Роль гіпотез в організації соц. дослідження, їх види

Гіпотеза – це обгрунтоване припущення щодо пояснення будь-яких фактів, явищ, процесів, причин, чинників та тенденцій їх розвитку, яке потребує емпіричного підтвердження чи спростування.

Роль гіпотез в соціологічних дослідженнях:

· акумулює досвід науки, суспільної практики, самого дослідника, у тім числі його інтуіцію;

· конкретизує мету дослідження, є головним методичним інструментом, що організує весь процес дослідження, підпорядковуючи його внутрішній логіці.

Робочі гіпотези можна класифікувати за різними ознаками. За функціональним змістом припущень щодо досліджуваного об‘єкта поділяються:

§ описові гіпотези – це припущення щодо сутнісних якостей об‘єктів (класифікаційні), характеру зв‘язків між окремими елементами досліджуваного об‘єкта.

§ пояснювальні гіпотези – це припущення щодо причинно-наслідкових залежностей у соціальних процесах та явищах, котрі вивчаються. Ці гіпотези найбільш складні й потребують експериментальної перевірки.

§ прогнозні гіпотези – це гіпотези, які містять не тільки припущення відносно фактичного стану предмета і опису причин такого стану, а й припущення, які розкривають тенденції та закономірності розвитку цього об‘єкта.

За мірою опрацювання поділяють:

· первинні гіпотези – формулюються до того, як зібрано емпіричні данні.

· вторинні гіпотези – висуваються якщо попередні данні були спростовані.

За характером взаємозумовленості передбачень гіпотези поділяють на:

§ гіпотези-причини – причини явища або факту.

§ гіпотези-наслідки – наслідки явищ або фактів.

Залежно від важливості виконуваної ролі розрізняють гіпотези основні та неосновні. На відміну від гіпотез-причин і гіпотез-наслідків, які логічно взаємозв‘язані, ці гіпотези є різними завданнями дослідження і ніби співіснують одна з одною.

123. Суть і призначення процедури “логічного аналізу понять”

“Логічний аналіз понять” – структурування основних понять при всебічному поясненні їх змісту. Інтерпритація – чіткі визначення категорій предмета дослідження, використовуючи для цього наукові визначення. Операціоналізація – процедура конкретизації соціологічних понять чи зведення їх до таких індикаторів, які можна описувати деякою сукупністю операцій; моделювання проблеми, її деталізація. Емпірична інтерпритація та операціоналізація – не лише теоретичне уточнення основних понять. Кінцева мета – пошук аналогів у соц. діяльності – емпіричних індикаторів досліджуваних характеристик явищ, процесів, а також засобів їх вимірювання.

Генеральна і вибіркова сукупність, порядок їх визначеня

Генеральна сукупність – вся сукупність явищ, об’єктів, стосовно яких досліджується проблема. Пізнати всю генеральну сукупність дуже важко. Достаьтньо обстежити частину сукупності і на підставі частини зробити висновок про ціле. Ця частина називається вибірковою. Вибірка має бути репрезентативною – за окремими параметрами склад обстежуваних елементів має наближатися до відповідних пропорцій генеральної. Складові вибіркової сукупності – об’єкти репрезентації. Існує декілька способів відбору. За випадкового кожна одиниця генеральної може потрапити в вибіркову. Спрямований відбір – такий, за якого одиниці сукупності відібрані спрямовано. Випадкові способи: ймовірнісний, районований, статистичний. Спрямовані – квотний, стихійний. Систематична вибірка – добір здійснюється з певним кроком. Гніздова – добір певних статистичних груп. Стратифікована – вибірка в кілька етапів, на кожному з яких змінюється одиниця добору.

Соціологічні документи, їх класифікація.

Термін “документ” у соц. трактує­ться як засіб фіксування різними способами на спеціальних носіях інформації про факти, події, явища об'єктивної дійсності та про дія­льність людини. Документи в соціології — це друковані, рукописні та інші ма­теріали, створені для зберігання і передавання інформації, яка нако­пичується в результаті діяльності окремих людей, груп чи колекти­вів. Вони несуть інформацію про соціальні процеси, що відбуваються в суспільстві. Від виду документа залежить те, для чого його можна викорис­тати і якими методами проаналізувати. За статусом документи поділяють на офіційні (відображають суспільні зв'язки й колективні по­гляди; накази, постанови і заяви уряду, плани роботи і звіти виробничих колективів, громадсько-політичних організацій, протоколи зборів, списки премійованих; матеріали стіннівок і багатотиражок); документи, що стосуються окремої особи (анкети, службові характеристики, особові листки з обліку кадрів, дипломи, свідоцтва, судові вироки) та особисті (складені з ініціативи самих працівників, які містять їхню особисту думку щодо обстежуваних проблем). За цільовим призначенням – спеціальні (анкети, тести, протоколи спостережень, записи само­спостережень, дані експериментів) та побічні (довідкові видання, літературно-художні твори, навчально-педагогічна та інша література, преса, радіо, телебачення). За рівнем обробки інформації - первин­ні (звіти з емпіричних соціологічних досліджень, про­токоли зборів, щоденники) та вторинні (на основ перв.; мають більш узаг. аналіт. характер, відбивають більш глибокі соці­альні зв'язки). За мотивацією створення – спровоковані (від­гук на якусь критичну оцінку в пресі досвіду роботи певного тру­дового колективу, вирішення ним конкретної проблеми) і спонтанні (особисті документи, створені без особливого впливу якихось зовнішніх чинників ). За змістом – правові, історичні, еко­номічні, технічні. За функціями, які вони виконують, документи поділяють на ін­формаційно-регулятивні, комунікативні та культурно-виховні.