І. Загальні положення про границі адміністративно-територіальних утворень

Адміністративно територіальний устрій України — це територіальна організація нашої країни з розподілом її на адміністративно-територіальні утворення (одиниці), що є частиною її єдиної території, просторовою основою організації й діяльності місцевих органів державної влади й самоврядування. Такий розподіл ґрунтується на засадах єдності й цілісності території держави, поєднання централізації та децентралізації при здійсненні державної влади, збалансованості соціально-економічного розвитку регіонів із ураху­ванням їх історичних, географічних, економічних, екологічних і де­мографічних особливостей, етнічних і культурних традицій.

Систему адміністративно-територіального устрою складають ад­міністративно-територіальні одиниці: села, селища, міста, райони в містах, райони, області, Автономна Республіка Крим. Вони становлять частини території України, що є просторовою базою організації й діяльності місцевих органів виконавчої влади й органів місцевого самоврядування.

Територія кожного адміністративно-територіального утворення має свої межі — умовні лінії, що відокремлюють її від інших територій. Їх установлюють і змінюють на підставі проектів землеустрою, розроблених державними та іншими землевпорядними організаціями відповідно до техніко-економічних обґрунтувань їх розвитку, генеральних планів населених пунктів.

Проекти землеустрою щодо встановлення і зміни меж адміністративно-територіальних утворень – це комплекс соціальних, економічних, правових і технічних дій із визначення, встановлення, відновлення й закріплення на місцевості меж відповідних адміністративно-територіальних одиниць.

Проект встановлення (зміни) меж адміністративно-територіаль­них утворень розробляють у випадках створення нових, об'єднання, розподілу, приєднання, збільшення або зменшення площі існуючих адміністративно-територіальних утворень. Нині процес створення нових, об'єднання, розподілу тощо адміністративно-територіальних утворень відбувається переважно на рівні або в межах адміністративних районів, у складі яких створюються або змінюються межі сільських (селищних) рад і населених пунктів.

Межі не є постійними. З розвитком населених пунктів і збіль­шенням кількості їх жителів вони можуть змінюватися за рахунок залучення нових земельних ділянок у межі адміністративно-територіальних утворень. Рішення про встановлення й зміну меж районів і міст ухвалює Верховна Рада України за поданням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, Київської і Севастопольської міських рад.

Рішення про встановлення й зміну меж сіл, селищ ухвалюють Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, Київська і Севастопольська міські ради за поданням районних і сільських, се­лищних рад.

Межі районів у містах установлюються і змінюються на підставі рішень міських рад, ухвалених за поданням відповідних районних у містах рад. Слід зазначити, що висновки про встановлення й зміну меж сіл, селищ, районів, районів у містах і міст можуть підготовля­ти також місцеві державні адміністрації міст.

Внесення земельних ділянок у межі району, села, селища, міста, району в місті не тягне припинення прав власності й користування цими ділянками. Правовий режим таких ділянок можна змінити тільки у разі їх вилучення (викупу), що відбувається відповідно до норм Земельного кодексу України.

Проектні матеріали з установлення (зміни) меж адміністративно-територіальних утворень мають містити:

1) ситуаційний план — план розміщення муніципального утворення;

2) кадастровий план — план стану використання земель у межах адміністративно-територіального утворення;

3) проектний план меж адміністративно-територіального утворення;

4) текстову частину з обґрунтуванням встановлення або зміни меж адміністративно-територіального утворення, з їх описом і висновками погодження меж суміжних утворень.

На кадастровому плані показують:

- існуючі межі утворення і склад земель за функціональним використанням;

- межі земельних ділянок юридичних і фізичних осіб;

- межі земель комунальної і державної власності;

- межі земель транспорту;

- межі земель промисловості, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення;

- межі земель лісового і водного фондів;

- межі земель сільськогосподарського призначення;

- межі земель природно-заповідного, іншого природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.

На плані наводять експлікації існуючого використання земель. На проектному плані меж адміністративно-територіального утворення показують:

- існуючі межі адміністративно-територіальних утворень і склад їх земель за функціональним використанням;

- межі земель різного функціонального використання, які пе­редбачається вносити до складу земель утворення;

- межі резервних територій різного призначення;

- проектні межі адміністративно-територіального утворення.

На плані наводять експлікацію земель. Він ілюмінується фар­бами.

