Ідея конституціоналізму в У до лютневої революції 1917 р.

Ідеї конституціоналізму в Україні мають давні історичні витоки. Вони сягають часів Київської Русі, коли на віче укладалися договори між князем і народом, князем і дружиною що відображено, в різних редакціях "Руської Правди".

Пізніше особливу роль у формуванні конституційних ідей відіграла конституція Пилипа Орлика 1710 р. В силу історичних причин вона не розглядала Україну як цілковито самостійну державу, однак, запровадила низку демократичних на той час державних інституцій.

У 1846—1847 рр. Г. Андрузький — один із членів Кирило-Мефодіївського братства підготував "Начерки Конституції Республіки". Більш докладний проект Конституції України під назвою "Прозкть основаній уставаукраинскагообщества "Вольньїй союзь" — "Вільна спілка" був розроблений у 1884 р. видатним українським вченим та політичним діячем М. Драгомановим. Відповідно до нього Російська імперія мала бути перетворена на децентралізовану федеративну державу на зразок США або Швейцарії.

Значно радикальніший проект Конституції України було опубліковано у вересні 1905 р. в першому номері часопису Української народної партії "Самостійна Україна" під назвою "Основний закон "Самостійної України" — спілки народу українського". Цей проект уже передбачав цілковиту самостійність України.

Питання конституційного будівництва в Україні, ідеї національно-територіальної децентралізації Російської імперії висунуто і М. Грушевським у статті "Конституційне питання і українство в Росії", опублікованій у травні 1905 р.

К процес доби ЦР. Осн. Положення К УНР

Початок реального конституцій ного процесу в Україні пов'язаний із поваленням самодержавства і організацією у перших числах березня 1917 р. Центральної Ради. Підґрунтя становлення української державності заклали універсали Центральної Ради, перший з яких було прийнято у червні 1917 р. Суттєве значення на той час мала і Декларація Генерального Секретаріату Центральної Ради від 27 червня 1917 р Головне її завдання полягало у трансформації моральної влади, яку мала Центральна Рада, у публічно-правову з чітким розмежуванням повноважень кожного секретарства (міністерства) щодо управління відповідними галузями народного господарства.

До певного часу, зазначалося в Декларації, головним завданням Центральної Ради було об'єднання української демократії на засадах лише національно-політичних домагань. Однак економічне й соціальне становище потребувало відповідних управлінських дій, які й було зроблено Генеральним Секретаріатом Центральної Ради.

Отже, Центральна Рада перетворювалася на законодавчий орган, а Генеральний Секретаріат — на орган центральної виконавчої влади.

Основні положення Конституції УНР 1918 р.

Структура Конституції УНР 1918 р. відповідала тим конституційним стандартам, які нині визнані міжнародною юридичною спільнотою. Її перший розділ містив принципові загальні настанови: суверенітет держави; народний суверенітет як основне джерело державної влади;неподільність території України; розвиток місцевого самоврядування на рівні земель, волостей і громад; надання націям України права на впорядкування своїх культурних прав у національних межах.

Другий розділ торкався питань, пов'язаних із правами громадян України. Виключалась можливість подвійного громадянства, урівнювались у правах та обов'язках чоловіки і жінки, усі громадяни. Конституція проголошувала принцип розподілу влади, за яким передбачалось створення Всенародних Зборів (законодавча влада), Ради Народних Міністрів (виконавча влада), Генерального Суду УНР, і встановлювала порядок їх організації та діяльності.

Згідно з Конституцією великоруська, єврейська та польська нації мали право на організацію своїх національних союзів. Що ж до білоруської, чеської, молдавської, німецької, татарської, грецької та болгарської націй, то їх представники повинні були подавати до Генерального Суду заяву про таке об'єднання, підписану не менш як 10 тис. громадян УНР відповідної національності.

К акти періоду гетьманату та Директорії

За гетьманату особливого значення набула "Грамота до всього українського народу" від 29 квітня 1918 р., яка відновлювала старі порядки, скасовувала усі акти, прийняті Центральною Радою, у тому числі й Конституцію, визначала право приватної власності як фундамент культури і цивілізації, проголошувала повну свободу торгу і широкий простір для приватного підприємництва та ініціативи.

Того ж дня було прийнято установчий правовий акт під назвою "Закони про тимчасовий державний устрій України За цим Законом уся повнота державної влади зосереджувалася в руках гетьмана: він затверджував закони, які розроблялися у міністерствах і потрапляли до нього через Раду Міністрів; був наділений верховною владою щодо управління державою; призначав голову і членів Ради Міністрів; був "Верховним Воєводою Української Армії і Флоту"; мав право помилування засуджених.

