Сутність соціального механізму економічного розвитку

В житті суспільства надзвичайно велику роль відіграє соціальний механіз економічного розвитку, який являє собою складну взаємодію її внурішніх спонукальних мотивів і чинників, що впливає на поведінку (соціально-економічне становище соціальних спільностей, різні соціальні інститути, культура та інше), активність суб”єкта, виступає способом функціонування економіки.

Велике значення мають всі елементи соціального механізму функіонування і розвитку економіки, але особливе місце посідає культура суспільства, яка забезпечує певний рівень, сутність і зміст економічної свідомості, що виступає у формі внутрішнього збудника — інституціоналізованими формами економіки та іншими соціально-політичними й економічним чинниками.

Соціальний механіз розвитку економіки складається з наступних елементів:

1) Система управління економікою

2) Соціально-економічне становище соціальних спільностей

3) Культура суспільства

4) Діяльність і поведінкка соціальних спільностей

5) Результати економічного розвитку суспільства

Соціальний механіз забезпечує виконання економікою як соціальним інститутом таких функцій:

1) Підтримка і розвиток суспільного поділу праці;

2) Стимулювання, тобто забезпечення стимулів до праці, матеріальної зацікавленості у праці;

3) Інтеграційна функція, що виражається у забезпеченні єдності інтересів працюючих та їхньому соціальному партнерстві;

4) Інноваційна функція, яка забезпечує оновлення форм та організації виробництва, систем стимулювання.

Усі функції економіки як соціального інституту взаємопов”язані і взаємодіють, вони спрямовані на забезпечення функціонування й розвиток виробництва, розподілу, обміну та споживання. Для реалізації цих функцій дуже важливим є підготовка і правильний розподіл висококваліфікованих кадрів, здатних розробляти науково обгруновані соціально-економічні програми та забезпечувати їх реалізацію.

Соціальна структура сучасної індустріальної економіки України

Соціальна структура сучасної індустріальної ек. Укр. репрезентована таким ек. суб’єктами: підприємець, менеджер, робітник, споживач. Підприємець – власник, що розпоряджається своїм майном, наймає робітників для виробничої діяльності. У малому бізнесі він може поєднувати функції власника та менеджера. Власники великих підприємств є акціонерами та наймають менеджерів – центральних постатей в структурі ринкової ек. Їм притаманні творчі пошуки, енергія, особиста ініціатива у вирішенні проблем управління. Успіх ек. перетворень в Україні залежить від ек. поведінки робітників, у якій виділяють 2 стратегії: 1) макс. інтенсифікація праці, орієнтована на високий прибуток, ризик; 2) обмежений прибуток без ризику. Перша стратегія повинна переважати. Покупець – повноправний учасник ек. відносин. Від його попиту та оплати залежить добробут виробника. В Укр. за ек. кризи і низького рівня життя покупець ще не може справити відчутного впливу на розв. ек. У майбутньому платоспроможний попит населення стане одним з головних рушіїв ек. розв.

Предмет соціології праці та управління, його складові.

Соціологія праці — спеціальна соціологічна теорія, галузь соціології, що вивчає трудову діяльність як соціальний процес, як необхідну умову життєдіяльності людини та суспільства, а також розглядає соціальні чинники підвищення ефективності праці, вплив науково-технічних і соціальних умов ставлення до неї.

В науці виокремлюються три основних предмети соціології праці:

1) Соціальні закономірності взаємодії людей із засобами та предметами праці, зокрема механізми дії і форми прояву цих закономірностей у діяльності трудових колективів і особистості.

2) Ставленя людини і колективу до праці, її змісту, характеру, умов (матеріальна заінтересованість, зміст праці, взаємини у колективі).

3) Соціальна організація підприємства, колективу, тобто та особлива система відносин, що утворює сукупність позицій, ролей ,цінностей, зв”язаних між собою робітників, що працюють колективно.

Вивченню останнього комплексу проблем соціологія праці надає найбільшого значення, бо саме в колективі виникають соціально-трудові відносини й відбуваються соцільні процеси.

Соціологія управління — галузь соціології, що вивчає соціальні наслідки механізму цілеспрямованого впливу на соціальні структури та поцеси в суспільстві , а також соціальні відносини, що з ним зв”язані.

Це стосується всіх без винятку сфер діяльності людини. Механіз управління ніби вмонтовується в них і забезпечує вироблення та застосуваня відповідних способів, методів і форм здійснення передбачуваних змін.

Соціологія управління — міждисциплінарна наука , що вивчає проблеми управління, поєднуючи економічні, політичні, соціальні, правові та психологічні підходи до управління.

К Маркс розглядав соціальне управління, як регулювання відносин власності, без чого неможливий прогрес і добробут людини. М. Вебер розкрив необхідністьь та сутність механізму контролю і стимулів у відносинах та діяльності індивіда і груп, що стали важливою методологчною основою концепції соціального управління.

Основні складові соціального управління

· Розробка та організація управлінських рішень.

· Збір, аналіз та використання інформації, різноманітних засобів впиливу на об”єк соціального управління і стилів керівництва.

· Розвиток самоврядування в трудових колективах та виробничої демократії.

· Планування соціального розвитку об”єктіів соціального управління, організація реалізацї цих планів та контроль за їх виконанням.

Особливості соціально-трудових відносин, їх класифікація.

Соціально-трудові відносини на відміну від функціонально- трудових, зумовлених поділом та кооперацією праці, виникають між працівником і соціальними групами колективу як відносини рівності й нерівності залежно від місця цих суб”єктів у процесі праці, їхнього досвіду умінь, інтересів.

Суб”єкти праці — це такі соціальні спільності і групи, як підприємці, менеджери, ІТП, службовці, робітники та ін.

Суб”єкти праці різняться за своїм соціальним станом, становищем у трудових колективах, тобто мають різну кваліфікацію, досвід, рівень і джерела прибутків.

Соціологія вивчає проблеми співвідношення різних соціальних груп у сфері праці, формування їхніх соціальних відмінностей (чому існуть підприємціі, управлінці, робітники, чому з”являються безробітні, чому різні соціальні групи мають різні інтереси).

Соціально-трудові відносини класифікуються за таким ознаками:

· змістом діяльності — виробничо-функціональні, професійно-кваліфікаційні, уравлінсько- організаційні;

· суб”єктом відосин —міжколективні і внутрішньо-колективні.

· наявність владних повноважень — по горизоталі і по вериткалі.

· способи розподілу результатів праці — кількістю та якістю праці, грошовим внеском, майновим внеском, обсягом інтелектуальної власності.

· ступенем регламентованості — формальні і неформальні

· характером спілкування — безпосередні, опосередковані, міжособисті, безособові.