У текстовій частині проекту зазначають:

а) загальні дані про адміністративне утворення, експлікації іс­нуючого використання земель у розрізі землекористувань і угідь;

б) перелік населених пунктів, внесених у межі утворення, перелік землеволодінь і землекористувань, чисельність населення;

в) основні напрями територіальних зон, баланс земель, дані про і проектні пропозиції, які впливають на територіальний розвиток і раціоналізацію структури землекористування;

г) проектні рішення щодо меж адміністративного утворення у розрізі землекористувань і угідь, експлікації земель, які зарахову­ють до складу території утворення;

ґ) результати місцевого референдуму або сходки громадян за по­треби;

д) економіко-екологічне обґрунтування меж адміністративно-територіального утворення;

ж) опис меж утворення.

Проект з установлення або зміни меж адміністративно-терито­ріального утворення після розгляду в установленому законодавст­вом порядку затверджується і виноситься в натуру (на місцевість).

Встановлення границь адміністративно-територіальних утворень здійснюється на основі наступних принципів:

- доцільність (при встановленні границь необхідно врахувати економічний, природний та людський потенціал території, який має заклечатись в даній території);

- постійність (всі встановлені границі повинні зберігатись постійно або довго тривалий час);

- недоторканість ( всі границі повинні охоронятись законом).

Створення границь і визначення їх в натурі проходить від загального до часткового, тобто держава формує обласні границі, області - районні , районні – границі сільських, селищних рад. При цьому може йти уточнення положення границь всіх рівнів, розглядаються вони від нижчого до вищого рівня.

Границі адміністративно-територіальних утворень є основою адміністративного управління і юридичного закріплення території за певними державними, господарськими і громадськими утвореннями. Границі можуть бути загальнодержавними, обласними, районними, міських, селищних і сільських рад.

Загальнодержавні границі є основним атрибутом існування держави і розповсюдження діяльності державних органів влади на певній території.

Згідно ст..42 Закону України «Про землеустрій» Державний кордон України визначають за рішеннями Верховної Ради України та міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Україна межує з Росією, Молдовою, Білоруссю, Словакією, Угорщиною, Польщею, Румунією. Границі України з Словакією, Угорщиною, Польщею, Румунією склалися внаслідок двохсторонніх договорів між ними і СРСР. Границі з Молдовою, Росією і Білоруссю вирішені на основі двохсторонніх договорів між Україною і цими державами.

Границі поділяються на сухопутні, морські і річкові. Морські границі встановлюються на віддалі 32 мілі від берега, річкові прокладають по фарватеру (осі) річки.

При визначенні місця положення границь проводять делімітацію і демаркацію.

Делімітація – це визначення положення границь на картографічному матеріалі з урахуванням інженерної ситуації.

Демаркація – це визначення положення в натурі на основних матеріалах делімітації. Делімітація і демаркація границі проводиться міжнародною комісією.

Обласні границі встановлюють внаслідок відповідних проектів по визначенню адміністративно-територіальних утворень. Згідно Конституції України до складу України входить 24 області і АРК.

Границі цих адміністративних утворень прийняті ті, які діяли до 1991 року. Обласні границі є внутрідержавними і формують окремі адміністративно-територіальні утворення всередині держави. При цьому границі областей і АРК, які виходять на границі інших держав повинні враховувати їх розміщення, тобто границі, які діють на основі міжнародних договорів.

Районні границі є внутрі обласними і формують окремі адміністративні утворення всередині обласних. Їх визначення проводиться аналізом, як і обласних границь. Міські границі Києва і Севастополя встановлюють рішенням Верховної Ради України про спеціальний статус в якості адміністративно-територіальних утворень на рівні областей.

Границі сільських, селищних рад є внутрі районними границями, формують окремі адміністративно-територіальні утворення локального або місцевого рівня.

   ІІ. Встановлення границь адміністративно-територіальних утворень

Проекти землеустрою щодо встановлення і зміни меж адміністративно – територіальних утворень розробляються для формування повноцінного життєвого середовища та створення сприятливих умов їх територіального розвитку, забезпечення ефективного використання потенціалу територій із збереженням їх природних ландшафтів та історико-культурної цінності, з урахуванням інтересів власників земельних ділянок, землекористувачів і затвердженої містобудівної документації.

