собівартості продукції м’ясного скотарства

Мета заняття.Опанувати основні елементи структури собівартості продукції м’ясного скотарства та навчитись розраховувати собівартість приросту живої маси на товарній м’ясній фермі.

Зміст заняття.Собівартість яловичини – це сума вартості витрачених засобів виробництва і оплати праці. На неї впливають продуктивність праці й продуктивність худоби, господарське використання всіх ресурсів скотарства.

Собівартість є одним з основних економічних показників господарства, який відбиває результати його діяльності за певний період і є грошовим виразом затрат праці та витрат матеріальних ресурсів на виробництво яловичини у конкретному господарстві (фермі), наскільки ефективні технологія й організація праці, рівень затрат минулої праці (амортизаційні відрахування, вартість витрачених на виробництво матеріальних цінностей) і витрати на оплату живої праці, раціональність використання поголів’я, а також виявляє шляхи режиму економії.

Підвищити економічну ефективність м’ясного скотарства можна за рахунок збільшення виробництва продукції і зниження її собівартості. Це можливо за мінімальних затрат на матку і отримання щороку понад 500 кг приросту живої маси в розрахунку на корову. Тому при створенні м’ясної ферми пріоритетними факторами повинні бути і підвищення плодючості маток, і одержання щороку 100 телят на 100 корів, застосування малозатратної технології утримання і годівлі (мінімальні витрати на утримання влітку протягом 180–200 днів), інтенсивне вирощування молодняку (900–1100 г приросту живої маси щодоби) на дешевих кормах.

Основними критеріями економічної ефективності виробництва яловичини є собівартість приросту живої маси і прибуток від реалізації худоби на м’ясо.

Для розрахунку економічної ефективності яловичини при запровадженні розробленого технологічного проекту м’ясної товарної ферми використовуються такі показники: поголів’я м’ясної худоби; виробництво яловичини і валовий річний приріст живої маси; витрати кормів на рік; вартість усіх затрачених кормів.

Завдання 1. Вивчити і описати основні елементи собівартості яловичини, що виробляється у м’ясному скотарстві.

Контрольні запитання

1 Як розрахувати орієнтовну вартість кормів у м’ясному скотарстві?

2. За якими показниками оцінюють ефективність виробництва яловичини?

3. Охарактеризуйте особливості формування собівартості приросту живої маси м’ясної худоби?

4. Як розрахувати затрати праці на виробництво яловичини?

Рекомендована література.

1. Азізов С.П. та ін.. Організація виробництва агараного бізнесу в сільськогосподарських підприємствах. –К.: ІАЄ, 2001.- 834 с.

2. Бізнес-проект розвитку сільськогосподарського підприємства. / В.І.Дробот, В.П. Мартьянов, м.Ф. Соловйов та ін.. – К.: Мета, 2003. – 336 с.

3. Дієсперов В. Дохідність праці у тваринництві. // Тваринництво України. – 2004. - № 7. – С.26-29.

4. Довідник по м’ясному скотарству. / М.В.Зубець, О.Г. Тимченко, В.С.Козир. – К.: Урожай, 1994. – 208 с.

5. Довідник начальника комплексу по виробництву яловичини. / О.М.Маменко, П.П. Захарченко, В.М. Маренець. – К.: Урожай, 1990. – 176 с.

6.Ланина А.В. Мясное скотоводство. – М.: Колос, 1973. – 280 с.

7. Производство говядины на промышленной основе. / Под.ред. Д.Л. Левантина и Н.И.Нусова. – М.:Колос., 1977, -320 с.

8. Технологічні принципи виробництва яловичини на спеціалізованій товарній м’ясній фермі: Методико-практ.посібник./Т.А.Донченко та ын. – Біла церква, 2004. – 61 с.

9. Черекаева А.В., Черекаева И.А. Технология спецализированого мясного скотоводства – М.:Агропромиздат, 1988.-271 с.

ЗМІСТ

Навчально-методичне видання