Біолого-технологічні основи спеціалізованого м’ясного скотарства.

МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ І ПРОДОВОЛЬСТВА УКРАЇНИ

БІЛОЦЕРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Біолого-технологічний факультет

Кафедра технології виробництва молока і м’яса

СПЕЦІАЛІЗОВАНЕ М’ЯСНЕ СКОТАРСТВО

Методичні вказівки до самостійної роботи студентів біолого-технологічного факультету денної та заочної форми підготовки фахівців освітньо-кваліфікаційного рівня 7.130201 – спеціаліст, 8.130201 – магістр зі спеціальності «Технологія виробництва та переробки продукції тваринництва» за кредитно-модульною системою організації навчального процесу.

Біла Церква

2011

УДК 636.2.033/034

Укладач: Т.А.Донченко, канд. с.-г. наук

Спеціалізоване м’ясне скотарство. методичні вказівки до самостійної роботи студентів біолого-технологічного факультету денної та заочної форми підготовки фахівців освітньо-кваліфікаційного рівня 7.130201 – спеціаліст, 8.130201 – магістр зі спеціальності «Технологія виробництва та переробки продукції тваринництва» за кредитно-модульною системою організації навчального процесу

В основу покладено вимоги освітньо-кваліфікаційної характеристики спеціаліста і магістра, типової та навчальної робочої програми з спеціалізованого м’ясного скотарства.

Методичні вказівки розроблені з метою підвищення ефективності опрацювання студентом, тем винесених на самостійне опрацювання згідно з кредитно-модульною системою організації навчального процесу як засіб підвищення якості вищої освіти відповідно до Болонської декларації.

© БНАУ, 2011

ЗАГАЛЬНІ ПоЛОЖЕННЯ

Дисципліна «Спеціалізоване м’ясне скотарство» входить до блоку нормативних дисциплін циклу професійної та практичної підготовки фахівців з «Технології виробництва та переробки продукції тваринництва» освітньо-кваліфікаційного рівня 7.130201 – спеціаліст, 8.130201 –магістр з напряму підготовки 1302 – «зооінженерія».

Вивчення спеціалізованого м’ясного скотарства дасть можливість студентам на основі засвоєння біологічних та господарських особливостей худоби спеціалізованих м’ясних порід, стану розвитку м’ясного скотарства в Україні та за кордоном набути глибокі теоретичні знання та практичні навички в організації відтворення, годівлі, утримання, догляду і раціонального використання худоби з метою максимально повної реалізації її генетичного потенціалу без порушень екології у господарствах різних розмірів і форми власності.

Успішне засвоєння матеріалу дисципліни можливе після вивчення циклу професійно орієнтованих дисциплін: морфології, фізіології, годівлі і кормовиробництва, розведення, генетики і селекції, гігієни тварин, механізації виробничих процесів, основ ветеринарної медицини, штучного осіменіння, бухгалтерського обліку, економіки та організації сільськогосподарського виробництва.

Фахівець з технології виробництва та переробки продукції тваринництва на основі здобутої системи знань повинен уміти вирішувати типові задачі професійної діяльності . Зокрема:

- організовувати відтворення м’ясної худоби;

- на підставі кваліфікованої оцінки вибирати оптимальну систему утримання м’ясної худоби і адаптувати її до умов конкретного господарства;

- нормувати годівлю тварин, організовувати техніку і режим їх годівлі;

- визначити раціональні прийоми догляду і використання м’ясної худоби;

- налагоджувати зоотехнічний та племінний облік у м’ясному скотарстві;

- визначати перспективи рентабельного виробництва яловичини за технологією м’ясного скотарства.

Типовим і робочим навчальним планом на вивчення «Спеціалізованого м’ясного скотарства» відведена 81 година, що відповідає 2,25 кредита. Згідно з цим весь матеріал дисципліни розділено на 2 змістових модуля: «Біолого-технологічні основи спеціалізованого м’ясного скотарства (1 кредит) і «Технологія спеціалізованого м’ясного скотарства» (1,25 кредита).

Реалізація змістових модулів здійснюється у процесі аудиторної (лекції, лабораторно-практичні, семінарські заняття, консультації), індивідуальної та самостійної роботи, а також практичних занять на виробництві та проходження виробничої практики.

В умовах переходу на організацію навчального процесу зв вимогами Болонської конвенції особлива увага приділяється практичній підготовці студентів, їх самостійній роботі.

Самостійна робота – основний засіб засвоєння студентом навчального матеріалу в час вільний від обов’язкових навчальних занять, без участі викладача.

Зміст самостійної роботи з навчальної дисципліни визначається робочою програмою та методичними рекомендаціями викладача, який визначає обсяг і зміст самостійної роботи, узгоджує її з іншими видами навчальної діяльності, забезпечує необхідними навчально-методичними засобами, переліком рекомендованої наукової літератури і періодичних видань та засобами самоконтролю засвоєння знань.

Самостійна робота є однією з форм підготовки до лабораторно-практичних або практичних занять з використанням відповідного лекційного матеріалу.

Порядок самостійного опрацювання тематичного матеріалу. Студенти, ознайомившись з методичними вказівками і змістом завдання, самостійно вивчають зазначену тему, аналізують і систематизують здобуту інформацію у вигляді конспекту або реферату. Самостійно опрацьований матеріал включається до потокового, модульного, підсумкового семестрового контролю разом з аудиторною роботою.

Місце проведення самостійної роботи: бібліотека, ресурсний центр, домашні умови.

Місце та час отримання консультації: кафедра технології виробництва м’яса згідно затвердженого деканатом графіка.

