ЕТАПИ РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ МОВИ. ВИДАТНІ ДІЯЧІ ПРО УКРАЇНСЬКУ МОВУ

Національна мова з’являється не відразу, її становлення триває сотні, а то й тисячі років. Численні покоління формують мову, розвивають, вдосконалюють її. Мова – продукт тривалого історичного розвитку народу.

Є різні погляди на походження української національної мови. Більшість авторів сходяться на тому, що українська мова почала формуватися в VI – VII ст. н.е.  і як мова української нації сформувалася в XIV – XVII ст. н.е. Проте останнім часом багато славістів висувають іншу гіпотезу, щодо більш давнього походження української мови, певною мірою ототожнюючи її з давньоруською мовою, яку називають «слов’янською», «протослов’янською», «руською», «слов’яноукраїнською». Вони вважають Україну епіцентром поширення слов’янських мов. Так, російський мовознавець В. Кипарський стверджує: «Те, що слов’янська прабатьківщина була між Карпатами, Придніпров’ям і Пінськими болотами… є в наш час загальновизнаним». «Найвірогіднішою, на наш погляд, є гіпотеза про середньодніпровську – західнобузьку прабатьківщину слов’ян», - уточнює інший російський мовознавець Ф. Філін. Це дає підстави припускати, що сучасна українська мова, як автохтонна (первісна, початкова), найбільшою мірою і в найбільш чистому вигляді успадкувала ту мову, яка лягла в основу всіх слов’янських мов.

Коли постала Київська Русь, то вона об’єднувала переважно племена та союзи, які вже говорили слов’янською (читай «давньоукраїнською») мовою. Але ця держава в межах сучасної України проіснувала недовго, в 1240 році була розгромлена татаро-монголами. Після чого аж до недавніх часів не було держави, яка б поширювала й утверджувала українську мову. Близько 700 років Україна була розчленована між різними державами, які всіляко викорінювали її мову й насаджували свою.

І все-таки на початку ХХ ст., як констатує М. Грушевський у своїй «Історії України-Руси», українською мовою розмовляло понад 40 млн. осіб.

Отже, на території від Закарпаття до Дону і від Прип’яті до Причорномор’я українська мова (багато авторів називають її «давньоруською») могла поширитися ще до виникнення Київської Русі. Київська держава закріпила й зміцнила її становище, але тільки до прийняття християнства. З прийняттям християнства старослов’янська мова (інакше – «церковнослов’янська», мова південних слов’ян) стала літературною мовою Київської Русі. Нею пишуть державні документи, літописи, проповіді й твори. З часом вона видозмінюється – нагромаджує дедалі більше місцевих рис, і все ж таки в основі своїй вона залишається старослов’янською. Проте простий люд, і, безперечно, Володимир Великий та Ярослав Мудрий разом з боярами розмовляли українською мовою, про що свідчить, наприклад, той факт, що дочка Ярослава Мудрого, королева Франції Анна – підписала в 1063 році латинську грамоту слов’янськими буквами: Ана ръина («Анна королева»).

Найкраще зберегли й передали нащадкам мову дохристиянської Русі українські народні пісні, яких записано понад 200 тисяч. Ось, наприклад, щедрівка:

Чи спиш, чи чуєш,

Господарочку,

У своїм домочку

На Новий рік, на Новий рік?

Підем орати, підем сіяти

Яру пшеницю

На Новий рік, на Новий рік.

На перший погляд, незрозуміло, як можна сіяти пшеницю на Новий рік, в січні. Але до прийняття християнства Новий рік зустрічали на Русі наприкінці березня. А щедрівка ще з тих часів збереглася без змін.

Звичайно, за такий тривалий час українська мова зазнала різних впливів. Щось у ній залишилося від давніх племен і народів (скіфи, гуни, хазари, печеніги, угри, тюркомовні племена), щось привнесли в неї старослов’янська, польська й російська мови. Але це її не зруйнувало, а лише збагатило.

Нині українська мова – одна з найбагатших і найрозвинутіших мов світу. Вона співуча, за милозвучністю її ставлять нарівні з італійською. Завдяки тривалому розвиткові вона виробила впорядковані фонетичну й граматичну систему, має багатющий запас слів. В 11-томному «Словнику української мови» (1970 - 1980) зареєстровано 134 тис. слів, у «Великому тлумачному словнику сучасної української мови» (2001) близько 170 тис. слів. Добре розвинені в ній функціональні стилі: українською мовою однаково чудово звучать Біблія й «Одіссея» Гомера, твори Шекспіра, Пушкіна, Міцкевича.

