У 1923 р. польський уряд заборонив вживання слів “українець” і “український”, замість них нав’язувались назви “русин”, “руський”.

З приходом до влади Ю.Пілсудського була висунута доктрина “прометеїзму”, яка означала, що історична місія Польщі – допомогти звільненню східноукраїнських і східнобілоруських земель від влади Москви та об'єднати їх з Польщею на федеративних засадах

У 1930 р. відносини між українцями і польським населенням загострились. У відповідь уряд вдався до репресій, названих “пацифікацією” (заспокоєнням): на Поліссі було влаштовано концтабір, в якому утримували 2 тис. політв’язнів, переважно українців.

Національний та соціальний гніт гальмував розвиток української культури, але не міг зупинити її поступу. Головним осередком української культури залишалось наукове товариство ім. Т.Шевченка (НТШ). У Львові існував таємний український університет (1921–1925 рр.), в якому навчалось до 1500 студентів.

Суспільно-політичний рух також мав три течії: 1) легальні партії; 2) націоналістична (підпільна); 3) комуністична. Найбільшими і найвпливовішими легальною партією було Українське національно-демократичне об'єднання (УНДО), Українська соціалістично-радикальна партія, Українська соціал-демократична партія.

У 1925 р. українці мали 123 політичних партій і досягли певного представництва у сеймі.

Окрім Української Військової Організації в1929 р. виникла підпільна революційна організація – Організація Українських Націоналістів., створена переважно з груп студентської молоді.. Її керівництво вважало, що тільки суверенна держава найбільше відповідає інтересам українського народу. Головою проводу ОУН став Євген Коновалець.

Ідеологія ОУН базувалася на “інтегральному націоналізмі”, розробленому Д. Донцовим. Згідно з нею в історії є один закон – “закон боротьби і вічного суперництва націй”. Українська нація є абсолютною цінністю; незалежна Україна – найвищою метою, для досягнення якої виправдані будь-які засоби. У практичній діяльності ОУН застосовувала тактику “перманентної революції”, що передбачала постійні збройні акції проти польської влади. Вони особливо посилились, коли крайовим провідником ОУН став Степан Бандера.

Неп і українізація в Східній Україні спричинили про радянські симпатії серед Західних українців У 1923 р. Комуністична партія Східної Галичини була перейменована в Комуністичну партію Західної України (КПЗУ), що була складовою частиною Компартії Польщі.

У 1926 р. було створено Українське селянське робітниче соціалістичне об'єднання (Сельроб), яке діяло під керівництвом КПЗУ.

Бессарабію і Північну Буковину у 1918 р. окупувала Румунія. Режим тут був жорстокішим, ніж у Польщі: до 1928 р. на цих землях тривав воєнний стан. Охарактеризуйте його.

Дещо кращим, ніж у Румунії та Польщі, було становище українців в Чехословаччині. Закарпаття мало статус окремого краю і називалося Підкарпатська Русь. У 1938 р. претензії на Закарпаття висунула Угорщина. До неї відійшли Ужгород, Мукачеве, Берегове. Столиця краю з Ужгорода була перенесена до Хуста. Були заборонені всі партії, крім урядової –Українського Національного об'єднання (УНО).

Мюнхенська угода 1938 року, їі наслідки для України . Виникнення держави Карпатська Україна, подальша доля.

У лютому 1939 р. відбулись вибори до сейму Карпатської України, у березні сейм проголосив її незалежною республікою на чолі з президентом. Незважаючи на короткочасність (кілька тижнів) існування, Карпатська Україна стала яскравим епізодом у боротьбі за українську незалежність.

       Література:

Бойко О.Д. Історія України. – К., 1999.

Грицак Я. Страсті за націоналізмом: Історичні есе. – Львів, 2004.

Зайцев О.Ю. Представники українських політичних партій Західної України в парламенті Західної України (1922-1939) // Укр. іст. журн. - 1994. - № 1.

Іванишин В. Нація, державність, націоналізм. - Дрогобич, 1992.

Історія держави і права України. Курс лекцій. – К., 1996.

Коновалець Є. „Я б’ю в дзвін, щоб зрушити справу ОУН з мертвої точки...”: Невідомі документи Організації українських націоналістів. Рік 1930. – К., 2004.

Король В.Ю. Історія України. К., 2005.

Завдання 13. Україна в роки Другої світової війни (1939 -1945 рр.)

ПЛАН

Причини і початок Другої світової війни. Західноукраїнські землі в системі радянсько-німецьких договорів.

Початок Великої Вітчизняної війни. Україна в планах гітлерівської Німеччини. Причини тимчасових поразок радянської армії.

Німецько-фашистський окупаційний режим на Україні. Рух опору.

Визволення України від німецько-фашистських загарбників. Переможне закінчення Другої світової війни.

.Розкриваючи перше питання необхідно проаналізувати причини Другої світової війни.Головною причиною війни були протиріччя, які визрівали протягом багатьох років між великими державами світу. На заході це була нацистська Німеччина, що очолила так званий атикомінтернівський пакт, до якого входили ще й Японія та Італія. На сході - Радянський Союз.

