І. Суть територіального землеустрою

Лекція 1. Поняття, задачі і зміст територіального землеустрою

1. Суть територіального землеустрою

2. Задачі і зміст територіального землеустрою

3. Види документації із землеустрою

І. Суть територіального землеустрою

Всі землевпорядні дії поділяються на два напрямки. В перший - територіальний – включені роботи по перерозподілу земель між суб’єктами господарювання, землевласниками та землекористувачами, а також між категоріями земель (тобто по цільовому використанню), і галузями, сферами господарської діяльності.

До другого – внутрігосподарського, входять заходи по землевпорядкуванню сформованих землеволодінь і землекористувань, по їх раціональній організації, впорядкуванню сівозмін, ферм, доріг, поліпшення використання і охорони земель.

Відповідно до ст. 99 ЗК України і Закону України "Про землеустрій" від 22 травня 2003 року землеустрій являє собою сукупність соціально-економічних та екологічних заходів, спрямованих на регулювання земельних відносин та регіональної організації території адміністративно-територіальних утворень, суб'єктів господарювання, що здійснюється під впливом суспільно-виробничих відносин і розвитку продуктивних сил. Він виконує важливі функції організації раціонального використання земельних ресурсів, їхньої охорони та захисту ґрунтів незалежно від цільового призначення земель, водночас є однією з функцій державного управління у сфері землекористування і поширюється на землі всіх форм власності.

Мета землеустрою визначається відповідними напрямами його проведення, а саме: забезпечення раціонального використання земель; охорона земель; створення сприятливого екологічного середовища; поліпшення природних ландшафтів.

Суб'єктами землеустрою є органи державної влади та органи місцевого самоврядування, юридичні та фізичні особи, які здійснюють землеустрій, землевласники і землекористувачі, а об'єктами - територія України, території адміністративно-територіальних утворень або їхніх частин, території землеволодінь і землекористувань чи окремі земельні ділянки.

Територіальний землеустрій – це система державних заходів по розподілу земель між галузями народного господарства, усередині галузей і вдосконаленню землеволодінь і землекористувань шляхом утворення нових, переустрою і зміні існуючих землекористувань і землеволодінь їх структур і систем. Регулювання земельних відносин, розподіл і перерозподіл земельного фонду, створення землекористувань і землеволодінь, їх технічні і юридичні оформлення здійснюється в процесі територіального землеустрою. Територіальний землеустрій включає слідуючі землевпорядні дії:

1. Утворення нових, а також упорядкування існуючих землеволодінь і землекористувань з усуненням черезсуміжжя та інших недоліків в розміщенні земель.

2. Виявлення нових земель для сільськогосподарського та іншого народногосподарського освоєння.

3. Відведення і вилучення земельних ділянок.

4. Встановлення і зміна міської та селищної межі.

Використовуючи територіальний землеустрійдля розподілу і перерозподілу землі поміж галузями народного господарства і окремими підприємствами, а також для вдосконалення землеволодіння і землекористування держава створює необхідні територіальні умови для успішної виробничої діяльності підприємств, забезпечує відповідність розмірів землеволодінь і землекористувань рівню розвитку їх виробничих сил. В цьому заключається економічна сутність територіального землеустрою.

В процесі територіального землеустрою розробляються проекти розміщення землеволодінь і землекористувань, встановлюються на місцевості їх межі, вираховуються площі і складаються експлікації земель по угіддям, закріпленим за підприємствами, з широким використанням планів і карт, складених на основі матеріалів аерофотозйомки, різноманітних видів наземних геодезичних зйомок. Перенесення проекту в натуру, різноманітні обчислювальні дії здійснюються при допомозі геодезичних інструментів і обчислювальної техніки. В цьому заключається сутність територіального землеустрою.

Правова юридична сутність територіального землеустрою, як державного заходу складається в закріпленні або зміні права будь-якого підприємства або особи на користування, володіння земельною ділянкою в підготовці і видачі відповідних документів.

Проведенням територіального землеустрою держава вирішує різні соціальні питання: відводення земель для будівництва різноманітних промислових переробних підприємств, встановлення і зміна міських селищних меж, створення шляхів, вдосконалення системи розселення і розміщення промислових центрів в сільському господарстві.

