ТЕМА №13. КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС ПОЛІТИЧНИХ ПАРТІЙ В УКРАЇНІ.

План.

Вступ.

Становлення багатопартійності і політичний плюралізм в Україні.

Поняття політичної партії, порядок її створення та припинення діяльності.

Загальна характеристика діяльності політичних партій, їх функції.

Взаємовідносини держави і політичних партій.

Діяльність політичних партій за місцем проживання автора (за матеріалами ЗМІ).

Висновки.

Законодавство та література.

Конституція (Основний Закон) України. - Київ, 1996.

Закон України “Про політичні партії в Україні” від 5 квітня 2001р. // ВВР. – 2001. – - №23. - ст.118.

Закон України “Про об’єднання громадян” // ВВР. – 1992. - №34. - Ст.504; Урядовий кур’єр. – 2001. - №142. – 9 серпня.

Положення “Про порядок легалізації об’єднань громадян” від 26.02.93 р. № 140 // ЗП Уряду України. – 1993 .– № 7.

Постанова “Про порядок справляння і розміри збору за реєстрацію об’єднань громадян” від 26.02.93 р. № 143 // ЗП Уряду України. – 1993 .– № 7.

Положення “Про порядок реєстрації символіки об’єднань громадян” від 26.02.93 р. № 144 // ЗП Уряду України. – 1993 .– № 7.

Положення “Про порядок реєстрації філіалів, відділів, представництв та інших структурних осередків громадських (неурядових) організації закордонних держав в Україні” від 26.02.93 р. № 145 // ЗП Уряду України. – 1993 .– № 7.

Аніщук В. Форми правового забезпечення діяльності політичних партій в Україні // Право України. – 2000. - №2.

Білоус А. Політичні об’єднання України. - К.: Україна, 1993.

Болдирєв О.В. Перша спроба організації української політичної партії // Український історичний журнал. – 1995. – № 6.

Веденеев Ю.А. Политические партии в избирательном процессе: правовые иллюзии и юридические реальности // Государство и право. – 1995. – № 7.

Головко О. Громадсько-політичний рух Дніпропетровщини // Право України. – 1999. - №4. – С.113.

Костицький В. Політичні партії у системі “громадянське суспільство і держава” // Право України. – 1995. – № 12.

Кравченко В.В. Конституційне право України навчальний посібник.- Вид. 6-те, виправл. та доповнен.- Атака, 2007.-592с.

Лапаева В.В. Становление многопартийности в России. // Государство и право. – 1995. – № 6.

Мельниченко В. Політичні партії на правовій орбіті // Віче. – 1996. – №12.

Рубанник В.Е. К вопросу об утверждении многопартийности в политической системе Украины // Проблемы законности. – 1995. – № 29.

Методичні рекомендації.

При розгляді першого питання необхідно підкреслити значення багатопартійності для демократизації суспільства, показати етапи встановлення цього феномену правової держави в Україні.

Висвітлюючи друге питання слід проаналізувати діюче законодавство України про об’єднання громадян в першу чергу Конституцію України та Закон України “Про об’єднання громадян”. Привести визначення політичної партії. Вказати її особливості, місце в політичній системі України. Показати відміну політичних партій від громадських організації, інших видів громадських формувань. Акцентувати увагу на те, що право на об’єднання є невід’ємним правом людини, яке гарантується перш за все Конституцією України та іншими нормативними актами.

Дати класифікацію партій, якій існують в Україні і світі, звернутись до реальної практичної діяльності політичних партій України, показати структуру, склад, основні напрямки, форми та методи реалізації партіями своїх функцій. Доцільно використати програмні документи та статути партій, виступи їх лідерів, показати компетенцію.

Важливо розкрити характер та зміст відносин політичних партій з органами держави, зосередити увагу на принципі невтручання державних органів в діяльність партій, визначити роль партій у виробленні державної політики, формуванні органів державної влади, їх права на доступ під час виборчого процесу до державних засобів масової інформації.