Боротьба національно-патріотичних сил в Україні проти запровадженого в ній правління. зумовили падіння гетьманату. 15 листопада було розповсюджено відозву до населення, якою офіційно скасовувався гетьманат та встановлювався інститут

Серед правових актів Директорії, що мали конституційне значення, варто назвати Декларацію Української директорії від 26 грудня 1918 р.3. Закон про тимчасове верховне управління та порядок законодавства в Українській Народній Республіці і Закон про Державну Народну Раду Української Народної Республіки. За часів Директорії було розроблено розгорнутий проект Конституції УНР під назвою "Основний державний закон Української Народної Республіки", який підготувала Урядова комісія з вироблення Конституції Української держави.

К акти ЗУНР

Акти зунр. Серед них — Статут Української Національної Ради, прийнятий у Львові 18 жовтня 1918 р., Прокламація Української Національної Ради від 19 жовтня 1918 р., Відозва Української Національної Ради від 1 листопада 1918 р

Особливої уваги вартий "Передвступний договір", укладений 1 грудня 1918 р. в м. Фастові між Українською Народною Республікою й Західно-Українською Народною Республікою про майбутню злуку обох українських держав в одну державну одиницю. У ньому зазначалося, що ЗУНР "заявляє цим непохитний намір злитись у найкоротшім часі в одну велику державу з Українською Народною Республікою". Те ж саме заявляла в цьому акті і УНР, визнаючи за ЗУНР територіальну автономію, межі якої мала визначити спільна комісія. Рішення мало бути ратифіковане відповідними органами обох держав.

К акти радянського часу

Створення більшовиками українського радянського уряду в Харкові та падіння Директорії у 1919 році засвідчило початок в Україні принципово нового етапу конституційного процесу.

На початку січня 1919 року виходить Маніфест Тимчасового робітничо-селянського уряду України.

В березні 1919 року на основі Маніфесту ВУЦВК приймає Конституцію України, яка повторює Конституцію Російської Федерації 1918 року. Закладений основний принцип якої диктатура пролетаріату та заява «про свою повну солідарність з існуючими радянськими республіками і про своє рішення вступити з ними у найтісніше політичне об'єднання для спільної боротьби за торжество світової комуністичної революції».

З створенням у 1922 році Союзу радянських республік і прийняття у 1924 році Конституції СРСР до Конституції УСРР 1919 року вносяться зміни, пов'язані із розподілом компетенції.

У Харкові, 15 травня 1929 р., відбувся XI Всеукраїнський з'їзд рад робітничих, селянських і червоноармійських депутатів під головуванням Г. Петровського, який ухвалив затвердити нову Конституцію (основний закон) Української Соціалістичної Радянської Республіки[10]. Конституція 1929 р. склалася на основі тих змін у державному будівництві, в політичному та економічному житті УСРР, які відбулися в період з 1919 по 1929 рік, на базі першої Конституції СРСР.

У зв'язку з ухваленням у грудні 1936 року нової Конституції СРСР, 30 січня 1937 року ухвалюється «сталінська» Конституція Української РСР[11], яка повністю повторює основні положення Конституції СРСР, максимально зменшує повноваження республіканських органів та зводить до мінімуму кількість республіканських наркоматів.

У зв'язку з ухваленням 1977 року нової Конституція СРСР, на позачерговій сьомій сесії Верховної Ради Української РСР дев'ятого скликання 20 квітня 1978 року ухвалюється нова Конституція УРСР[12]. Нова Конституція не спричинила принципових змін у державному і суспільному житті республіки, але сприяла появі загальної тенденції до демократизації суспільного життя, зростання політичної активності народу.

13. Деклара́ціяпро́держа́внийсувереніте́тУкраї́ни. У преамбулі Декларації підкреслювалося, що Верховна Рада УРСР проголошує суверенітет України як «верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади республіки в межах її території, незалежність і рівноправність у зовнішніх відносинах».Одним з головних положень Декларації було положення про громадянство.Громадяни всіх національностей становлять народ України.Декларація проголошувала економічну самостійність України. У документі підкреслювалося намір створити банківську, цінову, фінансову, митну та податкову системи, сформувати державний бюджет, а при необхідності ввести власну грошову одиницю.Декларація визнавала самостійність республіки у вирішенні питань науки, освіти, культурного і духовного розвитку української нації.Україна проголошувала свій намір стати в майбутньому постійно нейтральною державою, яка не буде брати участі у військових блоках. Декларація проголошувала право України безпосередньо реалізувати відносини з іншими державами, укладати з ними договори, обмінюватися дипломатичними, консульськими, торгівельними представництвами.