Враховуючи різницю в цільовому призначенні державного земельного фонду можна виділити різновидності територіального землеустрою:

- створення нових землеволодінь, землекористувань сільськогосподарського призначення;

· створення землекористувань несільськогосподарського призначення;

· упорядкування (вдосконалення) існуючих землеволодінь і землекористувань для усунення недоліків в їх розмірах і розміщенні.

Також територіальний землеустрійрозрізняють по формі його проведення на дві групи:

- вибіркове, яке здійснюється при відводі невеликих ділянок для несільськогосподарських цілей, при постійних обмінах землями або при передачі черезсмужних ділянок. Такі дії не вносять значних змін в існуючу організацію території, не порушуючи господарської діяльності сільськогосподарських підприємств. Проект створюється в одну стадію.

- групове, яке охоплює значну групу землеволодінь і землекористувань, частини району, всього району або декількох районів і областей. В цих випадках територіальний землеустрійпроводять в два етапи: на першому етапі розробляють схему територіального землеустрою, на другому етапі складають проект територіальногоземлеустрою.

На основі територіального землеустрою здійснюється вплив на характер використання і розподіл земель між землевласниками, землекористувачами, з метою підвищення ефективності використання земель на основі земельного законодавства. Таким чином, територіальний землеустрій – основний механізм реалізації земельної реформи.

При виконанні проектів територіального землеустрою враховуються матеріали схем землевпорядкування адміністративного району. Передують виконанню територіального землеустрою підготовчі роботи, які виявляють побажання зацікавлених землекористувачів, вивчають земельно - оціночні документи, планово-картографічні матеріали та схеми землевпорядкування адміністративного району.

Землеустрій здійснюють за рахунок коштів Державного бюджету України, місцевих бюджетів, а також коштів громадян і юридичних осіб. Формою землеустрою є землевпорядний процес.

Землевпорядний процес являє собою законодавче встановлений порядок здійснення окремих землевпорядних дій. У ЗК немає чіткого визначення його стадій. На підставі положень статей 118, 123, 151 і 184 цього Кодексу можна виділити такі стадії:

- ініціювання проведення землевпорядних дій;

- підготовчі роботи; розроблення прогнозів, техніко-економічних обгрунтувань використання та охо­рони земель, схем, проектів землеустрою;

- розгляд і затвердження проектної документації; перенесення проектів у натуру (на місце­вість);

- оформлення і видача землевпорядних матеріалів та докумен­тів;

- авторський нагляд за здійсненням проектів землеустрою влас­никами землі, землекористувачами та орендарями.

 ІІ Задачі і зміст територіального землеустрою

Організація території у процесі землеустрою має різні завдання і спрямованість залежно від категорії землі, її використання як засобу виробництва чи просторової бази. Якщо на землях сільськогосподарського призначення метою землеустрою є найефективніше розміщення, розподіл сільськогосподарських угідь, забезпечення збереження ґрунтів і підвищення їхньої продуктивності, то метою землеустрою на несільськогосподарських землях може бути раціональне розміщення виробничих, комунально-побутових, житлових чи інших об'єктів, під'їздних шляхів, організація санітарно-захисних зон навколо об'єктів, що шкідливо впливають на навколишнє середовище, збереження особливо цінних природних об'єктів і комплексів тощо.

Таким чином, землеустрій як сукупність соціально-економічних заходів виконує різноманітні завдання, пов'язані з забезпеченням раціонального використання та охорони земель незалежно від їхнього цільового призначення (сільськогосподарського виробництва, промисловості, лісового та водного господарства, містобудування тощо).

На рівні загальнодержавних землевпорядних заходів, зокрема, проводять: реалізацію державної політики у галузі земельних правовідносин; визначення основного цільового призначення земельних масивів, розробку великих регіональних комплексних програм охорони та раціонального використання земельних ресурсів; планування та прогнозування (розробка державних, обласних, районних і регіональних схем використання земель і схем землеустрою, заходів щодо охорони земель), розробку цільових програм меліорації та рекультивації земель, боротьбу з водною та вітровою ерозією ґрунтів.