Важливим елементом засвоєння дисципліни є потоковий контроль знань, навичок і умінь студентів, який проводиться у формі усного опитування, письмових контрольних робіт, семінарів, реферування тематичного матеріалу, індивідуальних завдань.

Ступінь засвоєння кожного змістовного модуля визначається шляхом комп’ютерного тестування за спеціально розробленою програмою з отриманням певного бала.

Таблиця 1 – Теми для самостійного опрацювання

МОДУЛЬ 1.

Біолого-технологічні основи спеціалізованого м’ясного скотарства.

Тема 1. – М’ясне скотарство за кордоном

Мета заняття. Вивчити стан м’ясного скотарства за кордоном, регіональні особливості його розвитку і ведення.

Зміст заняття. Спеціалізоване м’ясне скотарство у багатьох країнах світу стало важливою галуззю сільськогосподарського виробництва. Зокрема, це країни Північної та Південної Америки, Австралія, Нова Зеландія, Великобританія, Франція, Італія, де завдяки інтенсивному веденню даної галузі на душу населення виробляється близько 40 кг, а в Австралії та новій Зеландії – майже 80 кг яловичини, тоді як у цілому в світі цей показник становить трохи більше 9 із 40 кг м’яса усіх видів.

У Сполучених штатах Америки м’ясне скотарство пройшло нелегкий шлях від екстенсивного до високоефективного промислового виробництва. Тут відбувається постійне скорочення поголів’я худоби молочних порід і нарощування тварин спеціалізованих м’ясних порід. За останні 50 років поголів’я м’ясних корів зросло з 10 до 36 млн. голів; відгодівля худоби – з 5 до 26 млн. голів за рік. Середня жива маса худоби, реалізованої на забій, зросла з 405 до 470 кг, а маса туші – з 213 до 275 кг. Досягнуто це завдяки правильній організації відтворення стада та інтенсивному вирощування молодняка.

В країні існує чітка спеціалізація у м’ясному скотарстві. У зонах зі значними природними пасовищами ферми працюють за системою «корова-теля». Вони утримують маточні стада, одержують телят і вирощують їх до відлучення з максимальним використанням пасовищ, грубих і соковитих кормів при мінімальних затратах праці та засобів. Дорощують і відгодовують молодняк на спеціалізованих відгодівельних майданчиках («фідлотах») у так званих «кукурудзяних» зонах з інтенсивним землеробством. Інтенсивна відгодівля проводиться за безприв’язного вигульного безпасовищного утримання тварин на високоенергетичних раціонах. Характерна повна механізація основних трудомістких процесів, висока продуктивність праці. Строки вирощування молодняку на м’ясо скорочені до 1,5-річного віку.

Найбільш поширені породи: герефордська, абердин-ангуська, шортгорнська, санта-гертруда, шароле. Ці породи становлять 97-98% всього поголів’я племінної худоби.

В товарних стадах застосовують переважно чистопородне розведення, але 30% стад – помісні, як правило, від різних схрещувань британських порід з шароле, лімузинами, сименталами і т.д.

В Канаді переважна більшість яловичини виробляється у м’ясному скотарстві. Поголів’я м’ясних корів становить 66% від загальної кількості корів. Основна порода – герефордська, але використовуються абердин-ангуська, шароле, кіанська, санта-гертруда, симентальська м’ясна і різноманітні гібриди з зебуподібною худобою.

Фермерами Канади освоєна добре відпрацьована технологія м’ясного скотарства, аналогічна технології у США. На фермах, що функціонують за системою «корова-теля», з поголів’ям переважно до 50 корів проводять сезонні зимово-весняні отелення. Утримання корів з телятами з максимальним використанням пасовища, а в зимовий період у загонах з полегшеними приміщеннями з підгодівлею грубими кормами, а концентровані дають коровам лише за 1 місяць до отелу і 2 місяці після нього по 1 кг на добу.

Дорощування і відгодівля молодняку проводиться на відгодівельних майданчиках кукурудзяним силосом зі значною часткою концкормів (до 80% за поживністю). За весь період молодняку згодовують 2,8-3,3 кг концкормів на 1 кг приросту живої маси. Собівартість 1 ц приросту живої маси при відгодівлі на фідлотах становить 1,66-1,89 дол., а при нагулі на пасовищі – 0, 66 дол.

У Канаді значна увага приділяється розведенню племінної худоби, зокрема виявленню та оцінці високопродуктивних цінних тварин на контрольних станціях. Функціонує чітка система заохочення фермерів в оцінці продуктивних якостей своєї худоби: племінний бугай коштує від 10-20 до 100 тис. доларів, а якщо бугай-поліпшувач – то вартість 1 спермодози від нього 100-200 доларів. Канада – експортер племінної худоби. Вона реалізує близько 15 тис. племінних тварин.

Франція – країна з добре розвиненим м’ясним скотарством. Тут широко використовуються породи з всесвітнім визнанням: шароле, лімузинська, світла аквітанська.

Технологія утримання м’ясної худоби економна і проста. Влітку тварини повністю забезпечені пасовищем. В середньому на корову з телям припадає 1,5 га пасовища. Пасовища окультурені, загінне випасання.

В зимовий період тварин утримують в полегшених приміщеннях або під навісами. Основний корм – високоякісне сіно, яке згодовується вволю. Отелення – сезонні в січні-березні. Вихід телят на 100 корів – 97-100 гол. Жива маса телят при відлученні у 8 місяців 280-330 кг. Жива маса молодняку при реалізації на м’ясо – 600-700 кг, маса туші – 300 кг (а шаролезьких тварин – 385 кг).