14.Підготовка прийняття Конституції незалежної України. Процес підготовки проекту Основного Закону почався післяпроголошення державного суверенітету України.17 жовтня 1990 р. Верховна Рада УРСР прийняла рішення привести чинну Конституцію у відповідність до Декларації про державний суверенітет України.У червні 1991 р. парламент прийняв концепцію майбутньої Конституції, створив Конституційну комісію.У липні 1992 р. на всенародне обговорення був внесений офіційний проект Конституції України.У жовтні 1993 р. до Верховної Ради був поданий доопрацьований проект Конституції України.У листопаді 1994 р. була створена нова Конституційна комісія на чолі з резидентом України Л. Кучмою і Головою Верховної Ради О. Морозом.У червні 1995 р. між Верховною Радою України і Президентом України був укладений Конституційна комісія передала свій проект до Верховної Ради в лютому 1996 р. Розглядання проекту Основного Закону тривало три місяці.

Прийняття Конституції України. Центральною подією всього конституційного процесу в сучаснійісторії України стало прийняття 28 червня 1996р. Верховною Радою України нової Конституції України.

Конституція України як вищий законодавчий акт визначила базові принципи організації вищих органів держави і місцевого самоврядування, їхні відносини та компетенцію, а також права, свободи й обов'язки громадян. Затвердження Основного Закону держави створило юридичне підґрунтя для ефективної та раціональної розбудови політичних структур, стабілізації економіки, формування розвиненого громадянського суспільства, органічного входження України до світової спільноти.

15. Структура Конституції України - це спосіб її внутрішньої побудови, тобто порядок об'єднання однорідних конституційних норм у певні комплекси— розділи та послідовність їх розташування.
Структура Конституції України побудована з урахуванням як власного, так і сучасного зарубіжного досвідів. Вона складається з Преамбули, основної частини, яка охоплює тринадцять розділів, "Прикінцевих положень" (розділ XIV) та "Перехідних положень" (розділ XV). До Конституції долучено також додаток у вигляді Закону України "Про прийняття Конституції України і введення її в дію".
Соціальне призначення Конституції України, її місце і роль у правовій системі України означені в її функціях — основних напрямах впливу на суспільні відносини.
Функції Конституції відображають найголовніші шляхи її впливу на розвиток держави і суспільства в сучасних умовах національного відродження України. Функції охоплюють і фактично поширюються на всі ті сфери суспільних відносин, які врегульовані Конституцією та охоплюються її змістом.

16. Процедура внесення змін та доповнень до КУ. Найважливіші конституційні інститути (основи конституційного ладу, основи виборчої системи, процедура внесення змін до Конституції), можуть бути змінені лише в такому порядку:

- проект внесення змін до цих розділів вносить Президент або не менше 2/3 народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради (тобто 300 народних депутатів);

- за проект повинні проголосувати не менше 2/3 від конституційного складу Верховної Ради;

- дане рішення повинно бути підтверджене на Всеукраїнському референдумі.

Інші розділи Конституції можуть бути змінені в такому порядку:

- законопроект про внесення змін подається до Верховної Ради не менш як 1/3 народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради;

- законопроект повинен бути попередньо обговорений і схвалений більшістю від конституційного складу Верховної Ради, що не виключає можливості внесення в подальшому змін і доповнень до законопроекту; – схвалений простою більшістю законопроект може бути прийнятий тільки на наступній черговій сесії парламенту, при умові, що за нього проголосують не менше 2/3 від конституційного складу Верховної Ради.

17.Хар-казаг. засад конст. ладу.Конституційний лад України — це закріплена в Конституції форма організації держави і система суспільних відносин, яка охоплює багатогранні аспекти її соціально-економічного, духовного, політичного розвитку. Важливе значення в плані конституційного закріплення має положення про те, що Україна є демократичною, правовою і соціальною державою з республіканською формою правління. Конституційний лад України базується на таких принципах:

народовладдя; розподіл влади на законодавчу, виконавчу і судову; державний суверенітет; верховенство права; політичний, економічний та ідейний плюралізм; пріоритет прав людини; взаємозв’язок правової держави і громадянського суспільства і пріоритет його перед державою; пріоритет загальнолюдських цінностей і загальновизнаних принципів міжнародного права.

18. Конст. основи суспільного ладу в Україні.Важлива роль у системі конституційного ладу належить суспільному ладові, що є складовою та визначальною його частиною. Адже державна влада є похідною від влади народу, позаяк саме народ є єдиним джерелом влади та має право здійснювати її як безпосередньо, так і через органи державної влади й місцевого самоврядування. За своїм змістом суспільний лад становить систему організаційних і правових форм соціальних відносин у політичній, економічній, соціальній, культурній та інших сферах, передбачених і закріплених конституцією та законами країни. Предметом безпосереднього конституційного регулювання є, зазвичай, не всі аспекти суспільного ладу, а його основи (засади), тобто система принципів організації та діяльності суспільства. Пріоритетні принципи суспільного ладу України: - суверенність; - демократизм;           - конституційність законності; - політичний, економічний та ідеологічний плюралізм; - рівність;     - етнічна багатоманітність і політична єдність українського народу; - соціальна справедливість.