ТЕМА №14. КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС УПОВНОВАЖЕНОГО ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ З ПРАВ ЛЮДИНИ.

План.

Вступ.

Загальна характеристика інституту омбудсмена в різних країнах світу.

Специфіка правового статусу Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

Організація діяльності і повноваження Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

Особливості взаємодії Уповноваженого з іншими органами державної влади і місцевого самоврядування.

Висновки.

Законодавство та література.

Конституція (Основний Закон) України. - Київ, 1996.

Закон України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини” від 23.12.97 р. // ВВР. – 1998. - №20. – Ст.99.

Нова Конституція України: огляд, коментарі і текст Основного Закону. - К.: Наукова думка, 1997.

Давиденко Є. Службі Омбудсмана в Україні – три роки // Право України. – 2001. - №6. – С.132-134.

Євінтов В. Зарубіжний досвід: французький посередник з прав людини // Український часопис з прав людини. – 1995. – № 2.

Закоморна К. Особливості законодавчого регулювання діяльності Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини // Право України. – 2000. - №1. - с.47-51.

Закоморна К.О. Інститут омбудсмана як засіб забезпечення прав і свобод людини та громадянина (порівняльно-правовий аналіз): Автореф. дис. на здоб. н. ст. к. юрид. н. – Харків, 2000. – 16 с.

Карпачова Н.І. Стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні (Перша щорічна доповідь Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини). – Київ. – 2000. – 377 с.

Конституція України: Офіц. текст: Коментар законодавства України про права та свободи людини і громадянина: Навч. Посібник / Авт.-упоряд. М.І.Хавронюк. – К.: Парламент. вид-во: 1999. – 544 с.

Кравченко В.В. Конституційне право України навчальний посібник.- Вид. 6-те, виправл. та доповнен.- Атака, 2007.-592с.

Савенко М. Конституційний Суд і омбудсмен у державному механізмі захисту прав та свобод людини і громадянина // Вісник Конституційного Суду України. – 2000. - № 1. – С.68-83.

Сравнительное конституционное право / Под ред. В.Е. Чиркина. - М: Манусктрипт, 1996.

Тененбаум А. Статус Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини і прогалини в Законі // Право України. – 1999. - № 2. – С.101-102.

Хальота А. Щодо захисту конституційних прав шляхом звернення до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини // Право України. – 2000. - №3. - с.31-34.

Хаманева Н.Ю. Уполномоченный по правам человека – защитник прав граждан. – М.: Институ государства и права РАН, 1998. – 80 с.

Хаманева Н.Ю. Специфика правового статуса Уполномоченного по правам человека в Российской Федерации и проблемы законодательного регулирования его деятельности // Государство и право. – 1997. – №9.

Методичні рекомендації.

Розглядаючи перше питання необхідно проаналізувати причини виникнення інституту омбудсмена, його подальше становлення та функціонування в різних країнах світу (на прикладі Франції, Великобританії та Росії).

Привести поняття інституту омбудсмена як публічно-правового засобу захисту прав і свобод людини та громадянина, показати специфічні риси його діяльності (незалежність від владних структур; особливе коло відношень, в яких він приймає участь; право омбудсмена “розслідувати” і “рекомендувати”, але не “наказувати і зобов’язувати”).

При розгляді другого питання слід проаналізувати Конституцію України та Закон України “Про уповноваженого Верховної Ради України з прав людини”. При цьому необхідно визначити правовий статус Уповноваженого і його діяльність як одного з елементів парламентського контролю в Україні.

При розгляді третього питання, необхідно звернути увагу на діючу в Україні процедуру вибору, звільнення з посади та припинення повноважень Уповноваженого; організацію його діяльності; повноваження і особливості актів Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

По четвертому питанню слід визначити особливості взаємодії Уповноваженого з іншими органами державної влади і місцевого самоврядування, обов’язок співпраці цих органів з Уповноваженим, висловити свою думку про впровадження інституту Уповноваженого в Україні.