Значна увага приділяється селекційно-племінній роботі з породами, оцінці бугаїв-плідників за власною продуктивністю і якістю потомства, а також оцінці кормів. Племінні ферми мають два напрямки: селекційний і товарний.

У господарствах селекційного напрямку стада призначені для отримання маточного і батьківського поголів’я. Тут ведеться селекція на одержання великорослих тварин з видовженим тулубом, добре розвиненим скелетом і легкими отеленнями (до 80% отелень без допомоги).

Призначення ферм товарного напрямку одержання тварин на м’ясо і бугайців для використання у промисловому схрещуванні, їх селекціонують за енергією росту та омускуленню.

Племінна робота проводиться на трьох рівнях: на першому – збір інформації по породах в розрізі ферм, стад; на другому - відбір і оцінка кращих тварин з першого рівня і їх широке використання; на третьому – відбір і оцінка суперелітних тварин з другого рівня і цілеспрямоване їх використання з метою удосконалення порід.

Тваринники Італіїмають багатий і цікавий досвід створення високопродуктивних порід і вирощування спеціалізованої м’ясної худоби. Створені стада з рекордною

продуктивністю, коли бички в 12-міс. віці досягають живої маси понад 500 кг, у 18- понад 700 кг, а 4-річні – 1700 кг. Рекордний забійний вихід – до 67%. М’ясо мармурове з ніжним смаком.

У країні організоване високоінтенсивне використання м’ясних бугаїв-плідників, створені центри з штучного осіменіння. У середньому за рік спермою одного плідника осіменяють 15 тис. маток. Широко практикується схрещування корів молочних порід з м’ясними бугаями-плідниками.

Основні породи – кіанська, маркіджанська, романьольська, характерна особливість яких – виключно висока енергія росту (1500-2000 г) і довгорослість.

Фермери Італії намагаються вести м’ясне скотарство при мінімальних затратах праці та засобів на утримання корів з телятами у підсисний період. У подальшому молодняк ставлять в умови максимально інтенсивного дорощування і відгодівлі, щоб раціонально і ефективно використати потенційні можливості кожної тварини і довести їх до найвищих кондицій.

Такий підхід закономірний, бо одержання теляти та його вирощування у перший рік життя вимагає великих трудових і матеріальних затрат. У наступний період забезпечуються високі прирости при витратах дешевих кормів, значно поліпшується якість м’яса і зростає вихід м’ясної продукції, а також прибуток від реалізації худоби на м’ясо.

М’ясне скотарство Великобританіїмає спеціалізований племінний напрямок. Розводять переважно вітчизняні скороспілі м’ясні породи: абердин-ангуську, герефордську, шортгорську. Технологія – традиційна для м’ясного скотарства з інтенсивним використанням пасовищ. Щорічно по дуже високих цінах англійських племінних тварин м’ясних порід у великих кількостях купляє багато країн світу. Тому м’ясне скотарство тут економічно вигідне навіть за високої вартості землі та інтенсивному землеробстві. Уряд Великобританії стимулює розвиток цієї галузі не для збільшення виробництва яловичини, а в першу чергу, як важливе джерело надходження іноземної валюти. І, як наслідок, вищезгадані породи м’ясної худоби набули широкого використання у всьому світі. Тим більше, що вони скороспілі, мають відмінні відгодівельні та м’ясні якості, а також високі акліматизаційні здатності.

Провідна галузь сільського господарства Австралії– тваринництво, у якому друге місце за товарним виробництвом (після вівчарства) займає м’ясне скотарство. Завдяки йому ця країна посідає одне з перших місць у світі за виробництвом м’яса на душу населення (в окремі роки – до 120-130 кг).

Характерна особливість австралійського м’ясного скотарства – виробництво яловичини виключно на пасовищних кормах без використання концентрованих. Молодняк вирощують на м’ясо до 2,5-3-річного віку живою масою 420-450 кг цілорічно на пасовищі.

Найбільш поширені породи –герефордська, абердин-ангуська, шортгорська, а також сіра мурейська, санта-гертруда та інша зебуподібна худоба. У окремих природно-економічних зонах розводять породу, найбільш пристосовану до даних умов.

М’ясне скотарство Австрії має низьку трудо- і капіталоємність. М’ясна худоба міцна, винослива, не потребує щоденного нагляду, тому фермери на бачать свою худобу тижнями. Це дає можливість фермеру без найму додаткової робочої сили утримувати 2-3 тис. голів худоби.

В даній країні поряд з чистопородним розведенням широко застосовуються різні види схрещування з метою створення типів м’ясної худоби найбільше пристосованих до місцевих умов, а також укрупнення тварин, підвищення інтенсивності росту в умовах пасовищного утримання.

Таким чином, основний принцип ведення інтенсивного м’ясного скотарства – екстенсивне утримання корів з підсисними телятами на дешевому пасовищі та інтенсивне дорощування і відгодівля молодняку на спеціалізованих майданчиках (фермах) до великовагових кондицій на раціонах, основну частину яких становлять концкорми.

У переважній більшості країн Південної Америки, Австралії, де виробляється велика кількість яловичини, м’ясне скотарство має екстенсивний характер: худоба цілорічно перебуває на природних пасовищах як маточне стадо, так і відгодівельні гурти. Молодняк вирощується на м’ясо 2,5-3 роки до живої маси 420-450 кг без використання концентрованих кормів.

Завдання 1. Вивчити характерні особливості ведення спеціалізованого м’ясного скотарства у світі.