В організаційному сенсі суспільний лад становить певну систему, складовими якої є політична, економічна, соціальна, культурна (духовна, ідеологічна) підсистеми.

19. Поняття прав, свобод і обов’язків людини і громадянина.Закріплені в Конституції даної держави права, волі й обов'язки людини й громадянина називаються "основними" або "конституційними". Назва "конституційні" пов'язане з тим, що Конституція є правовою формою їхнього закріплення. Назва "основні" обумовлюється тим, що вони є фундаментальними для забезпечення правового статусу людини й громадянина, служать правовою базою для інших прав. Звичайно розрізняють наступні види основних прав, воль і обов'язків людини й громадянина:

1) соціально-економічні, наприклад, право на підприємницьку діяльність, працю, відпочинок; обов'язок сплачувати податки;

2) культурні, наприклад, право на утворення, користування досягненнями культури; обов'язок берегти природу, культурну спадщину;

3) політичні, наприклад, право на участь у керуванні державою, об'єднання в політичні партії; обов'язок використати тільки мирні кошти в політичній боротьбі, не розпалювати міжетнічної, расової й ін. ворожнечі;

4) цивільні (особисті), наприклад, право на життя, здоров'я, волю, особисту недоторканність; обов'язок виховувати своїх дітей, поважати честь і достоїнство інших людей.

Доповнюють цю класифікацію абсолютні й відносні права. Особливість перших полягає в тому, що в демократичних державах ні за яких умов не допускається їхнє обмеження, тимчасове призупинення. Особливість других - при певних обставинах (режим військового, надзвичайного стану) допускається їхнє обмеження, тимчасове призупинення.

20. Права людини у міжнародному правовому аспекті. Міжнародне співтовариство приділяє значну увагу розвитку та забезпеченню прав людини. Демократизації процесу, пов'язаного з проголошенням та захистом прав людини, значною мірою сприяло прийняття ряду міжнародних документів щодо закріплення, правової регламентації та розробки механізму міжнародного захисту прав людини у державах, які підписали відповідні міжнародні документи. Серед найважливіших загальних документів, з якими повністю узгоджуються положення Конституції України, — Загальна декларація прав людини (1948 р.), Європейська конвенція про захист прав та фундаментальних свобод людини з протоколами (1950 р.). Україна як суб'єкт міжнародного права, одна із засновниць ООН, проводить активну роботу, спрямовану на використання не тільки національних, а й міжнародних інститутів захисту прав людини. Цьому сприяють положення Конституції України ст. 9 ст. З огляду на подальшу демократизацію в Україні процесу захисту прав і свобод людини, у ст. 55 Конституції записано, що кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасницею яких є Україна. Такими органами є Комітет з прав людини ООН, Європейський суд з прав людини, а також Європейська комісія з прав людини. Склад і порядок діяльності вказаних судів визначаються у розділах II, III і IV Європейської конвенції про захист прав та основних свобод людини.

21. Фізичні та особисті права громадян України. Особисті (громадянські) права і свободи людини- це закріплені правом можливості фізичного існування і духовного розвитку людини. Особистими правами володіють всі проживаючі на території України індивіди незалежно від свого правового стану (громадяни України, іноземні громадяни .

Конституція України містить такий перелік особистих (громадянських) прав людини: 1) право на вільний розвиток особистості, 2) право на життя, 3) право на повагу людської гідності, 4) право на свободу і особисту недоторканність, 5) недоторканність житла, 6) таємниця листування, телефонних переговорів, телеграфної та іншої кореспонденції, 7) невтручання в особисте і сімейне життя,       8) свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право на вільний в’їзд в Україну і виїзд з України, 9) право на свободу думки і слова, на вільне висловлювання своїх поглядів і переконань,

10) свобода світогляду і віросповідання.

22. Проблема смертної кари в Україні. Відсутність смертної кари є обов'язковою умовою для перебування держави в Раді Європи. Це стало однією з причин скасування смертної кари в Україні, де мораторій на виконання смертних вироків уперше почав діяти в 1995 році, незадовго до вступу в цю міжнародну організацію. Проте через кілька місяців смертні вироки знову продовжили виконувати, дійшовши висновку, що рішення про мораторій було прийнято без дотримання належної процедури. Такий стан речей міг призвести до виключення України з Ради Європи, але в 1997 році мораторій на виконання смертних вироків знову почав діяти, і з тих пір в Україні вже ніколи нікого не страчували. 29 грудня 1999 року Конституційний Суд України визнав, що смертна кара суперечить Конституції України, чим остаточно закрив шлях до її відновлення. У зв'язку з цим, у 2000 році Верховна Рада України внесла зміни до Кримінального кодексу України, якими остаточно вилучила поняття «смертна кара» з офіційного списку кримінальних покарань України.

