Сутність соціальних технологій, їх роль в управлінні соціальними процесами.

Більшість керівників на Заході мають певну управлінську, соціологічну, психологічну та іншу підготовку необхідну при прийняті управлінських рішень. Ідеться про так звані соціальні технології.

Соціальна технологія — це сукупність операцій, що передбачають використання керівником чи управлінським органом чітко визначених прийомів, заходів, дій для вирішення різних проблем у трудовму колективі та управління його розвитком.

Класична модель соціальної технології вкючає такі процедури:

a) Формування мети

b) Приняття рішень

c) Організацція соціальної дії

d) Аналіз результатів

Важливим у такому підході є те, що у процесі соціального управління застосовується технологічний принцип: процес поділяється на складові — операції, які детально описуються.

Структура соціальної технології включає три складові:

1) Характеристика мети, завдань і основних положень технології

2) Перелік технологічних операцій

3) Дотаток: зміст основних документів, інформаційні таблиці та інші необхідні для реалізації технлогії матеріали.

Найбільш вагомими у вітчизняній практиціі є технології з таких питань: робота з робітниками, що звільняються, управління адаптацією нових робітників, профілактика порушень трудової та громадської дисципліни, професійна орієнтація робітників, формування резерву і вибори керівників, організація гнучкого режиму роботи, вивчення і поліпшення міжособистих відносин у колективі та деякі інші.

Політика як соціальний інститут, його функції

Самодостатність суспільства виявляється у його здатності інституціоналізувати певні культурні елементи, представити широкий репертуар ролей та забезпечити особисту мотивацію діючих в ньому індивідів, а також достатньою мірою контролювати поведінку людей, соціальних спільностей і певну територію.

Політика — це діяльність класів, соціальних груп, індивідів, яка проявляється у владних відносинах, спрямованих на завоювання, утримання, перерозподіл і використання влади. Це випливає із усталеного загальносоціологічного уявлення про владу як здатність однієї частини суспільства пригноблювати іншу частину, нав”язувати її свою волю, здійснювати певний вплив на її свідомість і поведінку з метою забезпечення власного інтересу і потреб, що за ним стоять. Що ж до політичної влади , ядром якої є держава, то ця влада спрямована на захист особистого інтересу і спирається на систему інститутів.

Хоча політична влада, спираючись на систему інститутів на чолі з державою, вимагає організаційних дій, політичні відносини можуть носити як інституційний, так і неінституційний характер. Інститути , хоч вони мають власні закони функціонування та еволюції, організовану людську діяльність, відіграюь суттєву роль у політичному розвиткові суспільства.

Соціологи розглядають політику через призму аналізу соціальної структури і неформальних соціальних інститутів, громадської думки і поведінки, через дослідження особистості і малих груп.

Політика виконую функції:

· Загальноорганізаційної основи суспільства

· Конкретної контрольно-регулятивної сфери або системи, що спрямовує життя, діяльність, відносини людей, соціальних спільностей, класів, націй, народів і країн.

Релігія як соціальний інститут, ефективність його функцій

Релігія як соціальний інститут є історично сформованим комплексом вірувань, символів, духовних цінностей і заповідей, що містяться у духовних текстах, за допомогою яких організується, спрямовується і контролюється релігійна діяльність людей.

Функції:

інтегративнафункція притаманна всім релігіям. Її глибоко вивчив Е.Дюркгем. Прийняття певної релігії, її символів, цінностей включає людину в певну спільноту, а спільне виконання обрядів об‘єднує людей, стабілізуючи цю спільноту. Поширюються на певну конфесію, а коли конфесій кілька можливі міжконфесійні конфлікти.

регулятивнафункція(ціннісно-нормативна) полягає у підтримуванні й посиленні дії традиційних для спільноти норм поведінки та у здійсненні соціального контролю. Соціальний контроль соціальним інститутом релігії здійснюється як формально – через заохочування й покарання віруючих церковними організаціями, так і неформально – самими віруючими як носіями моральних норм стосовно свого оточення. Досліджуючи різні сфери людського суспільного життя, М.Вебер виявив причинно-наслідковий зв‘язок, за яким релігійно-етичні цінності є причиною, а поведінка людини – наслідком.

психотерапевтична функція інституту релігії полягає в тім, що різні релігійні дійства – богослужіння, молитви, ритуали заспокійливо діють на людей, породжують позитивні емоції, вселяють упевненість, захищають від стресів. Зрозуміло, чому до релігії часто звертаються люди, обтяжені земними негараздами, хворобами, особистими трагедіями, бо навіть сам характер проведення культових дійств може заспокійливо діяти на людину. Німецький соціолог П. Бергер сказав, що сучасна людина, відмовившись від релігії, вимушена страждати від бездомності, самотності. Духовний світ людини, що втратила зв‘язок з навколишньою природою, який забезпечувала їй релігія, П. Бергер назвав "бездомною свідомістю".

комунікативна функція реалізується в процесі взаємного спілкування віруючих. Засобами спілкування є різні релігійні дійств, колективні моління тощо.

113. Організаційну структуру соціологічної роботи в Україні репрезентують:

· установи Академії Наук України, що здійснюють розробку загальних теоретико-методичних і галузевих соціологічних проблем;

· центри вивчення громадської думки, які утворені на громадських засадах у деяких містах України і вивчають рейтинг політичних діячів, сприйняття трудящими політики уряду, політичну активність, розвиток неформальних рухів тощо. Результати роботи цих центрів використовуються в процесі прийняття рішень на різних рівнях управління суспільними процесами;

· установи при різних державних організаціях, міністерствах і відомствах, які ведуть соціологічні дослідження за завданнями цих організацій, розробляють теоретико-методологічні проблеми державно-політичної та відомчої роботи;

· соціологічні кафедри та лабораторії вузів, що готують спеціалістів, розробляють теоретико-методологічні проблеми, виконують замовлення підприємств і організацій

·  на проведення прикладних досліджень;

· соціологічні служби підприємств та інших соціальних організацій, що займаються прикладними дослідженнями соціологічних проблем, розробкою і впровадженням соціальних технологій, соціальних програм тощо.