Рівень концентрації' ринків

Визначити ступінь нерівності між суб’єктами господарювання, які є лідерами на ринку, можна за допомогою коефіцієнта  Лінда (L):

,

де K – кількість великих суб’єктів господарювання (від 2 до N );

 Q_i – відношення середньої частки ринку і суб’єктів господа­рю­вання до частки К–і суб’єктів господарювання;

 i –  кількість провідних суб’єктів господарювання серед К вели­ких суб’єктів господарювання.

,

де A_i – загальна частка ринку, що припадає на і суб’єктів госпо­дарювання;

 A_k – частка ринку, що припадає на К великих суб’єктів госпо­дарювання.

Коефіцієнт Лінда використовується для визначення “межі” олігополії. Насамперед розраховується L для n = 2, n = 3 і далі до тих пір, доки Ln+1 > Ln, тобто поки не матимемо перше порушення безперервності показника L. “Межа” вважається встановленою при досягненні значення Ln. що менше Ln+1. Визначена межа може характеризувати ринок на наявність жорсткої або розмитої олігополії, що дає змогу емпірично виявити коло суб'єктів, які можуть узгоджено діяти з метою обмеження конкуренції.

Коефіцієнт відносної концентрації характеризує співвідношення найбільших підприємств на ринку та частку реалізації товару, що вони контролюють:

,

де β – частка найбільших підприємств ринку в загальній кількості підприємств, %; α – частка продажу цими підприємствами в загальному обсязі реалізованої продукції, %.

При К > 1 концентрація відсутня, ринок є конкурентним. При К ≤ 1 на ринку спостерігається високий ступінь концентрації, ринкова влада підприємств велика.

Про вплив найбільшого підприємства на ринок можна робити висновок тоді, коли його продаж становитиме приблизно 20% ємності ринку.

При К = 1 простежується існує лінійна залежність: 1/30 частина підприємств випускає 30%, а 1/10 – 50% сукупного обсягу реалізованої продукції.

Коефіцієнт ентропії характеризує ступінь деконцентрації ринку та дозволяє виміряти невпорядкованість розподілу часток між підпри­ємствами ринку. Чим вище показник індексу ентропії Е, тим нижче рівень концентрації продавців на ринку, тим менша можливість продавців впливати на ринкову ціну.

,

де P_i – частка продажів і-го суб’єкта господарювання на ринку;

 n – кількість суб’єктів господарювання на ринку.

Абсолютні значення коефіцієнта ентропії, одержані за різних методик розрахунку, економічного змісту не змінюють і дозволяють не тільки аналізувати тенденції на одному і тому ж ринку за певний період, а й порівнювати різні типи ринків.

Дисперсія логарифмів ринкових часток характеризує розподіл обсягу продажу між підприємствами:

,

де s_i – частка продажу i-го продавця в обсязі реалізації ринку; s_сер. – середня частка одного підприємства на ринку, що дорівнює 1/n; n – кількість господарюючих суб'єктів на ринку для розрахунку коефіцієнта.

Використовуючи такий узагальнюючий показник варіації, яким є дисперсія, або середній квадрат відхилення, можна визначити, на скільки в середньому відхиляються конкретні варіанти частки суб’єктів господарювання на ринку від середнього його значення:

Дисперсія визначає можливу ринкову владу підприємств через нерівність їхніх розмірів. Чим більша дисперсія, тим більш нерівномірним і концентрованішим є ринок, тим слабша конкуренція і сильніша ринкова влада великих підприємств на ринку.

Графічною ілюстрацією рівня концентрації та нерівномірності розподілу часток ринку між суб’єктами господарювання є крива Лоренца. Для побудови кривої Лоренца на обидві вісі координат наносять процентну масштабну шкалу від 0 до 100.

Графічне відображення нерівномірності розподілу ринкових час­ток між суб’єктами господарювання передбачає здійснення наступ­них операцій:

· По горизонталі (вісь абсцис) відкладається відсоток, який стано­вить кожний суб’єкт господарювання у загальній кількості суб’єк­тів господарювання, що функціонують на цьому ринку. Якщо на ринку функціонують 5 підприємств, частка кожного суб’єкта у загальній сукупності підприємств, що діють на ринку, становить 20%; якщо 10 підприємств – то частка кожного з 10 підприємств становить 10% від загальної сукупності підприємств; якщо на ринку діють 8 підприємств, то частка кожного підприємства становить 12,5% від загальної сукупності підприємств. Сукупність всіх підприємств, що діють на ринку, дорівнює 100%.

· Визначаємо частку кожного підприємства у загальному обсязі ринку. Ранжуємо всі підприємства за їх часткою у загальному обсязі ринку.

· По вертикалі (вісь ординат) відкладаємо, починаючи з найменшої, суму часток суб’єктів господарювання на ринку, поетапно додаючи до суми все більші частки. Вся кількість продукції на ринку дорівнює 100%.

Площа між лінією рівномірного розподілу (діагоналлю) та кривою концентрації відображає ступінь концентрації. Чим більшим є фактичне відхилення кривої концентрації від гіпотетичного рівно­мірного розподілу часток на ринку (діагоналі квадрата), тим більшим є ступінь концентрації і нерівномірність розподілу часток між суб’єктами господарювання.

Максимального значення площа концентрації ринку досягає у випадку випуску продукції одним підприємством за відсутності конкурентів.

Кількісна інтерпретація графіка кривої Лоренца представлена коефіцієнтом Джині:

,

де n – загальна кількість діючих суб’єктів господарювання на ринку;

A_i – накопичене кумулятивне значення ознаки і найбільших одиниць сукупності;

A_n – сума значень ознаки усіх одиниць сукупності.

Геометрично коефіцієнт Джині є відношенням площі, що обме­жена фактичною кривою Лоренца та діагоналлю (кривою Лоренца для абсолютно рівномірного розподілу ринкових часток), до площі трикутника, обмеженого діагоналлю й вісями абсцис та ординат.Чим вище коефіцієнт Джині, тим більшою є нерівномірність розподілу ринко­вих часток між суб’єктами ринку, тим вище рівень концентрації.