Видом смертної кари, який застосовувався раніше в новітній Україні, завжди був розстріл, як і в усіх інших державах, що утворились у результаті розпаду СРСР.

23. Політичні права громадян України. Громадянські та політичні права належать до, так званого, “першого покоління” прав людини. Саме ці права в першу чергу були проголошені французькою “Декларацією прав людини і громадянина” і “Біллем про права”, який увійшов до складу Конституції США. Під політичними правами і свободами розуміють такі права і свободи людини, які забезпечують їй можливість приймати участь в управлінні державою, впливати на внутрішню і зовнішню політику держави.

До складу політичних прав, які визначені в такому обов’язковому (бо він підписаний й ратифікований) для нашої держави документі, як Пакт про громадянські і політичні права входять наступні права:

1) брати участь у веденні державних справ як безпосередньо, так і через вільно обраних представни-ків; вибирати і бути обраним на виборах; бути допущеними на загальних умовах рівності до державної служби;

2) право на свободу об’єднання;

3) право на мирні збори;

4) заборона пропаганди війни і виступів на користь національної, расової або релігійної ненависті і закликів до насилля. Крім цих політичних прав Конституція України визнає ще такі політичні права, як право вільно збирати, зберігати і поширювати інформацію і право направляти звернення до органів державної влади і місцевого самоврядування, до посадових і службових осіб цих органів.

24. Конст.-правовий статус політ. партій в Україні.У сучасній Україні ідеї політичного плюралізму і багатопартійна політична система одержали своє закріплення на конституційному рівні, що виражається насамперед у визнанні права громадян на об'єднання в політичні партії і громадські організації, організації громадського життя на принципах політичного, економічного й ідеологічного різноманіття. Політичні партії в Україні сприяють формуванню і вираженню політичної волі громадян, беруть участь у виборах. Крім Конституції статус політичних партій в Україні закріплюється в Законі України "Про політичні партії", у виборчому законодавстві. Політична партія - це зареєстроване згідно з законом добровільне об'єднання громадян - прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, що має своєю метою сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян, бере участь у виборах та інших політичних заходах.

Стаття 3. Правова основа і регламентація діяльності політичних партій Політичні партії провадять свою діяльність відповідно до Конституції України, цього Закону, а також інших законів України та згідно із партійним статутом, прийнятим у визначеному цим Законом порядку.

Політичні партії в Україні створюються і діють тільки із всеукраїнським статусом.

Стаття 4. Гарантії діяльності політичних партій Політичні партії є рівними перед законом.

25. Функції та повноваження політичних партій в Україні
Функції: ідейно-теоретична або ж функція артикуляції інтересів електорату; Електоральна; Участь в реалізації державної влади через фракції в парламенті, а також через своїх представників;  Політична активізація і консолідація політичних зусиль широких шарів виборців; Формування кадрового резерву професійних політиків, відбору найбільш відповідних кандидатів на різні політичні посади; Партія є сполучною ланкою між суспільством і державою, між народом і владою.Повноваження:
1. Можливість викладати публічно і обстоювати свою позицію з питань державного і суспільного життя.
2. Брати участь в обговоренні та оприлюднювати і обгрунтовуватикритичну оцінку дій і рішень органів влади
3. Вносити до органів державної  влади України та органів місцевого самоврядування пропозиції, які обов'язкові для розгляду відповідними органами
4. Брати участь у виборах Президента України, до Верховної Ради України, до інших ОДВ, ОМС та їх посадових осіб.
5. Використовувати державні засоби масової інформації, а також засновувати власні засоби масової інформації.
6. Підтримувати міжнародні зв'язки з політичними партіями, громадськими організаціями інших держав, міжнародними і міжурядовими організаціями, засновувати міжнародні спілки.
7. Ідейно,   організаційно та матеріально підтримувати молодіжні, жіночі та інші об'єднання громадян, подавати допомогу у їх створенні.

26. Членство в політичнійпартії
Членом політичної партії може бути лише громадянин України, який відповідно до КУ має право голосу на виборах. Громадянин України може перебувати одночасно лише в одній політичній партії. Членами політичних партій не можуть бути:  1) судді; 2) працівники прокуратури;  3) працівники органів внутрішніх справ; 4) співробітники Служби безпеки України; 5) військовослужбовці;  6) працівники органів доходів і зборів; 7) персонал Державної кримінально-виконавчої служби України. Порядок вступу до політичної партії, зупинення та припинення членства в ній визначається статутом політичної партії. Громадянин України має право в будь-який час зупинити чи припинити своє членство в політичній партії шляхом подання заяви до відповідних статутних органів політичної партії. Членство в політичній партії зупиняється чи припиняється з дня подання такої заяви та не потребує додаткових рішень. З цього ж дня припиняється перебування громадянина України на будь-яких виборних посадах в політичній партії.Членство в політичній партії є фіксованим. Обов'язковою умовою фіксації членства в політичній партії є наявність заяви громадянина України, поданої  до статутного органу політичної партії, про бажання стати членом цієї партії.