Незважаючи на те, що протягом багатьох століть її принижували, переслідували, забороняли, вона розвивалася, вдосконалювалася й мала своїх прихильників та поцінувачів серед видатних прогресивних діячів науки, культури, мистецтва. Ще в 1834 році російський академік І. Срезневський писав: «Нині, здається, вже нема потреби комусь доводити, що мова українська (або як до вподоби іншим називати – «малоросійська») – це справді мова, а не наріччя російської чи польської… і багато хто впевнений, що ця мова є однією з найбагатших слов’янських мов, вона навряд чи поступиться, наприклад, перед чеською щодо багатства слів і виразів, перед польською щодо мальовничості, перед сербською щодо приємності; це мова, яка ще необроблена, може вже порівнятися з мовами культурними; щодо гнучкості й багатства синтаксичного – це мова поетична, музикальна, мальовнича».

«Велична мова, - захоплено говорив про нашу мову видатний російський художник І.Рєпін. – Я з великою насолодою слухаю це хороше звучання цієї чарівної мови. Ах, чудо, чудо ця мова».

Всесвітньовідомий Лев Толстой з великою ніжністю писав: «Щодо мене, то я дуже люблю вашу народну українську мову, гучну, цвітисту і таку м’яку. У вашій мові стільки ніжних, сердечних, поетичних слів: ясочко, зіронько, квітонько, серденько».

Не можна не згадати й слів відомого російського історика В. Ключевсь-кого: «Уявіть собі, що Київ не був би взятий і зруйнований татарами… Київ залишився б столицею першої великої руської держави… Офіційною мовою стала б не… сумішка старослов’янської та фінської мов, а слов’яноукраїнська. Український письменник Гоголь не мусив би писати російською мовою, і Пушкін писав би українською».

Запитання  для  самоконтролю:

1.Коли і де почала формуватися українська національна мова? Яку територію більшість сучасних славістів вважають прабатьківщиною слов’ян?

2.Чому багато сучасних мовознавців ототожнюють давньоукраїнську мову з давньоруською, тобто мовою Київської Русі?

3.Які українські народні пісні можна вважати складеними ще до прийняття християнства і чому? Якою мовою їх було складено?

4.Що ви можете сказати про рівень розвитку сучасної української мови?

Практичні  завдання:

1.Проведіть власне дослідження етапів розвитку української національної мови, посилаючись на праці відомих мовознавців. Викладіть його у рефераті.

2.Знайдіть і випишіть декілька висловлювань відомих людей про українську мову, які, на ваш погляд, заслуговують на увагу.

ТЕМА 5

ПОНЯТТЯ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ

Українська мова є національною мовою українського народу. Українська національна мова існує у двох формах:

- у вищій формі загальнонародної мови – сучасній українській літературній мові;

- у нижчих формах загальнонародної мови – її територіальних, професійних, соціальних діалектах та просторічній формі.

Літературна мова – це загальноприйнята оброблена, унормована форма загальнонародної мови, яка обслуговує потреби державних установ та громадських організацій, культуру, мистецтво, науку, освіту, засоби масової інформації.

Літературна мова існує у двох формах – усній і писемній.

Писемна форма літературної мови використовується у сфері державної, політичної, господарської, наукової, освітньої і культурної діяльності.

Усна форма літературної мови обслуговує побутове та виробниче спілкування людей.

Українська літературна мова сформувалась на основі середньо-наддніпрянських говорів, ввібравши в себе окремі діалектні риси інших наріч. Норми сучасної української літературної мови починають закладатися наприкінці XVIII – на початку XIX ст. у творчості І.П. Котляревського,      Є.П. Гребінки, Г.Ф. Квітки-Основ’яненка. Але тільки Т.Г. Шевченко у своїх творах, широко використавши мову народних мас, став творцем і основоположником сучасної української літературної мови. Саме завдяки йому поповнився словниковий склад, були вдосконалені граматичні та фонетичні норми української мови, розширені її стилістичні можливості.

Мова – це явище, яке весь час розвивається, вдосконалюється, оскільки вона є відображенням життя та розвитку суспільства. Розвиток мови виявляється у вдосконаленні та зміні загальноприйнятих обов’язкових літературних норм.

Основу української літературної мови становить південно-східний діалект, а саме його середньонаддніпрянські говірки. Порівняно з іншими цей діалект був поширений на більшій території, відзначався одноманітністю, й не такою значною, як інші, розгалуженістю на говірки.