Міждержавні границі встановлюються на основі двохсторонніх договорів, внутрідержавні визначаються комісією, яку призначає ВРУ, районні границі встановлюються ВРУ за поданням обласних органів влади, локальні границі встановлюються Кабінетом Міністрів України за поданням районних органів влади і погодженням з обласними органами влади. Границі локального рівня можуть встановлюватись за ініціативою місцевих адміністрацій, громадських організацій або територіальних громад.

Організація проведення адміністративно-територіальних утворень викликана різними чинниками: історичними, демографічними, господарськими і здійснюється при розподілі земельного фонду, зв’язку з економікою країни, наявних природних умов, необхідністю формування різних природно-територіальних комплексів. Границі адміністративно-територіальних утворень повинні бути ясними, чіткими, постійними, визначатись на місцевості, враховуючи існуючі елементи ситуації, а також господарських комплексів. Від того, як будуть розміщені границі району, багато в чому буде залежати конфігурація границь сільських, селищних рад, а від них в свою чергу, формування границь землеволодінь, землекористувань, що накладе свій відбиток на умови організації і управління територіями і виробництвом.

Встановлення границь адміністративно-територіальних утворень проводиться на основі проектів, які розробляються в наступній послідовності: підготовчі роботи; розробка проектних пропозицій; розгляд, погодження проекту; винесення проекту в натуру або демаркація границь.

При підготовчих роботах визначається склад учасників, виявляються побажання зацікавлених сторін, юридичні, історичні, наявні картографічні матеріали, схеми і проекти землеволодінь та інші документи, пов’язані з влаштуванням території.

Під час розробки проекту необхідно враховувати геоморфологічні, гідрографічні, природо рослинні умови, демографічні і економічні зв’язки.

Розгляд і погодження проекту проводиться з усіма учасниками, задіяними в проекті і тільки потім проект погоджується з відповідними державними інспекціями, установами і органами влади.

Адміністративно-територіальні границі, як правило, ув’язуються з границями господарських структур і для цього використовують їх межові знаки. У випадку відсутності фіксації границь, границі встановлюють візуально з прив’язкою до існуючих елементів ситуації або гідрографічної мережі. Встановлення межових знаків може проводитись після визначення границь в натурі, але з обов’язковою їх ув’язкою з границями господарських структур. При погіршенні границь адміністративно – територіальних утворень обов’язкова присутність представників господарських структур, які межують, а також представників адміністративних територій нижчого рівня, які межують.

ІІІ. Складання схем землеустрою

Схема землеустрою адміністративного району є техніко-економічною основою для територіального міжгалузевого і міжгосподарського перерозподілу земель, удосконалення системи землеволодінь і землекористувань, розроблення пропозицій щодо організації території району в цілому й окремих сільськогосподарських підприємств, меліорації й охорони земель, шляхової мережі та ін­ших елементів інженерної, соціальної і виробничої інфраструктури, а також розроблення проектів територіального і внутрішньогоспо­дарського землеустрою та ін.

Основне призначення схеми землеустрою адміністративного району як передпроектного і передпланового документа полягає в обґрунтуванні удосконалення розподілу земель з урахуванням розвитку економіки земельних відносин в районі і відповідно до потреб різних галузей у земельних ділянках, а також у забезпеченні ком­плексного і взаємопов'язаного виконання всіх запроектованих на території району заходів регіонального, міжгалузевого, міжгосподарського і господарського рівнів. У результаті розроблення схеми землеустрою адміністративно-територіального утворення встановлюється система показників, яка забезпечує обґрунтованість і реальність перспективних і поточних планів раціонального використання й охорони земель.

В умовах глибоких соціально-економічних перетворень, зміни форм власності на землю і засоби виробництва, переходу до економіки ринкового типу, вдосконалення землекористування сільськогосподарських підприємств, формування системи сталого землекористування основне призначення схеми землеустрою адміністративного району полягає у виявленні найефективніших, екологічно безпеч­них і соціально орієнтованих напрямів використання земельних ресурсів, створенні умов для науково обґрунтованого територіально­го, міжгалузевого, міжгосподарського і за формами власності пере­розподілу земель, економічно цілеспрямованого розвитку різних форм господарювання на землі, формування багатоукладної еконо­міки, а також у інформаційно-довідковому забезпеченні становлен­ня ринкових відносин на території району (області).

Основні завдання схеми землеустрою:

1. Проведення аналізу стану й використання земель та оціню­вання ресурсного потенціалу земельних ресурсів адміністративно-територіального утворення, трансформації земельних відносин і визначення на цій основі головних шляхів удосконалення розподілу земель, їх раціонального використання й охорони.

