ВИМОВА ЗВУКОСПОЛУЧЕНЬ ПРИГОЛОСНИХ

Глухі приголосні перед дзвінками під впливом останніх змінюються на відповідні їм дзвінкі приголосні: кі[з΄б]а, про[з΄б]а, моло[д΄б]а, во[ґ΄з]ал. Дзвінкі приголосні перед глухими здебільшого не втрачають дзвінкості (книжка, дядько); тільки на звук [г] у деяких словах перед глухими [т΄], [к] змінюється на відповідний йому глухий [х]: ле[хк]о, ні[хт’]і, кі[хт’]і (але допомогти, підбігти, змогти - так само, як і книжковий, різкий, солодкий тощо).

Шиплячі приголосні перед свистячими під їх впливом змінюються на відповідні їм свистячі: ра́ди[с΄:а], до[ц΄:і^׀], у кни́[з΄ц΄і], на до́[с΄ц΄і] - радишся, дочці, у книжці, на дошці. Свистячі приголосні перед шиплячими під їх впливом змінюються на шиплячі: ро[жч]и́стити, бе[ж:]и́рний, бе[жш]о́вний, бе[жш]у́мний - розчистити,  безжирний,  безшовний, безшумний.

Звуки [д], [т] перед шиплячими змінюються на шиплячі африкати: льо[ч:]ик, закві[ч:]аний, ві[джч]ути, пі[джж]ивити - льотчик, заквітчаний,  відчути, підживити. Перед свистячими вони змінюються на свистячі африкати: п’ятна[дз΄ц΄а]ть, два[дз΄ц΄а]ть, ві[дз΄ц΄]вісти - п’ятнадцять, двадцять, відцвісти.

Поєднання фонем [т΄с΄], що виникає у третій особі однини й множини дійсного способу та в другій особі множини наказового способу, реалізується звуком [ц΄:]: розго́йдує[ц΄:а], перегу́кую[ц΄:а], кла́нятиму[ц΄:а], зі́йду[ц΄:а], збері́[ц΄:а], залиші́[ц΄:а].

Українській мові властива милозвучність (евфонічність), яка виявляється в плавності, мелодійності, інтонаційній виразності мовлення. Потреба милозвуч-ності зумовила спрощення приголосних, важких для вимови: [стн], [ждн], [здн], [стл], [рдц], [лнц]: вісник, тижневий, обласний, проїзний, серце, сонце.

Для милозвучності в сучасній українській мові вживають слова:

із початковим голосним і без нього: ржа - іржа, мла - імла;

із кінцевим голосним і без нього: знову - знов;

із приставним приголосним і без нього: вогонь - огонь.

Милозвучності сприяє існування в українській мові фонетичних варіантів окремих слів, які виникають унаслідок чергування звуків [у] - [в], [і] - [й]: уперед - вперед, учений - вчений, іти - йти.

Для усунення важких у вимові збігів голосних і приголосних в українській мові використовують також прийменники з, із, зі (з підручника, зі сходу, із школи); у, ув, уві (ввійшов у квартиру, глянув ув очі, бачив уві сні).

Отже, основні правила української вимови такі:

1. Відсутність «акання». Наприклад: [молоко], [вода].

2. Ненаголошений [о] перед наголошеним [у] вимовляється як [о^у]: [ко^ужух].

3. Ненаголошені [е^и] та [и^е] у вимові зближуються і вимовляються як [е^и] або [и^е]: [зе^илений], [жи^еве], [се^ило], [сте^ипови́й].

4. Дзвінкі приголосні перед глухими та в кінці слів вимовляють дзвінко: книжка, дуб, сім. Глухо вимовляється лише приголосний [г] перед [к] та [т]: [вохко], [кіхти], [лехко], пишуть вогко, кігті, легко.

5. Звуки [дж], [дз] вимовляють злито: [джерело], [ходжу], [кукурудза], [саджу].

6. У небагатьох словах в українській мові вживають проривний звук [ґ], який вимовляють подібно до російського [ґ]: ґанок, дзиґа, ґніт, ґудзик, ґрунт.

7. Приголосний [ц’] у кінці слова вимовляється м’яко: [с^׀т^׀іле́ц], [молоде́ц]; тверда вимова [ц] буває лише в словах іншомовного походження та деяких вигуках: [пала́ц], [шприц], [бац], [клац].

8. Приголосний [р] вимовляють твердо в кінці складу і слова: [л^׀і́кар], [пов’і́рте], [з’в’ір]. На початку складу [р] буває м яким: [говор^׀у́], [бур^׀а́к], [р^׀а́ст].

9. У закінченнях дієслів внаслідок асиміляції звукосполучення -ться,     

-шся вимовляють як [ц’:а], [с’:ся]: [усміха́jуц^׀:а], [поверта́jес^׀:а].

10. Приголосний [в] не оглушується і не переходить у [ф]. Після голосних у кінці складів і перед приголосними та у кінці слова він вимовляється як [ў]: [зроби́ў], [даўно́], [в’іўто́рок].

