Визначення прибутковості фірми.

Ринкова (монопольна) влада – це здатність суб’єкта господарю­вання або групи суб’єктів господарювання визначати чи істотно впливати на умови обороту товару на ринку, не допускати, усувати обмежувати, конкуренцію, зокрема: підвищувати ціну та підтриму­вати її понад рівень ціни, що існував би за умов значної конкуренції; обмежувати конкурентоспроможність інших суб’єктів господарю­вання.

 Із показниками концентрації пов'язані показники ринкової( монопольної) влади фірми. Підхід до визначення цих показників ґрунтується на порівнянні реальних і ринків досконалої конкуренції. Ступінь наближення ринку до ідеальної моделі можна оцінити за поведінкою фірм щодо ціни та витрат. Чим більше реальна ціна відхиляється від граничних витрат, тим більшу ринкову владу має фірма.

Результатом здійснення монопольної влади може бути прибуток, одержаний фірмою. Більшість спеціальних показників монопольної влади пов'язані з показником прибутковості діяльності фірми, а точніше – дохідності капіталу, що залучає фірма.

Головною концептуальною проблемою при визначенні дохідності є розмежування бухгалтерського й економічного прибутку. Нормальний прибуток є альтернативною вартістю використання власних ресурсів фірми. Для акціонерного товариства найважливішим ресурсом є власний, акціонерний капітал. Нормальний прибуток у цьому випадку дорівнює максимальному доходу, який могли б отримувати акціонерні фірми, що інвестували свої кошти в інші, але такі ж за ступенем ризику проекти. Вважається, що з нульовим ступенем ризику існують проекти лише у вигляді вкладання коштів у державні цінні папери. Тоді альтернативну вартість власного капіталу акціонерного товариства визначають на основі порівняння дохідності від інвестування в конкретний проект і вкладення в державні цінні папери.

Основою для визначення нормального прибутку є модель ціноутворення на капітальні активи (САРМ – capital asset pricing model), яка показує наскільки дохідність на інвестиції має бути більшою, ніж дохідність за безризиковними – вкладеннями. Для акціонерних товариств, акції яких котируються на фондових біржах, потрібна норма дохідності, що забезпечує інвестору рівну корисність віддачі від вкладень у безризикові активи і в акції конкретної фірми, дорівнюватиме:

,

де R′ – необхідний рівень дохідності; R_f – норма дохідності за безризиковими активами, β – коефіцієнт цінного папера, що відображає ризик інвестування в акції фірми порівняно з ризиком ринкового портфеля, R_m – дохідність за даним активом; Е – символ математичного очікування.

Таким чином, Е(R_m)-R_f є ринковою премією за ризик, що відображає перевищення дохідності інвестування в ринковий портфель порівняно з дохідністю вкладів у безризикові активи. Чим більшою є премія, тим вища монопольна влада фірми.

Більшість показників монопольної влади оцінює або величину економічного прибутку, або різницю між ціною та граничними витратами. Для оцінки поведінки фірм на ринку та монопольної влади використовують коефіцієнти Лернера, Бейна, Тобіна, Папандреу.

Коефіцієнт Бейна відображує норму економічного прибутку, а саме: скільки економічного прибутку припадає на одиницю інвесто­ваного капіталу. Якщо норма прибутку на конкретному ринку перевищує нормальну (конкурентну) норму, то це означає: або цьому виду інвестування надається перевага, або ринок не є вільно конкурентним (має місце монопольна влада).

.

За умови конкуренції й ефективного фінансового ринку індекс Бейна має бути однаковим (нульовим) для різних видів активів.

Обчислення й використання індексу Бейна ускладнюється такими обставинами:

ـ оцінкою вартості капітальних активів і величинами амортизації;

ـ оцінкою витрат на нематеріальні активи;

ـ обліком податків на прибутки;

ـ необхідністю враховувати ризик.

Коефіцієнт Лернера (Lerner Index) Lдозволяє визначити ступінь конкурентності ринку та монопольної влади на ньому окремого суб’єкта господарювання:

,

Коефіцієнт Лернера набуває значення від 0 (на ринку досконалої конкуренції) до 1 (для чистої монополії з нульовими граничними витра­тами). Величина коефіцієнта Лернера є прямо пропорційна монопольній владі та обернено пропорційна конкуренції. Перевагою цього показника є те, що він безпосередньо відображує відхилення ціни від граничних витрат, пов’язаних із неефективним розміщенням ресурсів в умовах монополії.

Проблеми розрахунку коефіцієнта Лернера пов'язані зі складністю одержання інформації про граничні витрати. В емпіричних дослідженнях часто використовується формула для визначення граничних витрат на основі даних про середні змінні витрати:

,

де АVС – середні змінні витрати; r – нормальний прибуток; d – норма амортизації; К – величина капітальних активів; Q – обсяг випуску.

Проте пряме використання середніх змінних витрат замість граничних для визначення індексу Лернера призводить до істотних похибок. Відхилення величини (Р-АVС)/Р від коефіцієнта Лернера збільшується з підвищенням норми амортизації, нормального прибутку, вартості капіталу, що використовується, та зниженням загальної виручки.

Коефіцієнт Тобіна q є показником, що засвідчує наявність монопольної ренти у суб’єкта господарювання:

,

де P – ринкова вартість активів підприємства (фірми);

 C – відновлювана вартість активів підприємства (фірми).

Якщо ринкова оцінка активів підприємства (фірми) Р перевищує відновлювану вартість активів підприємства С, тобто q >1, то це засвідчує, що підприємство (фірма) одержало позитивний еконо­мічний прибуток або очікує на нього.

До переваг індексу слід віднести й те, що він дозволяє уникнути проблеми оцінки рентабельності та граничних витрат. Багатьма дослідженнями виявлено, що цей індекс є стабільним у часі, а фірми з високим його значенням мають унікальні фактори для виробництва або виробляють унікальний товар, тобто вони отримують монопольну ренту. Фірми з невисоким значенням індексу Тобіна працюють на конкурентних або регульованих галузевих ринках

Коефіцієнт Папандреу РІ відображує наявність товарів-замінників на ринку та обмеженість потужності конкурентів, або можливості їх проникнення (входження) у галузь:

,

де Qd_i – обсяг попиту на товар підприємства (фірми), що має монопольну владу;

 P_j – ціна конкурентів;

 l_j –   коефіцієнт обмеженої потужності конкурентів (вимірюється як відношення потенційного збільшення випуску продукції до зростання попиту на товар конкурентів внаслідок зни­ження ціни (0£ l_j £1).

Коефіцієнт Папандреу, або коефіцієнт проникнення (входжен­ня), дозволяє визначити відсоток, на який зміниться обсяг продажу суб’єк­та господарювання за умов зміни ціни конкурента на один відсоток.