Реалізація Конституції України.

Ухвалення Конституції є лише початком конституційного регулювання. Конституція формулює відповідні вимоги до поведінки суб’єктів права, а реалізується тільки тоді, коли вона втілюється в практичній діяльності державних інституцій і громадських організацій, у поведінці різних суб’єктів правовідносин. Реалізація конституційних приписів має велике значення, виходячи з юридичних властивостей Конституції, і насамперед із того, що вона має найвищу юридичну силу у правовій системі держави. Предмет правового регулювання Конституції – не якась одна сфера суспільних відносин, а всі сфери, і в кожній із них проявляється її активна роль. І якщо конституційні норми “не працюють”, то це негативно впливає і на норми галузевого законодавства. Тому активно використовуючи закладений в Конституції України потенціал, можна суттєво вплинути на усі соціальні процеси[6].

Реалізація Конституції – це втілення на практиці закладених в ній демократичних цінностей для забезпечення прав і свобод особи. Демократичний державно-правовий розвиток українського народу не може реалізовуватися за межами конституційних приписів. Саме Конституція юридично оформляє основні параметри державності, розподіляє повноваження між владними структурами, наділяє громадян, їх об’єднання правами і покладає обов’язки, створює правові передумови забезпечення в країні демократичного політичного режиму.

Реалізація конституційних норм – це втілення приписів Конституції в правомірних діях громадян, юридичних осіб, державних органів, їх посадових осіб. Їх виконання відбувається в чотирьох формах: дотримання, використання, виконання і правозастосування. Реалізація цих норм пов’язана з правомірною поведінкою суб’єктів конституційно-правових відносин, поведінкою, яка відповідає конституційним приписам.

Механізм реалізації конституційних норм – це сукупність правових і інституційних елементів, з допомогою яких забезпечується на практиці втілення конституційних приписів. Механізм їх реалізації не обмежується суто юридичним блоком, оскільки на цей процес суттєво впливають соціально-економічна і політична ситуація, рівень правової і загальної культури, моралі, соціально-психологічна ситуація в країні, історичний етап розвитку держави і суспільства, геополітичний чинник. Важливим елементом механізму реалізації Конституції є державні інституції, органи місцевого самоврядування, які забезпечують застосування конституційних норм у процесі нормотворчості, правозастосовчої і правоохоронної діяльності (інституційний блок).

Дотримання конституційних норм – це така форма їх реалізації, за якої суб’єкти державно-правових відносин утримуються від здійснення дій, що суперечать нормам Конституції України. Так, ст. 68 Основного Закону встановлює, що кожен зобов’язаний неухильно додержуватись Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Це модель пасивної поведінки суб’єктів правовідносин. У цій формі реалізуються заборонні конституційні норми. В їх основі знаходяться заборонні диспозиції. Заборонна диспозиція – це вимога до суб’єктів права утримуватись від певного варіанту негативної поведінки. Вимога дотримання конституційних приписів адресована всім без винятку суб’єктам права. Кількість норм-заборон у Конституції України є незначною.

Виконання конституційних норм – це активна поведінка суб’єктів правовідносин, яка випливає із конституційних приписів. Їх виконання на відміну від дотримання зумовлює не пасивну, а активну поведінку суб’єктів права. У Конституції встановлені такі способи виконання норм: а) всі суб’єкти права повинні виконувати Конституцію і закони; б) Українська держава зобов’язана виконувати міжнародні договори, якщо вони ратифіковані Верховною Радою України; в) громадяни повинні виконувати свої обов’язки.

Використання конституційних норм – це форма їх реалізації правомочними суб’єктами права шляхом реалізації поданих їм суб’єктивних прав у вигляді дозволу або правомочності. При чому цей дозвіл суб’єкт реалізує на свій розсуд і своїми діями. Наприклад, громадянин може брати участь у виборах і референдумах, а може це право не реалізовувати. Так, згідно Конституції України (ст.71) вибори до органів державної влади та місцевого самоврядування є вільними, і, відповідно, ніхто не може примушувати громадянина брати участь у виборах і визначати за кого він має голосувати. Використовуючи конституційні норми, громадяни реалізують надані їм Основним Законом права на працю, на освіту, на житло та ін. Прикладом такої норми є: “Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності” (ч.1 ст.41 Конституції).

Застосування конституційних норм – це владна організуюча діяльність державних та інших органів, осіб, яка має своєю метою забезпечити адресатам цих норм реалізацію їх прав і обов’язків, а також гарантувати контроль за цим процесом. Застосування цих норм як форма реалізації Конституції України, має місце в правозастосовчій діяльності органів державної влади та інших суб’єктів і відбувається у встановленому законом порядку.

У конституційно-правовій сфері виконання і використання конституційних норм суб’єктами державно-правових відносин не завжди є достатнім для їх реалізації. У певних випадках необхідними є позитивні дії державних органів та органів місцевого самоврядування, громадських формувань та інших суб’єктів права.

Для застосування конституційних норм принципове значення має ст. 8 Конституції України, згідно з якою норми Конституції України є нормами прямої дії. Це положення вперше закріплене в конституційній практиці нашої держави. Але нормативний блок механізму реалізації Конституції передбачає можливість як безпосереднього застосування її норм, так і опосередкованого, тобто через норми галузевого законодавства.[7] Застосовуючи конституційні норми, немає сенсу і необхідності протиставляти безпосередню і опосередковану форми їх реалізації, оскільки найчастіше норми Конституції України реалізуються разом з нормами різних галузей національної правової системи. Це пов’язано з тим, що самих норм Конституції не завжди буває достатньо для втілення на практиці конституційних приписів. Специфіка конституційних норм полягає в тому, що вони недостатньо захищені власними санкціями на відміну від інших галузей права.