НОРМИ НАГОЛОШЕННЯ СЛІВ

Наголос є важливим засобом оформлення усного мовлення. Оскільки український наголос має вільний і рухомий характер, не існує єдиної норми щодо наголошення слів в українській мові, як у французькій, польській, чеській та ін. І все ж єдині норми наголошення слів у сучасній українській літературній мові існують, вони різні для кожної частини мови. Ось деякі з них.

Окремі іменники наголошуються по-різному в українській і російській мовах:

Інші іменники в українській мові вживаються з подвійним наголосом, у російській - з одним:

З єдиним наголосом в українській мові вживаються: портфе́ль,

сантиме́́тр, предме́т, цеме́нт, листопа́д,  кварта́л;  завда́ння, чита́ння,

запита́ння  (але за́пит), вихова́ння  ( і ви́хований, виховни́й) тощо.

Слід звернути увагу на наголошення прикметників на зразок нови́й, прями́й, криви́й, стари́й, ко́сий, ра́дий.

У кількісних числівниках на позначення одиниць другого десятка наголо-шується словотворча частина -на-: двана́дцять, п’ятна́дцять, сімна́дцять, одина́дцять, чотирна́дцять. У непрямих відмінках ці числівники наголо-шуються по-різному залежно від закінчення: одина́дцяти й одинадцятьо́х (студентів), одина́дцяти й одинадцятьо́м (студентам).

У складних числівниках на позначення десятків наголос припадає на останній склад: п’ятдеся́т, шістдеся́т,  сімдеся́т. Зберігається він на остан-ньому складі і в непрямих відмінках: шістдесяти́, шістдесятьо́х,

шістдесятьо́м.

Слід звернути увагу на наголошення окремих дієслів в неозначеній формі: принести́, привезти́, ки́дати.

У першій особі однини дієслів теперішнього та майбутнього (простого) часу завжди наголошується закінчення: пишу́, сиджу́, прийду́, принесу́, привезу́, ходжу́, ношу́; на закінчення припадає наголос і в інших особових формах цих дієслів: привезе́ш, принесе́ш,  принесе́, привезе́, принесемо́, але при́йде, при́йдемо, прийдуть.

Відомості про правильне наголошення слів містять словники, передусім орфоепічні.

Запитання для самоконтролю:

1.Що вивчає орфоепія?

2.Які правила вимови голосних ви знаєте?

3.Сформулюйте вимовні норми приголосних звуків, проілюструйте прикладами.

4.Розкажіть про вимову звукосполучень приголосних, проілюструйте прикладами.

5.Розкажіть про особливості наголошення слів в українській мові.

6.Назвіть причини, що викликають порушення орфоепічних норм.

Практичні завдання:

1.З’ясуйте, у яких випадках сполучення літер дж і дз позначають у вимові африкати [дж], [дз], а в яких - окремі звуки і які.

Джаз, підживити, Джакарта, дзвінкий, джем, підзахисний, підземелля, джентльмен, джерело, джеркотати, піджарювати, підзаголовок, джунглі, дзвіниця.

2.Перепишіть, добираючи із дужок потрібні букви. Обґрунтуйте свій вибір.

Легка атлетика є одним з основних видів спорту (в, у) системі фізичного виховання. (В, У) останні десятиріччя легка атлетика як вид спорту стрімко розвивається. Уявлення спеціалістів про техніку виконання численних легкоатлетичних (в, у) прав, про методику навчання постійно поповнюють результати наукових досліджень. (У, В) Стародавній Греції атлетами називали тих, хто змагався (у, в) силі (і, й) спритності. (У, В) підготовці спортсменів до виступів, (у, в) техніці (і, й) умовах змагань греки багато (в, у) чому випереджали свій час. Сучасний легкоатлетичний спорт (в, у) інших країнах, легка атлетика почала культивуватися (в, у) Англії. (В, У) США атлетичний клуб був організований (у, в) Нью-Йорку (в, у) 1868 році. Широкий розвиток сучасної легкої атлетики пов’язаний з відродженням Олімпійських ігор (в, у) 1895 році.

3.Укладіть реферат на тему: «Засоби милозвучності сучасної української мови».

4.Запишіть слова фонетичною транскрипцією. З’ясуйте, коли [о] наближається до [у].

Колорит, споруда, колонка, брошура, огудина, повітряний, вологість, монумент, горнути, модулятор, котушка, конфуз, сортувати.

5.Затранскрибуйте слова, звертаючи увагу на спрощення приголосних.

Студентський, гігантський. у звістці, шістдесят, п’ятсот, дилетантський, пропагандистський, агентство, монополістський, лаборантці, аспірантський, університетський.

6.Продовжіть ряд слів з [о] та [а], вартих для запам’ятання:

оренда, пропаганда, отаман, …

7.Розкажіть про вимову звукосполучень приголосних, проілюструйте прикладами.

8.Розкажіть про особливості наголошення слів в українській мові.

9.Назвіть причини, що викликають порушення орфоепічних норм.

ТЕМА 7