НОРМИ ВИМОВИ ПРИГОЛОСНИХ ЗВУКІВ

Усі приголосні звуки виразно вимовляються між голосними, на початку слова перед голосним: чита́ти,  ходи́ти. Чітко вимовляються два звінкі чи два глухі звуки, що стоять поряд і не є свистячими і шиплячими: спита́́ти, збира́ти.

Дзвінкі приголосні у кінці складу й слова не втрачають дзвінкості: зуб, хліб, дід, книжка, стежка, домігся, будка, Дубки, загруз, злі[з΄т]е. В українській мові розрізняється лексичне значення слів за кінцевим звуком складу - дзвінким чи глухим: гриб - грип, плід - пліт, мимохідь - мимохіть, міг - міх, гадка - (від гадати) - гатка (від гатити).

Африкати [дж], [дз], [дз΄] вимовляються злито і не замінюються одним із складових елементів: джерело, бджола, дзеркало, дзвонити, [дз΄у]рчить.

В українськійорфоепії розрізняються звуки [г] - гортанний, щілинний і [ґ] - задньоязиковий, проривний. Як і інші звуки, вони здатні диференціювати лексичне значення слів: гніт (утиск)  -  ґніт (у свічці) , грати (на скрипці)  -  ґрати (металеві).

Для української мови характерним є гортанний [г]. Він уживається в будь-якій позиції, зокрема: на початку слова перед голосним чи приголосним (говори́ти, глибо́кий), в середині слова між голосними (леге́нький, на́голос), після голосного перед приголосним (мигти́ть, бі́гти), у кінці слова (бе́рег, пирі́г). Узвичаєний він у словах іншомовного походження (як у загальних назвах, так і у власних): газéта, газо́н, го́нор, телегра́ма, аргуме́нт, пу́динг, Голла́ндія, Пра́га, Аргенти́на.

Проривний [ґ] вживається в корінних українських словах, засвоєних із найдавніших періодів розвитку української мови, та в словах, запозичених з інших мов: ґа́ва, ґрунт, ґринджо́ли, ґе́лґіт, ремиґа́ти, дзи́ґа. З часу введення в український алфавіт букви, що позначає цей звук, активність його зросла, зокрема за рахунок іншомовних слів, у яких цей звук наявний у мові - джерелі засвоєння слова).

Звук [ф] не можна плутати із звукосполученням [хв]. Слід вимовляти:

Усі приголосні перед [і] пом’якшуються, виявляючи при цьому різний ступінь м’якості. Тільки перед [і] пом’якшуються губні звуки, [г], [ґ], [к], [х], шиплячі (і при подовженні): лід, сніг,  діти, зірка, сірий, вітер, шість, гість, кільце, джиґіт. Не пом’якшуються перед [і] приголосні на межі слів (син і дочка), на межі частин складноскороченого слова та після префікса (педінститут, безідейний). Перед голосним [е], позначуваним на письмі буквою є, приголосні пом’якшуються: си[н΄е], майбут[н΄е]; якщо ж звук [е] позначається на письмі буквою е, то приголосні перед таким [е] звучать твердо: берег,  плече, середній, чемний, фестиваль, білет, лекція, театр.

Губні, шиплячі приголосні у кінці слова й складу, на початку перед голосними, крім [і], й перед приголосними вимовляються твердо: гриб, сом, ніж, плащ ([плашч]), голубка, ім’я, морква, тріпотливий, феномен, плекати, брязкіт, тужити, вмішатись, точність, мжичка.

Примітка. Доречно згадати закономірності звукової реалізації фонеми [в] й відповідно до них вимовляти [в] на початку слова і складу перед голосним, крім [і], ([вартува^׀ти^е]), на початку складу перед [і] - [в’] ([в΄і^׀дззи^еў]), на початку складу перед приголосним, у кінці слова після голосного, в середині слова після голосного перед приголосним - [ў] ([ўнук], [ходи^׀ў], [кро^׀ўни^еĭ]).

Твердо вимовляються в будь-якій позиції слова, крім позиції перед [і], приголосні [г], [к], [х], [ґ]: говори́ти, ки́дати, хили́тись, ґелґота́ти, складови́й, коза́к, казко́вий, во́рог,  але [г’і]рка, [к’і]зка, [х’ід].

У кінці слів в українській мові вживаються звуки [ц΄] і [ц]; [ц΄] вимовля-ється у словах, що закінчуються на -ець (хлопе[ц΄ ], пале[ц΄ ], україне[ц΄ ], полтаве[ц΄ ], мізіне[ц΄ ]); в інших словах (міц΄), у сполученні звуків [ц΄к], що вживаються в прикметниках та прислівниках (черниве[ц΄к]ий, 

письмнни[ц΄к]ий, по-коза[ц΄к]и). В кінці іншомовних іменників та звуконаслі-дувальних слів вимовляється [ц]: матрац, шприц, бац, клац.

Звуки [р] та [р’] вживаються на початку і в середині складу (радіти, берегти, подорожувати, врахувати і [р΄а]жанка, на[р΄а]дити, збе[р΄іт΄], т[р΄о]х, чоти[р΄о]м), але у кінці складу і слова вживається тільки [р] (буквар, тепер,  Харків, чотирма, гіркий). Як виняток: Горький.