Становлення та розвиток соціології конфлікту.

Німецький соціолог Р. Дарендорф, який вніс помітний внесок в теорію соціальних конфліктів, протиставляє її як марксистській теорії класів, так і концепції соціальної згоди Л. Козера. Дарендорф визначає соціальні конфлікти як результат опору існуючим у будь-якому суспільстві спів відносинам панування та підкорення в їх соціальній ієрархії. Придушення конфлікту, за Дарендорфом, спричиняє його загострення, а “раціональна регуляція” – “еволюцію яку можливо контролювати”. Причини конфліктів не можна усунути зовсім. Для демократичного суспільства існує можливість узгоджувати їх на рівні конкуренції між індивідами, соціальними групами та класами.

Існує також біхевіористський підхід до аналізу соціальних конфліктів, який пояснює конфлікти соціально-психологічними причинами, які знаходяться у сфері протиборства різноманітних соціальних груп, які зорієнтовані на несумісні цілі.

Теорія “постіндустріального суспільства” (Д. Белл) ставить акцент на класовій боротьбі, як найбільш гострій формі соціального конфлікту, яка ведеться за перерозподіл доходів та інших соціальних благ. Згода інтерпретується нормальним станом суспільства, конфлікт – тимчасовим.

Структура соціального конфлікту.

Залежність соціальної проблеми від певних умов завжди має вираз форми конкретної ситуації, тобто ситуації загострення існуючих протиріч, із притаманною їй специфічною структурою: умови виникнення та протікання; образ ситуації, яка склалася в учасників конфлікту; дії суб’єктів, спрямовані на досягнення своїх цілей; наслідки конфліктної ситуації.

Функції соціального конфлікту, його негативні і позитивні наслідки.

Цінність конфліктів полягає в тому, що вони запобігають застою у соц. системах, відкривають канали соц. нововведень.

Соціальний конфлікт є вирішальним чи одним із найважливіших факторів соц. розвитку. Конфлікти на макрорівні часто проявляються в різних формах класової боротьби, війнах, національно-визвольних рухах, політичних кризах тощо. Соціальний конфлікт може відігравати різну роль. Він або стає чинником прогресивного розвитку суспільства, або породжує соціальний хаос. Звернення до соц. конфліктів у історії соц. зв’язано з такими впливовими іменами як М. Вебер, Ф. Тьоніс, Т. Веблен, Г.Зімель, Р. Парк, Е. Бьорджес, які вважали конфлікт соц. формою боротьби за існування, змагання за обмежені соц. блага та пристосування.

Соціальні конфлікти виконують такі функції: сигнальну, ( яка сповіщає проякісь негативні явища); інформаційно-творчу ( полягає в подоланні перешкод на шляху економічного соціального та духовного розвитку); інформативну (оскільки в процесі конфлікту обидві сторони намагаються як можна більше отримати інформації одна про одну, що дасть їм змогу найбільш імовірно передбачити стратегію і тактику супротивника).

Об’єктивні та суб’єктивні причини конфлікту.

Можна стверджувати, що склалася певна традиція пояснення соціальних конфліктів через об’єктивне протиріччя інтересів великих соціальних груп, які детермінують логіку, тривалість, міру напруженості боротьби за задоволення різноманітних інтересів. Конфлікти, у свою чергу, пов’язані з розумінням (суб’єктивним ) та оцінкою індивідами суперечності їх інтересів і цілей як членів тих або інших соціальних груп. Вчені розрізняють 3 типи причин конфліктів: 1) створення умов, що посилюють чи заохочують ворожнечу між індивідами (групами); 2) агресивні установки, що безпосередньо призводять до конфліктної поведінки; 3) психологічні процеси, що призводять до взаємного войовничого не сприйняття групових (особистісних) соціальних, ідеологічних, культурних, релігійних та ін. цінностей.

Основні стадії розвитку соціального конфлікту.

Соціальні конфлікти є динамічним явищем, або процесом , завдяки чому вони характеризуються певними узагальненими періодами і стадіями проходження. Взагалі в соціальному конфлікті визначають 4 основні стадії : перед конфліктну, конфліктну, розв’язання конфлікту та після конфліктну. У свою чергу, кожна з цих стадій може розподілятися на ряд фаз. Перед конфліктна стадія розбивається на 2 фази: латентну, (характеризується формуванням конфліктної ситуації, загостренням протиріч, у системі між особистих та групових відносин на основі розбіжностей інтересів, цінностей та настанов суб’єктів конфліктної взаємодії) та початково (починається з будь-якої зовнішньої події яка активізує дії суб’єктів соціального конфлікту. Тут формуються усвідомлення та оцінка конфліктуючими сторонами їх мотивів ( протилежності їх інтересів, цілей, цінностей, та ін.).

Конфлікт переходить до відкритого в різноманітних формах конфліктної поведінки. Конфліктна поведінка характеризує другу, основну стадію розвитку конфлікту – це дії, спрямовані на те, щоб прямо або не прямо заважати протилежній стороні досягати її цілей та інтересів. Розв’язання конфлікту здійснюється або через зміну об’єктивної ситуації, або через зміну суб’єктивного образу ситуації, який склався у протилежної сторони. Цілковите розв’язання означає припинення конфлікту як на об’єктивному так і на суб’єктивному рівнях. При частковому розв’язанні конфліктів змінюється тільки зовнішня колективна поведінка, але зберігаються внутрішні спонукаючі настанови до продовження протистояння.

На заключній – після конфліктній – стадії остаточно ліквідуються протиріччя інтересів, цілей настанов, соціально психологічна напруженість та будь-яка боротьба, що сприяє поліпшенню соціально психологічних характеристик як окремих груп так і між групової взаємодії.

Типологія конфлікту.

Існує багато типологій конфлікту, що визначаються за наступними ознаками: учасники конфлікту, сфери виникнення та перебігу та його характер.

За учасниками розрізняють: внутрішньо особистісні, між особистісні, між особистістю і суспільством, між соціальними групами міжнаціональні, міждержавні.

За сферами: економічні, соціальні, політичні, ідеологічні, міжетнічні, релігійні, побутові.

За характерами: антагоністичні, не антагоністичні, закономірні, випадкові, вигадані.

Усі типи конфліктів досить зрозумілі, тому що кожен з них визначається певним підґрунтям, зв’язками і ознаками. Деяких пояснень вимагає такий тип конфліктів, як вигаданий.

Річ у тім, що вигаданий конфлікт зазвичай виникає не з реальних причин, а під впливом штучно створених здебільшого не вдалими керівниками, лідерами, які прагнуть приховати власні недоліки, підбурюють одну групу проти іншої, щоб перекласти власну відповідальність.