Контрольні питання

1. Світові та регіональні тенденції розвитку м’ясного скотарства.

2. Характерні особливості інтенсивного м’ясного скотарства.

3. Характерні особливості екстенсивного виробництва яловичини у м’ясному скотарстві

Рекомендована література

1. Амерханов Х. Мясное скотоводство Канады. // Молочное и мясное скотоводство. – 2004.- № 6. – С.8-9.

2. Багрий Б.А. Розведение и селекция мясного скота. – М.: Агропромиздат, 1991, - С.212-256.

3. Багрий Б.А. Мясное скотоводство Италии. // Молочное и мясное скотоводство. – 2004.-№ 8. – С.12.

4. Калашников В., Амерханов Х. Состояние и перспективы производства говядины в России. // Молочное и мясное скотоводство. – 2005. - №6. – С.3-7.

5. Калашников В., Левахин В. Мясное скотоводство и пути его развития в России. // Молочное и мясное скотоводство. – 2004. - № 6. – С. 2-5.

6. Рунов Б.А. Основы промышленного откорма скота в США и Канаде. – М.: Колос, 1975. – с. 7-40.

7. Черекаев А.В. Технология специализированного мясного скотоводство. – М.: Колос, 1975.- 288 с.

Тема 2. - Історія розвитку спеціалізованого м’ясного скотарства в Україні

Тема 3. – Формування м’ясної продуктивності худоби та фактори, що її зумовлюють

Мета заняття: Вивчити закономірності формування м’ясної продуктивності худоби в онтогенезі та набути навичок їх використання з метою спрямованого вирощування тварин бажаного типу.

Зміст заняття. Під м’ясною продуктивність розуміють кількість і якість м’яса в туші забитої тварини. Яловичина (м’ясо великої рогатої худоби) складається з м’язів, жиру, хрящів, сухожиль і кісток, співвідношення між якими у процесі росту і розвитку змінюється. У новонароджених тварин скелетні м’язи розвинені слабше, ніж кістяк. У постембріональний період швидкість росту м’язів зростає і досягає максимуму у період з 4-6 до 14-18-місячного віку. Причому, найінтенсивніше ростуть м’язи задньої частини тіла і задньої кінцівки, коефіцієнт приросту яких складає 7,74 (проти 5,99 м’язів передньої кінцівки).

З настанням статевої зрілості тварин починається поступове відкладання жиру з одночасним зниженням синтезу білка. Через це у молодняка до 18-місячного віку збільшується кількість високоякісної м’язової тканини з помірним жировідкладанням. Це зумовлює зміщення відношення маси внутрішніх органів до маси тіла і, як результат, підвищення забійного виходу.

Вікові зміни морфологічного складу тіла тварини визначають зміни в його хімічному складі. З віком в тілі тварини зменшується вміст води, а жиру, протеїну і мінеральних речовин – збільшується.

Стадії розвитку організму змінюються у строгій послідовності, а сам розвиток організму і його органів – незворотний. На нього впливають численні фактори: генетичні, які зумовлюють верхню межу росту, і паратипові (негенетичні), які визначають фактичний рівень росту та розвитку й, звісно, м’ясної продуктивності.

Генетичні фактори – спадковість тварини – проявляється в породних та індивідуальних особливостях. Тварин спеціалізованих м’ясних порід та м’ясного конституційно-виробничого типу мають вишу інтенсивність росту і оплату корму, у них в молодому віці формується великовагові туші з повноцінною «зрілою» яловичиною.

Одним із дієвих генетипових факторів підвищення м’ясної продуктивності і поліпшення якості яловичини є промислове схрещування маток молочних і комбінованих порід з м’ясними бугаями-плідниками, яке зумовлює прояв гетерозису.

З факторів зовнішнього середовища вирішальними є годівля, утримання і клімат.

Інтенсивність росту тварин перебуває в прямій залежності від споживання енергії поживних речовин раціону. Надмірна годівля («досхочу») може призвести, особливо у кастратів і жіночих особин, до раннього відкладання жиру, а значить - до швидкого зниження середньодобового приросту й оплати корму і одержання жирної яловичини. За низького рівня годівлі гальмується ріст і розвиток, знижується енергія росту, змінюються пропорції тіла, співвідношення органів і тканин. Це призводить до одержання погано обмускуленої туші з низькою якістю яловичини, тобто недобору продукції. За оптимальної повноцінної годівлі повністю використовується здатність тварин до росту і з найменшими витратами кормів на одиницю приросту.

При забої інтенсивно вирощених тварин одержують у ранньому віці достатньо важкі туші, високий забійний вихід і високоякісну яловичину.

Годівля молодняку великої рогатої худоби має бути диференційована з врахуванням породи, статі, віку, способу і умов утримання.

При вирощуванні молодняку великої рогатої худоби м’ясних порід на м’ясо виділяють три основні періоди: молочний (до 6-8-міс. віку), період дорощування (до 12-14 місяців) та період відгодівлі (до 15-18-міс.), у довгорослих порід – до 18-24 міс. Такий поділ базується на вікових особливостях організму тварин.

У молодняку, який росте, приріст майже наполовину складається з м’язової тканини, а у дорослої худоби – за рахунок потовщення м’язових волокон внаслідок відкладання в них жиру. Тому відгодівлю слід завершувати у віці 14-24 місяці (залежно від породи). Коли поживні речовини м’яса знаходяться у найбажанішому співвідношенні.

