Про те, що вибір не завжди означає «все або нічого»

    Підлітаючи до школи, Сонечко зрозуміло, що відбувається щось дивне. З вікна доносилися голосні звуки якихось музичних інструментів. “У нас в Лісі, на болоті, жаби кращий концерт влаштовують,” – подумало Сонечко.

    І воно полетіло до розкритого вікна.

    У класній кімнаті діялося щось неймовірне. Кожний тримав у руках іграшковий музичний інструмент: хто – сопілочку, хто – барабан, хто – цимбали, а хтось навіть іграшкове піаніно. За допомогою цих інструментів діти створювали такий шум, що Сонечко на мить розгубилося.

    Не менш розгубленою виглядала і вчителька.

    – Будь ласка, припиніть! – голосно звернулася вона до дітей, намагаючись перекричати шум. Але пройшов ще якийсь час, перш ніж у класі, нарешті, встановилася тиша.

    – Що тут відбувається, поясніть! – строго запитала вчителька.

    – Як що? – пролунали у відповідь здивовані вигуки. – У нас - репетиція! Післязавтра – наш концерт у дитячому садку! Хіба Ви забули?

    – Ні, нічого я не забула, – відказала вчителька. – Але ми домовилися, що кожний з вас вдома вивчить мелодію по нотах, сьогодні вже знатиме свою партію... Тепер я бачу, що вдома ви нічого не готували...

    Діти винувато опустили голови.

    – Ми не те щоб не готувалися... – почало рудоволосе хлопча. – Тобто, ми, звичайно, готувалися...

    Він трусонув головою, остаточно заплутавшись у поясненнях, і всі в класі, включаючи вчительку й Сонечко, розсміялися.

    – Розповідайте все по-порядку, – сказала вчителька, усе ще посміхаючись.

    Дивлячись, що вона не сердиться, всі кинулися пояснювати. З їхніх розповідей Сонечко зрозуміло от що.

    Щоб підготуватися до виступу й добре зіграти свою партію на музичному інструменті, треба тренуватися: не раз і не два програти мелодію, звернути увагу на силу звуку й темп... Якщо кожний добре потренується вдома, то в класі, на загальній репетиції, треба буде лише кілька разів зіграти всім разом – і номер готовий!

    Дотепер усе було зрозуміло: чим більше часу кожний потренується вдома, тим краще вивчить свою партію і краще буде грати на своєму інструменті!

    І ось тут виявилося, що не все так просто. Легко сказати: більше часу потренуватися вдома! А де його взяти, цей час?

    З розповідей учнів виходило, що всі вони розраховували на свій вільний час. Кожний знає, що вільний – це той час, що залишається після приготування уроків на завтра та після відвідування спортивних секцій, занять кружків художньої самодіяльності, м'якої іграшки, в'язання, вишивки, макраме, а також занять танцями, музикою, співом, малюванням і так далі. („Які вони молодці! – с повагою подумало Сонечко. – Які різні в них захоплення!”).

    Виходило, що вільного часу не так вже й багато! Його не вистачало і для того, щоб прибрати у своїй кімнаті, і для того, щоб гарненько потренуватися у грі на музичному інструменті.

    – Перед кожним з нас стояла проблема вибору, – сказала дівчинка з бантами, і всі згідно закивали головами. – Як Ви нас учили, ми зважили всі позитивні та негативні сторони...

    Виявилося, що якщо не прибрати в кімнаті – мама засмутиться і, втомлена, буде прибирати сама. А якщо не вивчити мелодію і не потренуватися грати на музичному інструменті, підведеш товаришів і вчительку! Зваживши всі „плюси” і „мінуси”, багато хто із дітей вирішили все-таки  прибрати у кімнаті, а потренуватися в грі вже перед загальною репетицією, у школі. Тому в класі й стояв такий шум.

    – Тепер мені все зрозуміло, – сказала вчителька. – І що: вдалося вам у такому шумі вивчити свої музичні партії?

    – Ні, не виходить поки, – неохоче відповіли діти.

    – Боюся, що й не вийде! – зауважила вчителька.

    – Як же так? – вигукнув рудоволосий хлопчисько. – Ми ж усе робили правильно! Спочатку визначили проблему, потім – варіанти її вирішення, у кожного варіанта знайшли позитивні й негативні сторони... Що ж було неправильно?

    Учителька посміхнулася:

    – Ви думали, що вибір – це „все або нічого”, „або-або”. Або прибираємо в кімнаті, або одержуємо навички гри на музичному інструменті.

    – А як же інакше? – здивувалися дітлахи.

    – Насправді в житті часто доводиться робити інший вибір: „трохи менше чогось одного – трохи більше чогось іншого”. Такий вибір називається компромісним.

    Учні притихли.

    – Виходить, не треба було „до блиску” порядок у кімнаті наводити, – задумливо проговорив хтось із дітей. – Досить було іграшки скласти та пилючку витерти. Тоді й час для репетиції залишився б...

    „А це ж правильно, – думало Сонечко, направляючись до рідного Лісу. – Вирішувати „все або нічого” доводиться не так часто. Набагато частіше використовується компромісний вибір. От, приміром, я трохи раніше полетіло із цієї гучної репетиції, зате трохи довше посиджу із друзями за чашкою чаю...”