Соціологічне тлумачення соціальної організації, її структури

Соц. організація – підсистема сусп. з функціональними зв’язками. Організація як соц. група орієнтується на досягнення взаємопов’язаних специфічних цілей і формування високоформалізованих структур. Дії її членів чітко скоординовані на досягнення спільних для неї результатів у певній сфері діяльності. Внутрішня стр-ра соц. організації є високо формалізованою в тому сенсі, що правила, регламенти, розпорядокохоплюють практично всю сферу поведінки їхніх членів, є центральним елементом будь-якої організації. Вона репрезентується нормативною сист. (нормативною структурою: цінності, норми та ролеві очікування) і фактичним порядком (поведінською структурою: дії, взаємодії і сантименти, що не регламентуються нормами і правилами). Соц. стр-ра складається із взаємопов’язаних ролей, а також упорядкованих відн. між членами організації, а насамперед – відн. влади і підпорядкування. Розрізняють формальну та неформальну. Ціль – бажаний результат, котрий намагаються досягти члени організації. Типи організацій: адміністративні, громадські, асоціативні, виробничі. Розрізняють добровільні та примусові. Етапи входження до організації: адаптація, актуалізація.

Сутність теорії соціальної стратифікації

Стратифікація – існуюча в сусп., а також в спільнотах і групах нерівність, яка виявляється у неоднаковому доступі до соц. благ, ресурсів і володінні ними. Ознаки нерівності: форма власності, розмір доходу, обсяг влади, престиж, професія, рівень освіти, стать, вік, національність, походження. Теорія соц. стратифікації базується на уявленні, що страта являє собою реальну спільноту, що емпірично об’єднує людей на спільних позиціях. В осн. теорії – об’єднання людей у групи та протиставлення їх ін. групам за статусними озн.

Страти – великі сукупності людей, які вирізняються за своїм становищем у соц. ієрархії сусп. Осн. утворення страт є природна і соц. нерівність. Природну нерівність зумовлено різними фізіологічними та псих. властивостями, що їх різні люди мають від природи, з народження (етнічна належність, статево-вікові особл., родинні зв’язки, фізичні та психологічні особл.). Нервність, зумовлена природними відмінностями, є першою формою нерівності, проте головною рисою людського сусп. є соц. нерівність, зв’язана з відмінностями, що зумовлені соціал. чинниками: поділом праці (розумова і фізична), укладом життя (міське й сільське населення), соц. роллю (інженер, політичний діяч).

В Укр. виділяють 7 страт: загальноукраїнська еліта, регіональні та корпоративні еліти, український верхній середній клас, динамічний середній клас (соціально активні, змогли пристосуватися та мають легальні заробітки), аутсайдери (з низьким рівнем …), маргінали (антисоціальні установки), криміналітет.

Історичні типи стратифікації

Історично відомі 4 типи стратифікації: рабство, касти, стани або верстви (закриті форми); класи (відкритий тип). Перша сист. соц. стратифікації – рабство – ек., соц. й правова форма поневолення людей з позбавленням їх будь-яких прав. У деяких країнах (Індії, частково США) на руїнах рабовласницького устрою з’явився кастовий. Каста (від португальського – рід, покоління) – замкнута спільнота людей, зв’язаних спільною успадкованою професією, статусом. Це соц. група (страта), членом якої людина стає з народження, перейти до іншої вона не має права. В Індії налічується 4 осн. касти: священників, воїнів, купців, робітників та селян і близько 5 тис. неосн. каст і “підкаст”. Саму касту визначає передусім фах, який переходить від батька до сина протягом життя десятків поколінь. Кожна каста живе згідно з приписами і заборонами, що регулюють поведінку саме в ній. Формою стратифікації, яка передувала класам, є верстви – соц. групи, котрі мають успадковані привілеї, права та обов’язки, закріплені звичаями та з-ми. Класичним взірцем були верстви в Європі на межі ХІV – XV ст., коли сусп. поділялося на вищі верстви дворян і священнослужителів і нижчі – ремісників, купців, селян. Пром. рев. XVIII – XIX ст. зруйнувала цю систему і привела до формування класів. Клас – головний елемент стратифікації капіталізму. Один клас від ін. (вищий від середнього чи від робітничого) відрізняється за такми характеристиками як багатство, солідарність, влада.

Осн. чинники та критерії соціальної стратифікації

Основні критерії стратифікації: прибуток, рівень освіти, доступ до влади, престиж професії тощо. Дохід – кількість грошових надходжень сім’ї чи індивіда (зарплата, пенсії, допомога, гонорари тощо) за певний час. Влада проявляється у можливості нав’язувати свою волю ін. Влада інституалізована, її захищає з-н, можновладці мають привілеї і доступ до соц. благ. Люди, які мають владу, становлять “еліту” сусп., яка визначає політику держави. Престижність професії – повага, з якою громадська думка ставиться до тієї чи іншої професії, виду занять. Виходячи з названих критеріїв, у сусп. виділяють вищу, середні та нижчі страти, які в свою чергу поділяються на вищу та нижчу. Чинниками стратифікації різні вчені визнають: економічний чинник (марксизм), суспільний поділ праці (функціоналізм), соціальну ієрархію (Парсонс) та ін.

Соціальна нерівність як основа стартифікації

Соц. нерівність – осн. властивість стратифікації. Історія людства не знає сусп. без соц. нерівності. Кожне сусп. намагається організувати “свою” нерівність. Результати соц. досліджень свідчать, що люди болісно сприймають соц. нерівність. Найчастіше вони вважають своє місце в соц. ієрархії несправедливим. Але те, що за наявності такого невдоволення не відбуваються революції, є результатом дії соц.-нормової системи, соц. інститутів. У сучасному сусп. всі люди мають формально рівні права з народження, сусп., як і раніше підтримує і охороняє свою ієрархію. Однак ієрархічна структура не залишається сталою. Стабільність сусп. залежить від конфігурації соц. стратифікації, від її профілю. Витягнутість профілю по вертикалі свідчить про стабілізацію сусп. відносин. Важливо, щоб ця стабілізація відбувалася не стихійно, а внаслідок дії соц. інститутів. Нерівність – не тільки характеристика сусп., а й важливе джерело її розв. Зрівнялівка в усіх сферах позбавляє індивіда до внутр. стимулу до дій, а отже, забирає в сусп. важливу рушійну силу.