Вплив національних культур на прийняття управлінських рішень.

У східній культурі наголос робиться на правильному формулюванні проблеми. Головна увага при цьому приділяється процесу усвідомлення суті проблеми і доцільності її розв’язання на основі консенсусу (абсолютної згоди). Коли згоди досягнуто, процес прийняття рішення просувається значно швидше, оскільки єдине розуміння проблеми практично виключає виникнення суперечностей. При цьому значною в процесі прийняття рішень є орієнтація на групову роботу, де цінується конформізм і співпраця. Західна культура прийняття рішень базується на обґрунтуванні кращих варіантів дій та якнайшвидшій їх реалізації. Дуже часто в західній культурі спочатку знаходяться шляхи розв’язання проблем і лише потім організацію переконують у користі та необхідності прийняття рішення. Акцент при цьому робиться на індивідуальному прийнятті рішення та конкретній відповідальності за його виконання.

Важливо звернути увагу і на чіткі особливості прийняття рішень в умовах певних національних культур. У цьому зв’язку наведемо порівняльні приклади прийняття рішень у сфері зовнішньоекономічних операцій:США – переважно централізоване прийняття рішень у сфері ЗЕД; необхідність контролю за розвитком світових стратегій.Японія – прийняття рішень шляхом консенсусу з попередніми ретельними консультаціями, а також поєднання централізованого і децентралізованого підходів до прийняття рішень. Вищий менеджмент має значну владу, яка піддається перевірці з боку нижчих менеджерів; нижчі менеджери мають повноваження щодо огляду, аналізу, критики рекомендованих варіантів дій.Великобританія – більшість організацій є досить децентралізованими. Менеджери вищого рівня не розуміються у технічних деталях бізнесу і передають право прийняття рішення униз; найвищі менеджери (топ-менеджмент) також залежать від середніх менеджерів у керівництві безпосереднім процесом прийняття рішення.Франція – використовуються різні підходи, однак останнім часом спостерігається тенденція до централізації. Вищі менеджери – випускники престижних навчальних закладів – не мають довіри до середніх менеджерів.Німеччина – переважно централізація, автократія, ієрархія. Специфічна правова система потребує обговорення варіантів рішень робітниками та їх менеджерами; менеджери приділяють продуктивності, якості продукції і послуг більшу увагу, ніж керівництву підлеглими; менеджерська освіта має переважно технічну орієнтацію.Скандинавські країни – децентралізація та участь. Правова система подібна до німецької; головна увага менеджерів – якість трудового життя; важливість індивідуальності в організації.Італія – використання традиційних і перевірених засобів прийняття рішень. Повага до історії і традицій країни; світова роль римського права, що є основою сучасної системи цивільного права.Єгипет – повільне і розважливе прийняття рішень. Час цінується не так дорого як на Заході, оскільки історія вважається важливішою згідно з єгипетським прислів’ям «Все боїться часу, а час боїться пірамід».Індія – рішення приймаються виключно вищими менеджерами, що не бажають ризикувати. Велика дистанція влади; значне прагнення уникнути невизначеності.

Ключові сфери прийняття рішень у міжнародних корпораціях.

. Три основні сфери прийняття управлінських рішень у міжнародних корпораціях: управління якістю, спільні підприємства і форми кооперації, а також міжнародна конкуренція. Якість — це сукупність характеристик об’єкта, які стосу­ються його здатності задовольнити встановлені і передбачені потреби відповідно до його призначення. Тотальне управління якістю являє собою сукупність органі­заційної структури, процедур, процесів і ресурсів, необхідних для адміністративного забезпечення якості. Метою запровадження системи тотального управління якістю є забезпечення максималь­но високих результатів по всіх найважливіших для споживача критеріях.Одна з ключових сфер прийняття рішень пов’язана зі творенням міжнародних спільних підприємств, учасниками яких виступають, з одного боку, транснаціональні корпорації, а з іншого — зарубіжні партнери, що діють у приймаючій країні. У такому разі створюються міжнародні команди для просування певного продукту (послуги) в певній країні. Такі кооперативні угоди вигідні для обох сторін: міжнародна корпорація отримує доступ на зарубіжні ринки; місцева національна компанія — нові продукти (послуги) для просування на національному ринку. Саме так діють американські, японські і корейські компанії на ринках Східної і Центральної Європи. Щодо міжнародної конкуренції, то головними методами конкурентної боротьби є поліпшення якості, дизайну товарів і послуг, швидке оновлення асортименту продукції, надання гарантії і післяпродажних послуг, тимчасове зниження цін, умов оплати тощо. Поряд з цим використовуються “мирні” методи обмеження конкуренції: таємні угоди про єдину політику цін і поділ ринків збуту, реалізацію крупних науково – технічних проектів, обмін інформацією з різних питань наукової, технічної, ринкової стратегії.

Управління політичними ризиками.