Стать тварин впливає на їх ріст, розвиток, морфологічний склад туші, хімічний склад м’яса. Бички у порівнянні з кастратами і теличками, інтенсивніше ростуть, в їх м’ясі більше білка і менше жиру. Найбільше внутрішнього жиру – у кастратів. Кастрація знижує інтенсивність росту бичків і підвищує затрати корму на одиницю приросту. Проте, у кастратів ніжніше м’ясо.

Спосіб і система утримання має сприяти якнайповнішій реалізації генетичного потенціалу м’ясності. Цьому найкраще відповідає безприв’язне утримання, яке забезпечує достатню стимуляцію росту м’язової тканини. На прив’язі бички краще ростуть, у їх тушах на 8,6% більше м’якуша, але у ньому в 1,5 рази більше жиру. Найкраща якість м’яса у тварин при пасовищному утриманні.

Контрольні питання

1. Що ви розумієте під м’ясною продуктивністю худоби?
2. Охарактеризуйте основні закономірності формування м’ясної продуктивності молодняку великої рогатої худоби.
3. Які фактори впливають на м’ясну продуктивність худоби м’ясних порід?

Рекомендована література

1. Довідник по м’ясному скотарству. Зубець М.В. та ін. / К.: Урожай, 1994. – 208 с.

2.Ланина А.В. Мясное скотоводство. – М.: Колос, 1973.-280 с.

3.Підвищення м’ясної продуктивності великої рогатої худоби / О. Г. Тимченко, М.В. Зубець, В.С. Козир та ін.. – К.: Урожай, 1988. – 124 с.

4.Переверзєв Д.Б. Интенсивная технология производства говядины. – Л.: Агропромиздат, 1989. – 223 с.

5.Скотарство і технологія виробництва молока та яловичини / Костенко В.І. та ін.. – К.: Урожай, 1995. – С. 144-165.

Тема 4. – скороспілість м’ясної худоби(

Мета заняття. Опанувати поняття скороспілості тварин та її роль у вирощуванні м’ясної худоби.

Зміст заняття.Скороспілість – це здатність організму досягти високого ступеня свого розвитку, який забезпечує можливість раннього використання тварини для відтворення стада або одержання продукції без шкоди для їх здоров’я, життєздатності та довговічності (Свечін К.Б., 1976).

Скороспілість – це біологічна властивість організму. Вона визначається швидким ростом і розвитком органів і тканини організму в цілому, який тісно пов’язаний з обміном речовин, і повністю може проявитись лише за максимальної відповідності умов зовнішнього середовища спадковим якостям тварин.

Основним критерієм скороспілості є вік тварини, коли вона може бути використана людиною з певною метою. У м’ясному скотарстві скороспілість – це вік молодняку, коли він досягає забійної зрілості.

Скороспілість тварин характеризується раннім посиленим розвитком м’язів, високим приростами живої маси, більш раннім закінченням росту, швидким розвитком бажаних пропорцій. Вони у ранньому віці і при відносно невеликій живій масі досягають такого співвідношення тканин, органів і частин тіла, яке властиве дорослим тваринам пізньостиглих порід при більш високій живій масі.

Скороспілі тварини досягають забійних кондицій на ранній стадії свого розвитку і, як правило, мають досконаліші м’ясні форми. Для них характерний широкий глибокий (діжкоподібний) тулуб, короткі голова, спина і ноги, круто вигнуті ребра.

У скороспілих тварин раніше закінчується інтенсивний синтез м’язового білку з білкових речовин корму і починає розвиватись жирова тканина. Раннє осалювання тварин зумовлюється досягненням організмом певного ступеня розвитку, для якого характерне зниження інтенсивності окислювальних процесів. Скороспілість позитивно корелює з співвідношенням м’язової, кісткової та жирової тканин, масою туші, забійним виходом, оплатою корму.

Скороспілість є видовою і породною особливістю, тобто спадковою. Проте, значний вплив на прискорення індивідуального розвитку, що супроводжується підвищенням скороспілості, мають умови зовнішнього середовища (годівля, утримання тощо). особливого значення це набуває в сучасних умовах, коли кінцевою метою м’ясного скотарства ставиться збільшення виробництва яловичини в коротші строки і при зменшенні витрат кормів на одиницю продукції.

Серед спеціалізованих м’ясних порід великої рогатої худоби породи скороспілі (герефордська, абердин-ангуська, волинська тощо) та пізньостиглі (шароле, кіанська, українська м’ясна тощо).

Завдання 1. Опанувати суть скороспілості м’ясної худоби та дати характеристику скороспілих і довгорослих порід худоби.

Контрольні питання

1. Поясніть суть скороспілості м’ясної худоби.

2. Охарактеризуйте значення скороспілості у виробництві яловичини.

3. Класифікація спеціалізованих м’ясних порід великої рогатої худоби.

Рекомендована література

1.Козир В.С. Формування м’ясної продуктивності великої рогатої худоби. – К.: Урожай, 1992.- 128 с.

2.Пабат В.О., Угнівенко А.М., Вінничук Д.Т. М’ясне скотарство України. – К.: Аграрна наука, 1997.-312 с.

3.Свечин К.Б. Индивидуальное развитие сельскохозяйственных животных. – К.: Урожай, 1976.- 288 с.

4.Тимченко О.Г., Зубець М.В., Козир В.С. та ом.. М’ясне скотарство. – К.: Урожай, 1991.-С.85-86.

Теиа 5 – Вгодованість великої рогатої худоби спеціалізованих м’ясних порід

Мета заняття. Опанувати суть поняття вгодованість тварин, її значення у зажиттєвій оцінці м’ясної продуктивності. Оволодіти технікою і методикою визначення категорій вгодованості різних статево-вікових груп м’ясної худоби.