27. Фінансування політичних партій
Політичні партії для здійснення своїх статутних завдань мають право на власне рухоме і нерухоме майно, кошти, обладнання, транспорт, інші засоби, набуття яких не забороняється законами України. Політичні партії можуть орендувати необхідне рухоме та нерухоме майно. Не допускається фінансування політичних партій: 1) ОДВ та ОМС, крім випадків, зазначених законом; 2) державними та комунальними підприємствами, установами і організаціями, а також підприємствами, установами і організаціями, у майні яких є частки (паї, акції), що є державною чи комунальною власністю, або які належать нерезидентам; 3) іноземними державами та їх громадянами, підприємствами, установами, організаціями; 4) благодійними та релігійними об'єднаннями та організаціями;   5) анонімними особами або під псевдонімом; 6) політичними партіями, що не входять до виборчого блоку
політичних партій.

28. Підстави припинення діяльності політичних партій в Україні
Політичні партії припиняють свою діяльність шляхом реорганізації чи ліквідації (саморозпуску) або в разі заборони її діяльності чи анулювання реєстраційного свідоцтва в порядку, встановленому цим та іншими законами України.  Рішення про реорганізацію чи саморозпуск приймається з'їздом (конференцією) політичної партії відповідно до статуту політичної партії. Одночасно з прийняттям такого рішення з'їзд (конференція) політичної партії приймає рішення про використання майна та коштів політичної партії на статутні чи благодійні цілі. Політична партія може бути за поданням ЦОВВ, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації (легалізації) об’єднань громадян, чи Генерального прокурора України заборонена в судовому
порядку у випадку порушення вимог щодо створення і діяльності політичних  партій.

29.Соціально-економічні права громадян
Соціально-економічні права – це можливості людини реалізувати свої здібності й одержувати кошти для свого існування, беручи участь у виробництві благ.До економічних прав відносяться: право на підприємницьку діяльність; право на працю; право на страйк; право на відпочинок. Соціальні права: право на соціальний захист; право на житло; право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім’ї; право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування.

30. Культурні (гуманітарні) права громадян України
Культурні права і свободи — це суб’єктивні права людини в культурній (духовній, ідеологічній) сфері, це — певні можливості доступу до духовних здобутків свого народу і всього людства, їх засвоєння, використання й участі у подальшому їх розвитку. За КУ до культурних прав і свобод належать: право на освіту; право на технічну, художню та наукову творчість ; право на використання здобутків культури та мистецтва.
Зміст права на освіту в найзагальнішому вигляді становить гарантовану можливість громадянинові одержати загальну, середню професійну та вишу освіту в державних і комунальних учбових закладах.Гарантіями права на освіту є, зокрема, обов’язковість загальної середньої освіти; надання державних стипендій та пільг учням і студентам; право громадян безкоштовно здобувати вищу освіту в державних та комунальних навчальних закладах на конкурсній основі. Свобода творчості гарантується захистом інтелектуальної власності громадян, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв’язку з різними видами інтелектуальної діяльності: право на результати інтелектуальної, творчої діяльності гарантується, зокрема, забороною використовувати або поширювати без згоди авторів результати їх інтелектуальної, творчої діяльності, за винятками, встановленими законом.

31.Проблеми реалізації прав і свобод громадян України
В Україні немає практично жодного права людини, яке б не порушувалося. При цьому мається на увазі не вчинення злочинів проти громадян з боку кримінальних осіб чи угруповань, а саме державну політику щодо забезпечення реалізації цих прав.Середголовних викликів правам людини в Україні можна назвати: Несформованість громадянського суспільства та поставторитарні елементи в державному управлінні; Бездіяльність органів державного управління (правоохоронних органів); Бідність українців, яка робить нас зручним об'єктом для маніпулювання з боку власників; Роз'єднаність різних соціально-культурних груп у суспільстві та відчуження громадян від держави; Поширення «епідемії» ксенофобії, антисемітизму, расизму, дискримінації; Відсутність ефективної взаємодії державних органів та правозахисників; Відсутність належної експертизи нормотворення щодо дотримання прав і свобод людини і громадянина.

32. Конституційні обов’язки громадян України
Обов'язок дотримуватися Конституції і законів України; Обов'язок захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів; Обов'язок охорони культурної спадщини, відшкодовування завданих збитків; Обов'язок не заподіювати шкоди природі; Об ов'язок поважати честь і гідність інших людей, не посягати на їхні права і свободи; Обов'язок набуття повної загальної середньої освіти; Обов'язок піклування про дітей та про непрацездатних батьків; Обов'язок сплати податків. Конституція зобов'язує кожного сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Крім того, усі громадяни зобов'язані щорічно подавати до податкових інспекцій за місцем проживання декларації про свій майновий стан та доходи за кожен минулий рік у порядку, визначеному законодавством.