Населення, що проживало на території південно-східного діалекту, протягом тривалого історичного періоду брало активну участь у суспільному житті. З другої половини ХV ст. кількість його на цій території зростає за рахунок утікачів-кріпаків з Правобережної та Західної України. У першій половині ХVІ ст. на півдні України утворилася Запорозька Січ, і приплив населення у цей край збільшився. Українське козацтво ставало надійним захисником народу від кріпосників та іноземних поневолювачів.

Вагомим чинником у піднесенні ролі середньонаддніпрянських говірок

мало також те, що першу граматику української мови («Грамматика  

малороссийского наречия», 1818) О. Павловський написав на матеріалі саме цієї говірки. Народну полтавську говірку вперше широко використав у своїх художніх творах І.П. Котляревський. Подальше її шліфування, удосконалення здійснювали письменники Є.Гребінка, П.Гулак-Артемовський, Л.Борови-ковський, Г.Квітка-Основ’яненко та ін. Т.Г. Шевченко немовби завершив процес становлення української літературної мови на народній основі, відібравши й майстерно обробивши найхарактерніше для неї і ввівши його у художні твори.

Від часів І.П. Котляревського і Т.Г. Шевченка українська літературна мова пройшла досить важкий шлях.

МОВНА НОРМА

Носії будь-якої мови розуміють один одного завдяки тому, що в кожній мові існують усталені норми, обов’язкові для всіх її мовців.

Унормованість – це основна ознака літературної мови.

Мовна норма – сукупність правил реалізації мовної системи, закріплених на певному етапі розвитку суспільства як зразок. У сучасній літературній мові існує усталена система норм:

- орфоепічних (правильна вимова слів, окремих звукосполучень в них);

- акцентних (правильне наголошення слів);

- графічних (передача звуків на письмі, правильне написання букв);

- орфографічних (правильне написання слів);

- лексичних (правильне слововживання);

- фразеологічних (правильне вживання усталених висловів);

- словотворчих (утворення нових слів за існуючими моделями);

- морфологічних (правильне вживання морфем – префіксів, коренів, суфіксів, сполучних голосних);

- синтакичних (правильна побудова словосполучень, речень за існуючими моделями);

- стилістичних (відбір мовних елементів у відповідності до стилю спілкування);

- пунктуаційних (правильне вживання розділових знаків).

Оскільки мова постійно розвивається, то відповідно змінюються і мовні норми. Процес такої зміни тривалий, тому в мові паралельно можуть співіснувати варіанти певної мовної одиниці. З часом один з варіантів зникає з активного вжитку. Так, у сучасній українській літературній мові існують акцентні варіанти (розповісти і розпові́сти, договір і догові́р, завжди і завжди) морфологічні (стола і столу – родовий відмінок однини від «стіл») та ін. Щоб не помилятися при виборі мовних засобів, необхідно звертатися до відповідних словників, довідників, посібників та підручників з української мови, які закріплюють, відображають правильний варіант, тобто норму, на певному етапі розвитку мови.

Завдання  і  запитання  для  самоконтролю:

1.Розкрийте зміст терміна «українська літературна мова». Якими ознаками відрізняється літературна мова від загальнонародної національної мови?

2.Назвіть форми, в яких функціонує українська літературна мова, розкрийте особливості кожної з них.

3.Вкажіть, яка із двох форм української мови - українська національна чи українська літературна - виникла раніше. Поясніть чому.

4.Дайте визначення мовної норми, назвіть різновиди мовних норм,

на прикладах проілюструйте вияв кожного різновиду.

5.Визначте, якій із форм української мови - українській національній чи українській літературній - властивий діалектний вияв. Назвіть діалекти української мови.

6.Визначте роль І.П. Котляревського, Т.Г. Шевченка та інших видатних діячів у процесі формування української літературної мови.

7.Прочитайте речення, назвіть слова, вживання яких не відповідає мовній нормі. Запишіть відредаговане речення.

1) На слідуючій неділі відбудеться засідання наукового гуртка, у ньому приймуть участь студенти нашої групи. Усі вони являються членами цього гуртка.

2) Я рахую: ви вірно кажете. Я поступив би так само.

3) Приведу кілька прикладів.

4) Не можу ще надати якісь попередні висновки.

5) Редакція одержує багато листів на цю тематику.

6) Робітники жодної компенсації не отримали.

7) Всі ми маємо своє відношення до сучасних подій.

8) Рішення треба приймати на основі діючого чинного законодавства.

9) Всі, кого торкається дана тема, повинні висловити своє відношення.

10) Відношення у колективі були нормальні.

11) Мова йдеться про ядерну зброю.

12) Зустрічаєшся з такими юними обдарованими талантами і думаєш, як би зберегти їх для майбутнього.

13) Щодо мого навчання, то мама не мала до мене ніяких проблем.

ТЕМА 6