Зміст заняття. Вирішальне значення для оцінки м’ясної продуктивності тварин має визначення їх вгодованості. Під вгодованістю розуміють ступінь розвитку м’язової тканини і відкладення підшкірного жиру, які встановлюються шляхом огляду і прощупування тварин. Рівень вгодованості тварин зумовлюється їх видовими особливостями, породою, рівнем годівлі і, особливо, віком та статтю. Адже при відгодівлі у дорослих тварин досить інтенсивно нагромаджуються жирові відкладення, а в молодняку – м’язова тканина. Плідники, як правило, не мають відкладень жиру. Тому, перш ніж встановлювати категорію вгодованості тварин, необхідно встановити стать і вік, тобто визначити, до якої групи її слід віднести. Вік тварин встановлюється за даними первинного зоотехнічного обліку або, при необхідності, по рогах чи наявності та стану зубів.

Розподіл тварин на групи і категорії вгодованості, а також рівень вимог до її якості є об’єктом державної стандартизації. Для кожної групи тварин визначений державний стандарт, у якому подані показники, що характеризують якість тварини для віднесення її до тієї чи іншої категорії вгодованості. Основними показниками якості тварин є будова їх тіла, розвиток м’язів і ступінь відкладення підшкірного жиру.

Про будову тіла судять за розвитком окремих статей. Особливу увагу звертають на форму тулуба, голови і шиї, лінію спини, виповнення крижів і стегон, глибину паху, лінію черева і форму кінцівок.

Тварина з добрими м’ясними якостями, як правило, має відносно короткі кінцівки і шию, широку спину, широкі і прямі крижі, широкі і глибокі груди, дуже добре розвинені м’язи задньої третини тулуба, зокрема й так званий м’ясний трикутник, що являє собою площину між маклаком, сідничним горбом і скакальним суглобом тварини.

Будова тіла визначається не лише видовими і природними особливостями тварини, але й значною мірою залежить від розвитку м’язів та відкладень підшкірного жиру.

Розвиток м’язів визначають за загальною округлістю тулуба, виповненістю стегон, щільністю м’язової тканини при прощупуванні, а також за тим, наскільки сильно виступають кістки скелета.

Ступінь розвитку жирових відкладень визначають прощупуванням тіла тварин у найбільш характерних для цього місця. У процесі відгодівлі великої рогатої худоби жир спочатку відкладається на внутрішніх органах ( біля серця, нирок, у серозних оболонках, що оточують шлунок і кишечник, а потім у міру зростання ступеня вгодованості тварин – безпосередньо під шкірою. Спочатку відкладення жиру з’являються навколо основи хвоста, а далі поширюються вздовж спини від задніх ділянок до передніх.

Завдання 1. Вивчити характеристику категорій вгодованості і способи їх визначення у великої рогатої худоби спеціалізованих м’ясних порід.

Велику рогату худобу спеціалізованих м’ясних порід залежно від екстер’єрних особливостей і вираження м’ясних форм розподіляють на дві підгрупи – А та Б.

До підгрупи А відносять тварин таких порід: омі с, кіанська, лімузинська, світла аквітанська, зебу, сіра українська, українська м’ясна, симентальська м’ясна, поліська м’ясна, а також їх омі сей з комбінованими і молочними породами.

До підгрупи Б відносять тварин таких порід: санта-гертруда, абердин-ангуська, герефордська, волинська і знам’янська, а також їх омі сей з комбінованими і молочними породами.

Велика рогата худоба м’ясних порід, типів, їх помісей для забою має відповідати вимогам даних ТУ і Ветеринарного законодавства, згідно з яким залежно від віку і статі її розподіляють на такі групи:

1. Доросла худоба – корови, бугаї віком старше 3-х років.

2. Молодняк – бички, бички-кастрати, корови-первістки і телиці віком від 8 міс. до 3-х років.

3. Телята – бички і телички віком від 14 днів до відлучення у 8-місячному віці.

М’ясна худоба має відповідати вимогам, викладеним у у таблиці 2.

Молодняк м’ясної худоби залежно від живої маси поділяється на три класи у кожній підгрупі (табл. 3)

Худоба, яка не відповідає вимогам технічних умов, приймається на м’ясопереробних підприємствах відповідно до державного стандарту на велику рогату худобу, призначену для забою ( ГОСТ 5110-55 або Гост 5110-87).

Таблиця 2 – Вимоги до худоби м’ясних порід, типів та їх помісей

Таблиця 3 – Мінімальні вимоги до живої маси молодняку м’ясних порід, типів та їх помісей, призначених для забою

Завдання 2.Вивчити основні ділянки визначення вгодованості великої рогатої худоби.

У великої рогатої худоби система оцінки вгодованості передбачає 16 “щупів” (табл. 4).Прощупування починають з лівого боку з кореня хвоста, потім на маклаках, сідничних горбах, щупі. Після цього – з правого боку в ділянці лопатки, кобилки (соколка), грудей.

Таблиця 4 – Основні щупи великої рогатої худоби(за Мосоловим М.І.,1974)

Вивчивши основні ділянки прощупування великої рогатої худоби, потрібно зазначити на рис. 1 його послідовність при визначенні вгодованості.

Контрольні питання

1. Дати характеристику вгодованості та її визначення у м’ясної худоби.
2. На які групи поділяється м’ясна худоба?
3. На які класи поділяється молодняк м’ясної худоби?
4. Назвіть основні щупи великої рогатої худоби.