Розкриваючи зміст “українського питання” напередодні Другої світової війни, слід зазначити, що роз’єднаність і перебування українських земель у складі чотирьох держав було значним дестабілізуючим фактором політичного життя довоєнної Європи. Крім СРСР, Польщі, Румунії та Чехословаччини, які намагались утримати вже підвладні і приєднати нові українські землі, на них, у боротьбі за “життєвий простір”, почала активно претендувати Німеччина, а також Угорщина, що домагалась повернення українського Закарпаття.

Початку Другої світової війни передувало укладення 23 серпня 1939 р. радянсько-німецького пакту Молотова - Ріббентропа “Про ненапад”, розрахованого на десять років. Якщо підписання подібного договору з потенційним агресором можна було тлумачити як законну спробу відвернення війни, то зовсім інакше слід розцінювати таємні протоколи до пакту, де йшлася мова про територіальний переділ світу між двома державами в Східній Європі. Безпосереднім результатом пакту «Молотова - Ріббентропа» був початок 1 вересня 1939 року агресії Німеччини проти Польщі.

Висвітлюючи процес радянізації західноукраїнських земель зверніть увагу, що в історичній літературі існують різноманітні оцінки відносно об'єднання усіх українських земель у складі УРСР.

Приступаючи до висвітлення другого питання необхідно відзначити, що на світанку 22 червня 1941 р. фашистська Німеччина, віроломно, без оголошення війни, раптово і підступно напала на Радянський Союз. Почалася Велика Вітчизняна Війна. Водночас проти СРСР виступили союзники Німеччини по фашистському блоку: Італія, Угорщина, Румунія і Фінляндія. На далекосхідних кордонах СРСР зосередила мільйонну армію Японія, яка незважаючи на договір про нейтралітет, підписаний з нашою країною 19 квітняІ94І р., очікувала зручного моменту для вступу у війну на боці Німеччини.

Початок війни означав, що німецькі плани щодо українських земель фактично вступили у вирішальну фазу практичного здійснення. Важливо з’ясувати причини тимчасових невдач Червоної Армії. Однією з причин такого становища, яке склалося для нашої країни на початку війни, були прорахунки в оцінці військово-політичної ситуації, допущені особисто Й.В.Сталіним.

По-друге, під час нападу на СРСР Німеччина мала великий значний військово-стратегічний потенціал. Як уже відмічалось, водночас проти СРСР виступили союзники Німеччини по фашистському блоку - Італія, Румунія і Фінляндія.

Однією із головних причин поразок радянської армії були репресії в лавах Червоної Армії і флоту. Масові репресії в 1937 –1938 рр. позбавили її більше 40 тисяч командирів, політпрацівників, військових інженерів і спеціалістів. Із 108 членів Військової ради старого складу залишилось тільки 10 чоловік. Армія позбулась таких видатних військових стратегів, як М. Тухачевського, В. Блюхера, О.Єгорова, Й. Якіра, І.Уборевича та інших        

Таким чином, перебіг подій на радянсько-німецькому фронті відразу ж набув несприятливого для Червоної армії характеру. Зазнавши значних людських і матеріальних втрат, радянські війська були змушені відступати.

При висвітленні третього питання слід зазначити, що захопивши Україну, окупанти встановили свій антинародний режим. Перш за все вони знищили її цілісність, поділивши українські землі на чотири частини, підпорядкували їх різним державам і різним адміністративним органам.

“Новий порядок”, який спирався на нестриманий кривавий і моральний терор, мав виконати три основні завдання: забезпечити продовольством, матеріальними і людськими ресурсами потреби Німеччини; вивільнити “життєвий простір” для арійської раси шляхом фізичного знищення, депортацій та вивезення на роботу до Німеччини українського населення; сприяти колонізації значної частини окупованих земель, заселенню їх німецькими переселенцями. Це було складовою плану „Барбаросса”.

“Новий порядок” викликав всенародний опір німецько-фашистського режиму. Тут доцільно розкрити діяльність таких складових руху опору, як масовий партизанський, підпільний рух, а також діяльність ОУН-УПА.

Аналізуючи четверте питання, необхідно мати на увазі, що необхідні умови для звільнення українських земель від фашистських загарбників були створені перемогою Червоної Армії під Сталінградом у лютому 1943 р. і розгромом німецьких військ у Курській битві в серпні 1943 р.

Битва за визволення України, що тривала довгих 22 місяці й складалася з ряду великих операцій, в яких брало участь до половини живої сили й бойової техніки всіх діючих радянських збройних сил, стала одним з найважливіших етапів на шляху до перемоги. Але хоча ворога з української землі було викинуто, бойові дії по визволенню поневолених фашистами країн Центральної та Південно-східної Європи і завершення розгрому гітлерівської Німеччини тривали ще півроку.

Підводячи підсумки Другої світової війни, необхідно дати оцінку вкладу народу України в перемогу над фашизмом. Понад 6 млн. воїнів дав український народ збройним силам країн антигітлерівської коаліції. За питомою вагою воїни-українці та уродженці України посідали друге місце у Збройних Силах СРСР ( після росіян). З українського середовища вийшли сотні полководців та воєначальників. Досить сказати, що з 15 фронтів, які діяли в період радянсько-німецької війни, більше половини очолювалися маршалами та генералами – українцями за походженням.

Література :