2. Економічне районування та еколого-ландшафтне, ерозійне, еколого-агроекологічне зонування території адміністративно-тери­торіального утворення.

3. Виявлення земельних ділянок, які не використовуються, нера­ціонально використовуються або використовуються не за цільовим призначенням і не відповідно до дозволеного використання, таких, що вибули з обігу або віднесені до менш цінних угідь.

4. Формування або уточнення площ спеціальних земельних фон­дів для регулювання обігу земель.

5. Оптимізація складу і співвідношення угідь, виявлення резервів земель, придатних для сільськогосподарського виробництва, меліо­рації і поліпшення, обґрунтування внесення цих земель до фонду перерозподілу і встановлення черговості залучення їх у сільськогос­подарський обіг.

6. Уточнення меж територій (земель) природоохоронного, природно-заповідного, оздоровчого, рекреаційного й історико-культурного призначення.

7. Виділення земель з різними режимами використання, а також земель, обмежених у використанні й обтяжених правами інших осіб.

8. Уточнення меж земель поселень, а також аналіз стану і вико­ристання земель комунальної та державної власності.

9. Обґрунтування потреби в земельних ресурсах для розвитку га­лузей різних форм господарювання на землі, визначення потреби в земельних ділянках для надання їх громадянам і юридичним осо­бам для сільськогосподарських і несільськогосподарських цілей.

10. Удосконалення територіального і міжгалузевого перерозподілу земель.

11. Перерозподіл земель сільськогосподарського призначення з метою усунення недоліків у розміщенні існуючих землеволодінь і землекористувань (черезсмужжя, вклинення, вкраплення, далекоземелля та ін.), створення нових і впорядкування існуючих сільсько­господарських підприємств з урахуванням створення нових перспек­тив розвитку існуючих селянських та фермерських господарств, сільськогосподарських кооперативів.

12. Обґрунтування перспектив розвитку й удосконалення територі­ального розміщення галузей сільського господарства, інших галузей районного агропромислового комплексу та їх кооперування, об'єктів його інженерної, виробничої і соціальної інфраструктури, у тому числі розміщення господарських і виробничих центрів, шляхової мережі та інших комунікацій, розроблення пропозицій щодо вдос­коналення спеціалізації й уточнення обсягів виробництва сільсько­господарської продукції з урахуванням передбачуваного розподілу земель.

13. Розроблення заходів щодо поліпшення сільськогосподарських угідь, відновлення і консервації земель, рекультивації порушених земель, підвищення родючості ґрунтів, захисту земель від ерозії, підтоплення, заболочування, вторинного засолення, забруднення відходами виробництва і споживання, радіоактивними речовинами, поліпшення природних ландшафтів тощо.

14. Визначення потреби в капітальних вкладеннях, матеріальних і трудових ресурсах для реалізації намічених заходів, розроблення пропозицій щодо фінансування і здійснення заходів, передбачених схемою землеустрою.

15. Підготовка інформації, показників і нормативів з регулювання ринкових земельних відносин.

16. Розрахунок техніко-економічних показників, екологічної, економічної і соціальної ефективності заходів, намічених у схемі землеустрою.

Терміни реалізації заходів, визначених схемою землеустрою і ТЕО використання та охорони земель АТУ, залежать від поставлених задач, але не можуть бути меншими за 10 – 15 років.

У системі землевпорядної документації схема землеустрою АТУ є перед плановим і перед проектним документом, сполучною ланкою між плануванням і організацією використання та охорони земель на відповідному рівні і подальшою основою розробки проектів землеустрою.

Порядок дій при складанні схеми землевпорядкування адміністративного району:

- проведення підготовчих робіт;

- розробка схеми землевпорядкування;

- розгляд і затвердження схеми землевпорядкування;

- оформлення і видача готових документів.

Схеми землевпорядкування містять графічну і текстову частини, в натуру вони не переносяться, а реалізуються через проекти міжгосподарського і внутрігосподарського землевпорядкування, робочі проекти. Замовниками на розробку схем є органи виконавчої влади, комітети по земельним ресурсам. Виконавці робіт – землевпорядні проектні організації і науково-дослідні заклади. Фінансуються виконання схем землевпорядкування адміністративного району за рахунок державного бюджету.