Рекомендована література

1.Басовський М.З, Буркат В.П., Вінничук Д.Т. та ін. Розведення сільськогосподарських тварин. – Біла Церква, 2001. – С .109-115.

2.Козак В. Визначення вгодованості великої рогатої худоби та оцінка якості яловичини. // Тваринництво України. – 2005. - №6. – С.9-13.

3.Мосолов М.І. Визначення м’ясності худоби. – К.: Урожай, 1974.- С.67-74.

4.Рубан Ю.Д. Скотарство і технологія виробництва молока і яловичини.- Х.: Ескада, 2003.- С.109-119.

Тема 6. – Типи конституції м’ясної худоби

Мета заняття. Вивчити конституційні особливості великої рогатої худоби спеціалізованих м’ясних порід.

Зміст заняття. У тваринництві під конституцією розуміють морфологічні та функціональні особливості організму тварин, що склались на основі спадковості та набутих властивостей і виражаються в певних формах будови тіла та інших ознаках.

Оцінюючи конституцію, виділяють чотири основних типи («тип» у перекладі з грецької означає «модель»):

1. Вузькотілий (дихальний, лептосомний, видовжених форм) характеризується високим або середнім зростом, вузькогрудістю, слабо розвиненою мускулатурою, сухощавістю, підвищеною збудливістю, схильністю до легеневих захворювань. Цей тип найбільш виражений у сірої української худоби.

2. Широкотілий (травний, ейрисомний, коротких форм) характеризується середнім або низьким зростом, широкогрудістю, короткою шиєю, рихлою мускулатурою, підвищеним апетитом, здатністю до ожиріння й шлункових захворювань. Яскравим представником цього типу є абердин-ангуси.

3. Мускульний(середній, атлетичний) – цей тип проміжний між двома першими гранично протилежними один одному. Він відрізняється добре розвиненою мускулатурою і відповідною будовою скелета (шароле, санта-гертруда).

4. Нервовий (кранільний) характеризується надмірною збудливістю, великою головою, добре розвиненою щільною мускулатурою. При обслуговуванні таких тварин (кіани, зебу) необхідна особлива обережність.

П.М. Кулешов за розвитком кістяка, шкіри, мускулатури, підшкірного жиру, внутрішніх органів та їх співвідношенням розділяв тварин також на чотири основних типи: грубий і ніжний, рихлий (крихкий, сирий) і щільний (сухий).

Грубаконституція характеризується товстим грубим кістяком та шкірою, об’ємною щільною мускулатурою із слабо вираженими жировою і сполучною тканинами, великою важкою головою, товстим і грубим волосяним покривом (кіани). Такі тварини довгорослі, не схильні до ожиріння.

Тварини ніжної конституції (шароле, лімузини) мають тонку, щільну шкіру, тонкий і короткий волос, тонкий, щільний, достатньо міцний кістяк невелику легку голову, помірно розвинену щільну мускулатуру. Вони мають живий темперамент та інтенсивний обмін речовин.

Для рихлої (крихкої) конституції характерний надмірний розвиток підшкірного і міжм’язового жиру, м’яка товста шкіра, легкий міцний кістяк, тонкий і довгий волос. Мускулатура рихла, об’ємна, але не пружна, здатна до жирових відкладень (абердин-ангуси, герефорди). Такі тварини добре і швидко відгодовуються, дають мармурове м’ясо.

Щільна (суха) конституція – антагоніст рихлої. Для тварин цього типу характерна пропорційна будова тіла, щільна добре розвинена мускулатура з слабким розвитком сполучної тканини і жирових відкладень, компактний збитий тулуб, міцний товстий кістяк, щільна шкіра (сіра українська худоба)

М.Ф.Іванов доповнив класифікацію П.М кулешова типом міцної конституції, близьким за своєю характеристикою до щільного типу. Такі тварини мають масивний кістяк, щільну мускулатуру, пропорційну будову тіла. У них добре розвинені дихальна, кровоносна і травна системи. Для м’ясної худоби – це найбажаніший тип конституції.

На практиці частіше використовуються проміжні та змішані типи конституції; грубий рихлий, грубий щільний, ніжний рихлий, ніжний щільний.

Завдання 1. Вивчити характеристику типів конституції м’ясної худоби і визначити тип конституції представників окремих порід м’ясної худоби на рис. 1.

Бугай шаролезької породи.	Бугай кіанської породи.
Бугай породи санта-гертруда.	Бугай герефордскої породи.
Корова симентальської породи.

Рис.2. Типи конституції м’ясної худоби

Контрольні питання

1. Дайте визначення терміну «конституція» тварин.

2. Принципи класифікації типів конституції.

3. Морфологічна характеристика класифікації типів конституції м’ясної худоби.

4. Типи конституції за П.М.Кулешовим – М.Ф. Івановим.

5. Назвіть характерні типи конституції для м’ясної худоби різних порід.

Тема 7. – Плодючість як основна ознака продуктивності м’ясних корів і її складові.

Мета заняття. Вивчити поняття і значення плодючості у м’ясному скотарстві та навчитись визначати і оцінювати її складові.

Зміст заняття. М’ясна худоба дає лише один вид продуктивності – яловичину, тому всі витрати на утримання основного стада (бугаї-плідники, корови) відносять на собівартість молодняка до відлучення. Через це на рентабельність галузі впливають лише два основні фактори: вихід телят на 100 корів (до відлучення) та їхня середня жива маса при відлученні. Причому, перший з них має значно більший вплив, тому основною ознакою продуктивності у м’ясному скотарстві є плодючість.