33. Конституційно-правовий статус державної мови в Україні
ЗУ «Про засади державної мовної політики»:Державною мовою України є українська мова.Українська мова як державна мова обов'язково застосовується на всій території України при здійсненні повноважень органами законодавчої, виконавчої та судової влади, у міжнародних договорах, у навчальному процесі в навчальних закладах. Держава сприяє використанню державної мови в засобах масової інформації, науці, культурі, інших сферах суспільного життя. Обов'язковість застосування державної мови чи сприяння її використанню у тій чи інший сфері суспільного життя не повинні тлумачитися як заперечення або применшення права на користування регіональними мовами або мовами меншин у відповідній сфері та на територіях поширення.Норми української мови встановлюються у словниках української мови та українському правописі. Порядок затвердження словників української мови і довідників з українського правопису як загальнообов'язкових довідкових посібників при використанні української мови, а також порядок офіційного видання цих довідників визначаються Кабінетом Міністрів України. Держава сприяє використанню нормативної форми української мови в засобах масової інформації, інших публічних сферах.

34. Статус державної мови і мов етносоціальних меншин
Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України.В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України.Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування.Кожен має право вільно визначати мову, яку вважає рідною, і вибирати мову спілкування, а також визнавати себе двомовним чи багатомовним і змінювати свої мовні уподобання.Кожен незалежно від етнічного походження, національно-культурної самоідентифікації, місця проживання, релігійних переконань має право вільно користуватися будь-якою мовою у суспільному та приватному житті, вивчати і підтримувати будь-яку мову.

35. Конституційно-правовий статус громадян України
До поняття правового статусу входять такі основні елементи (вони становлять його зміст і структуру): громадянство; загальна правоздатність; принципи правового статусу; конституційні права, свободи та обов'язки громадян; гарантії прав і свобод; відповідні правові норми. Громадянство — це такий правовий зв'язок особи з державою, який не обмежений у часі і просторі, грунтується на юридичному визнанні державою даної особи своїм громадянином і, як наслідок, обумовлений взаємними правами та обов'язками громадян і держави у випадках, зазначених у законі. Згаданий зв'язок полягає у поширенні на згадану особу суверенної влади держави незалежно від місця її проживання.Громадяни України користуютьсь ширшим переліком прав та свобод, ніж іноземці, зокрема це політичні права, певні види соціальних та економічних прав. Громадяни України несуть обов’язок Захисту Вітчизни. КУ закріплює, що громадянин не може бути позбавлений громадянства, виданий для іншої держави для покарання або вигнаний за межі України, а також громадянам забезпечується піклування та захист з боку України, коли вони перебувають за її межами.

36. Інститут громадянства. Визначення термінів
Інститут громадянства  - система конституційно-правових норм, що регулюють питання громадянства.
Підданство - правовий зв'язок між фізичною особою і певною державою з монархічною формою правління.
Громадянство - правовий зв'язок між фізичною особою і певною державою з республіканською формою правління.
Націона́льність — приналежність особи до нації, держави або народу.
Філіація – набуття громадянства при народженні.
Натуралізація - процес надання іноземцю громадянства певної країни уповноваженими на те органами.
Репатріація – поновлення у громадянстві України.
Опта́ція — добровільний вибір одного громадянства із двох у випадку переходу території за договором від однієї до іншої держави.
Екстради́ція - полягає в арешті і передачі однією державою іншій (за запитом) особи, що підозрюється або обвинувачується в скоєнні злочину, або ж засудженого злочинця.
Бі́женці — особи, які внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебувають за межами своєї країни та не можуть або не бажають користуватися захистом цієї країни внаслідок таких побоювань.

37. Принципи громадянства України.
Законодавство України про громадянство ґрунтується на таких принципах: 1)єдиного громадянства - громадянства держави Україна, що виключає можливість існування громадянства адміністративно-територіальних одиниць України, 2)запобігання виникненню випадків безгромадянства; 3)неможливості позбавлення громадянина України громадянства України; 4)визнання права громадянина України на зміну громадянства; 5)неможливості автоматичного набуття громадянства України іноземцем чи особою без громадянства внаслідок укладення шлюбу з громадянином України або набуття громадянства України його дружиною (чоловіком) та автоматичного припинення громадянства України одним з подружжя внаслідок припинення шлюбу або припинення громадянства України другим з подружжя; 6)рівності перед законом громадян України незалежно від підстав, порядку і моменту набуття ними громадянства України; 7)збереження громадянства України незалежно від місця проживання громадянина України.