Політичний ризик являє собою ймовірність того, що ділові іноземні інвестиції стануть предметом тиску й ущільнення з боку урядової політики країни-господаря. Управління політичними ризиками ґрунтується на врахуванні дії трьох груп факторів:

Категорії політичного ризику:

· трансферні ризики, коли уряд обмежує здатність компанії переказувати грошові кошти в країну та за її межі.;

· операційні ризики, коли поточна діяльність компанії та / або безпеку її працівників піддається загрозі через зміни в законодавстві країни перебування, в нормах з охорони навколишнього середовища і в податковому кодексі, а також з причини тероризму, збройних повстань.

· ризик втрати контролю власності, коли компанія може втратити свою власність

в результаті конфіскації або експропріації;

Політичні ризики можуть в рівній мірі відбитися на діяльності всіх компаній, що ведуть бізнес в країні, або тільки на операціях деяких з них. Макрополітичні ризик зачіпає всі компанії, що діють в країні; як приклад ризику такого типу можна навести громадянські війни, які розривали Сьєрра-Леоне, Заїр, Боснію і Руанду в 90-і рр.., Або останні події в Афганістані та Іраку . Мікрополітичний ризик зачіпає тільки певну компанію або компанії, що діють в окремій галузі економіки. Націоналізація нафтової промисловості в Саудівській Аравії, що відбулася в 70-і рр.., Являє собою приклад мікрополітичного ризику, обумовленого діями уряду.

При управл ризиками менеджери компанії повинні знайти відповіді на наступні питання.

1)Який політичний устрій країни: демократія чи диктатура? Зосереджена влада в руках однієї людини або однієї політичної партії?

2)За яким принципом відбувається розподіл ресурсів у країні: по принципом вільного ринку або за принципом державного регулювання економіки? На який внесок з боку приватного сектора розраховує уряд країни в процесі досягнення спільних економічних цілей?

3) Наскільки міцним є положення чинного уряду? Якщо чинний уряд піде у відставку, чи слід очікувати корінних змін в економічній політиці з боку нового уряду?

Більшість багатонаціональних корпорацій постійно відстежують зміна політичних умов у країнах, в яких вони ведуть бізнес. У багатьох випадках найкращий джерело інформації - робітники та службовці компанії. В якості багатих джерел інформації можуть служити посадові особи посольств та місцевих представництв Міжнародної торгової палати. Існує безліч консультаційних фірм, які спеціалізуються на оцінці політичних ризиків. Ці фірми допомагають міжнародним компаніям визначити ступінь ризику, яким буде супроводжуватися ведення бізнесу в тій чи іншій країні. Існує ряд друкованих видань з питань міжнародного підприємництва, які публікують результати щорічних досліджень з оцінки політичних ризиків у різних країнах світу.

У процесі оцінки політичних ризиків, так само як і під час прийняття будь-яких ділових рішень, важливо знайти розумне співвідношення між рівнем ризику і виграшем, який можна отримати від ведення бізнесу в даній країні.

Практично в усіх розвинених країнах є організації, завдання яких полягає у страхуванні компаній від політичних ризиків, яким вони можуть піддатися. Наприклад, Корпорація приватних закордонних інвестиційзабезпечує страхування зарубіжних інвестицій США на випадок націоналізації, повстань або революцій, а також на випадок неконвертованість іноземної валюти. Агентство по багатосторонньому гарантування інвестицій, підрозділ Світового банку, надає аналогічні послуги зі страхування від політичних ризиків. Приватні страхові компанії також беруть політичні ризики на страхування.

Міжнародні переговори.

Міжнародні переговори –– це безпосередні маркетингові комунікації між партнерами з метою досягнення узгодженості відносно предмета переговорів, яка відповідає стратегічним чи тактичним цілям сторін.

Процес міжнародних ділових переговорів може бути розподілений на п’ять стадій: підготовка до переговорів (збір інформації, формулювання мети, вироблення стратегії, формування команди спеціалістів, підготовка документів);початок обговорення (контроль порядку денного та графіка роботи, створення атмосфери переговорів, боротьба за лідерство);обговорення (з’ясування всіх аспектів майбутнього співробітництва, відстоювання власної позиції, розгляд аргументів партнера);підписання угоди (визнання важливості документа, що підписується, демонстрація готовності до співробітництва);дїї після переговорів (налагодження постійних особистих контактів, контроль за ходом виконання угоди).

Це питання включає три основних аспекти: процес переговорів, переговорна тактика та переговорна поведінка.

1. Міжнародні ділові переговори (процес):

· планування;

· налагодження міжнародних відносин;

· обмін цільовою інформацією;

· переконання;

· згода.

2. Переговорна тактика:

· місце переговорів;

· часові обмеження;

· відносини «продавець — покупець».

3. Переговорна поведінка:

· використання експериментальної поведінки;

· обіцянки, прогнози та інші типи поведінки;

· невербальна поведінка;

· використання брудних прийомів.