Головним завданням даної галузі є максимальне використання плодючості маточного поголів’я і своєчасне включення молодняку у процес відтворення.

Плодючість включає багато складових відтворної здатності плідників і самок. Вона залежить як від спадковості, так і від факторів зовнішнього середовища. Зокрема, це умови годівлі, догляду і утримання худоби, гінекологічні захворювання, розлад ендокринної системи, відтворні здатності плідників, перебіг отелення, аборти, мертвонароджені телята, збереженість телят до відлучення.

Для характеристики плодючості м’ясних корів у господарствах застосовують показник виходу телят на 100 корів і нетелів, які є на початок року.

Основні показники відтворної здатності – запліднюваність, тривалість між-отельного і сервіс-періодів, індекс осіменіння, процент двійнят при отеленнях, перебіг родів.

Запліднюваність самок після першого осіменіння визначають як відношення кількості запліднених самок від першого осіменіння до усіх спарованих чи осіменених самок, виражене в процентах.

Індекс осіменіння вираховують шляхом ділення числа зареєстрованих осіменінь самок на поголів’я запліднених самок.

Сервіс-період –це середня кількість днів від отелення до плідного осіменіння. За оптимального міжотельного періоду – 365 днів, тривалість сервіс-періоду не повинен перевищувати 80 днів. Це є дуже важливим, бо у м’ясних корів плодючість гірша, ніж у молочних, що пов’язано з тривалим підсисним періодом, підвищеною секрецією пролактину, який гальмує оваріальну функцію яєчників.

Важливим фактором, що впливає на плодючість є перебіг отелень і пов’язана з цим смертність телят. Внаслідок важких родів одержують 40-60% мертвонароджених телят. Характер отелення у м’ясних корів також впливає на їх відтворну здатність. Важкі роди призводять до погіршення запліднюваності самок, зниження енергії росту молодняку в підсисний період.

Важливим показником, який впливає на перебіг отелень є крупноплідність новонароджених і, зокрема, стать теляти. Частка тяжких отелень при народженні бичків вдвічі перевищує цей показник при народженні теличок.

Важкі отелення найчастіше бувають у шаролезьких самок внаслідок характерної для даної породи крупноплідності, а у абердин-ангуських,герефордських, лімузинських самок отелення легкі, бо телята дрібноплідні.

До критеріїв оцінки відтворних здатностей бугаїв-плідників відносять його поведінку при паруванні, якість сперми (її об’єм, густина, поступальний рух сперматозоїдів), запліднюваність корів і телиць, сервіс- і міжотельний періоди, кількість народжених телят, перебіг отелень запліднених ним самок, мертвонароджені, збереженість телят.

Підвищувати плодючість самок м’ясних порід ефективніше шляхом дії паратипових факторів, головним чином – поліпшенням умов годівлі, догляду та утримання. Також шляхом вибракування ялових корів і відбору телиць від самок, які щорічно дають здорових телят.

Завдання 1. Вивчити складові, що формують плодючість м’ясних корів, і набути практичних навичок у їх оцінці та оптимізації.

Контрольні питання

1. Як визначається плодючість м’ясних корів?

2. Які основні показники відтворної здатності корів?

3. Які фенотипові фактори впливають на плодючість м’ясних корів?

4. Назвіть основні критерії оцінки відтворних здатностей бугаїв-плідників.

Тема 8. – Молочність м’ясних корів і її визначення.

Мета заняття. Вивчити суть молочності м’ясних корів, способи її визначення та значення у підвищенні рентабельності м’ясного скотарства.

Зміст заняття. Молочність корів у м’ясному скотарстві має вирішальне значення, оскільки кількість молока матері – важливий фактор для розвитку телят до відлучення. Між молочністю корів і живою масою молодняку при відлученні дуже велика залежність. Оптимальний рівень молочності корів середніх порід 1600-1800 кг, крупних – 2000-2500 кг молока. За нижчої молочної продуктивності корова не здатна без додаткової підгодівлі вигодувати велике теля, придатне для подальшого інтенсивного вирощування і відгодівлі. Дуже висока молочність теж небажана, оскільки теля, особливо у перші 10-15 днів життя, не висисає все молоко і корова захворює на мастит, а телята біля таких корів часто страждають проносами.

Молочність м’ясних корів залежить від комплексу факторів, але в першу чергу вона зумовлюється належністю до тієї чи іншої породи. В межах породи на молочність впливають: поєднуваність пар при паруванні, підготовленість телички до першого парування і переведення в корови, індивідуальні спадкові особливості корови, вік корови в отелах, рівень годівлі, сезон отелення тощо.

Первістки мають, як правило, нижчу молочність, ніж дорослі корови. Причому , краще підготовлені первістки, з вищою живою масою при першому отеленні – мають і вищу молочність. У повновікових корів молочність підвищується до третього-четвертого отелу, а потім поступово зменшується.

Вища молочність у м’ясних корів при зимово-весняних отеленнях. Переведення корів з другої половини лактації на високопоживні зелені і, особливо, пасовищні корми стимулює і підвищує молочну продуктивність.

Молочність м’ясних корів прийнято визначати за живою масою теляти при відлученні у 210 днів. Проте, цей показник дає лише умовне уявлення про молочну продуктивність, оскільки телята вже після місячного віку починають вживати інші корми. Причому, з метою стимуляції розвитку рубцевого травлення рекомендується раннє привчання телят (з 10-денного віку) до рослинних кормів.

Для контролю за молочністю новотільних корів доцільно проводити контрольні зважування телят: тричі на добу до і після ссання протягом двох суміжних днів.