38. Проблема подвійного громадянства та шляхи її вирішення.
Подвійне громадянство є таким правовим статусом особи, за яким вона одночасно має громадянство двох або більше країн. Воно виникає: за народження дитини у державі, де діє принцип “права грунту”, від батьків, які мають громадянство держави, де діє принцип “права крові»; за натуралізації, якщо законодавство країни, громадянства якої набуває індивід, не вимагає відмови від попереднього; внаслідок шлюбу жінки з іноземцем, якщо законодавство країни дружини зберігає за нею громадянство, а законодавство країни чоловіка надає їй свого громадянства.ЗУ “Про громадянство України” :“Якщо громадянин У. набув громадянство (підданство) іншої держави, або держав, то у правових відносинах з У. він визнається лише громадянином У.”. Якщо перед національним або міжнародним судом постає проблема встановлення громадянства біпатридів, судді користуються прецедентом, створеним Міжнародним судом ООН (за концепцією ефективної громадянської належності, тобто керуються такими критеріями, як місце постійного проживання ,місце роботи, місце реального користування громадянськими й політичними правами, володіння нерухомою власністю.)

39. Набуття громадянства У.
Громадянство України набувається:
1) за народженням; 2) за територіальним походженням; 3) внаслідок прийняття до громадянства; 4) внаслідок поновлення у громадянстві; 5) внаслідок усиновлення; 6) внаслідок встановлення над дитиною опіки чи піклування;7) внаслідок встановлення над особою, визнаною судом недієздатною опіки;8) у зв'язку з перебуванням у громадянстві України одного чи обох батьків дитини;9) внаслідок встановлення батьківства;10) за іншими підставами, передбаченими міжнародними договорами України.

40. Підстави припинення громадянства У.
Громадянство України припиняється: 1) внаслідок виходу з громадянства України; 2) внаслідок втрати громадянства України; 3) за підставами, передбаченими міжнародними договорами У.
Підставами для втрати громадянства України є: 1) добровільне набуття громадянином України громадянства іншої держави, якщо на момент такого набуття він досяг повноліття. 2) набуття особою громадянства України внаслідок обману, свідомого подання неправдивих відомостей або фальшивих документів; 3) добровільний вступ на військову службу іншої держави, яка відповідно до законодавства цієї держави не є військовим обов'язком чи альтернативною (невійськовою) службою.

41. Повноваження державних органів, які беруть участь у вирішенні питань громадянства У.
Президент України: рішення і укази про прийняття до громадянства У. і про припинення громадянства У.; визначає порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства та виконання прийнятих рішень; затверджує Положення про Комісію при Президентові України з питань громадянства. Основним завданням Управління з питань громадянства є організаційне, правове, консультативне та інформаційне забезпечення діяльності Президента України з пит. гром.Комісія при Президентові України з питань громадянства: розглядає заяви і вносить пропозиції Президенту України щодо задоволення цих заяв та подань; повертає документи уповноваженому ЦОВВ з питань громадянства або МЗСУ для їх оформлення відповідно до вимог чинного законодавства України; контролює виконання рішень, прийнятих ПУ з питань громадянства.
Державний департамент у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб, його територіальні органи і підрозділи:1) приймають заяви разом з необхідними документами, перевіряють правильність їх оформлення, відсутність підстав, за наявності яких особа не приймається до громадянства України, за наявності яких не допускається вихід з громадянства України, і разом зі своїм висновком надсилають на розгляд Комісії при Президентові України з питань громадянства; 2) готують подання про втрату особами громадянства України і разом з необхідними документами надсилають на розгляд Комісії при Президентові України з питань громадянства; 3) скасовують прийняті ними рішення про оформлення набуття громадянства 5) виконують рішення Президента України з питань громадянства; 6) видають особам, які набули громадянство України докум. 7) вилучають докум.;8) ведуть облік осіб, які набули громадянство України та припинили громадянство України.

42. Констит.-пр. статус іноземців та біженців.
Під терміном “біженець” розуміється іноземець (іноземний громадянин чи особа без громадянства), який внаслідок обгрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками расової, національної належності, ставлення до релігії, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань вимушений залишити територію держави, громадянином якої він є (або територію країни свого постійного проживання), і не може або не бажає користуватися захистом цієї держави внаслідок зазначених побоювань та щодо якого в порядку та за умов, визначених цим Законом, прийнято рішення про надання йому статусу біженця.
Особа, яка набула статусу біженця, має право на: охорону здоров’я та відпочинок у порядку, передбаченому законодавством для громадян України; одержання грошової допомоги, пенсій та інших видів соціального забезпечення в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України; користування житлом, наданим у місці тимчасового проживання;тощо
Біженець зобов’язаний: дотримувати Конституції та законів України, виконувати рішення і розпорядження органів державної виконавчої влади, регіонального та місцевого самоврядування; виконувати законні вимоги державних органів і посадових осіб.
Іноземці мають ті самі права і свободи та виконують ті самі обов’язки, що й громадяни України, і є рівними перед законом.