Важливе значення мають також прогнозні та перед проектні завдання землеустрою, до яких належать: розробка схем використання й охорони земельних ресурсів держави та її деяких регіонів, у тому числі протиерозійних та інших ґрунтозахисних заходів; розробка схем землеустрою областей і регіонів; розробка прогнозів, регіональних програм використання і охорони земель; обґрунтування розміщення, встановлення та зміни меж територій з особливими природоохоронними, рекреаційними та заповідними режимами.

У процесі реалізації зазначених завдань важливим є проведення державної землевпорядної експертизи, яка визначає: питання правового забезпечення проектних рішень; відповідність передбачених заходів завданню на проектування, вимогам раціонального використання і охорони земель та нормативно-технічним документам; запропоновані проектною документацією рішення стосовно знімання, збереження та використання родючого шару ґрунту при проведенні робіт, пов'язаних з порушенням земель, проведенням їх рекультивації.

 Основними завданнями землеустрою є:

а) реалізація політики держави щодо науково обґрунтованого перерозподілу земель, формування раціональної системи землеволодінь і землекористувань з усуненням недоліків у розташуванні земель, створення екологічно сталих ландшафтів і агросистем;

б) інформаційне забезпечення правового, економічного, екологічного і містобудівного механізму регулювання земельних відносин на національному, регіональному, локальному, господарському рівнях шляхом розробки пропозицій по встановленню особливого режиму і умов використання земель;

в) встановлення на місцевості меж адміністративно-територіальних утворень, територій з особливим природоохоронним, рекреаційним і заповідним режимами, меж земельних ділянок власників і землекористувачів;

г) здійснення заходів щодо прогнозування, планування, організації раціонального використання та охорони земель на національному, регіональному, локальному і господарському рівнях;

ґ) організація територій сільськогосподарських підприємств із створенням просторових умов, що забезпечують еколого-економічну оптимізацію використання та охорони земель сільськогосподарського призначення, впровадження прогресивних форм організації управління землекористуванням, удосконалення співвідношення і розміщення земельних угідь, системи сівозмін, сінокосо- і пасовищезмін;

д) розробка системи заходів по збереженню і поліпшенню природних ландшафтів, відновленню і підвищенню родючості ґрунтів, рекультивації порушених земель і землюванню малопродуктивних угідь, захисту земель від ерозії, підтоплення, висушення, зсувів, вторинного засолення і заболочення, ущільнення, забруднення промисловими відходами і хімічними речовинами та інших видів деградації, по консервації деградованих і малопродуктивних земель, попередженню інших негативних явищ;

е) організація територій несільськогосподарських підприємств, організацій і установ з метою створення умов ефективного землекористування та обмежень і обтяжень у використанні земель.

Об’єктами територіального землеустрою є земельний фонд адміністративно-територіальних утворень, групи підприємств та окремі адміністративно-територіальні утворення. Це можуть бути підприємства різних категорій, форм власності і господарювання.

Земельний фонд країни складається із землеволодінь і землекористувань.

Землеволодіння – це земельна ділянка, яка знаходиться у власності, може передаватись у спадок, використовується для конкретних цілей, має фіксовану площу, місцеположення, правовий статус і межі, встановлені на місцевості.

Землекористування – це земельна ділянка, надана у постійне або тимчасове користування, включаючи оренду, для конкретних цілей, має фіксовану площу, місцеположення, правовий статус, межі встановлені на місцевості.

Суб’єкти права власності на землю – це власники конктерних земельних ділянок, які наділені земельними правами і які несуть обов’язки відповідно до земельного законодавства. Відповідно до Конституції України виділяються три основні групи суб’єктів:

1. На землі приватної власності – громадяни та юридичні особи;

2. На землі комунальної власності – територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування;

3. На землі державної власності – держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади (Каб.Мін., обласні та районні адміністрації).

В процесі реструктуризації підприємств утворилися нові підприємства з новими формами організації праці і виробництва, які функціонально ефективні в ринкових умовах. Тобто, організація землеволодінь (землекористувань) – це система землевпорядних дій, поширених на всю земельну ділянку в цілому, яка містить утворення, реорганізацію і впорядкування або вдосконалення землеволодінь (землекористувань) та відведення земель в натурі.

Утворення землеволодінь (землекористувань) – це створення відповідної земельної ділянки нового господарства або підприємства на будь-яких землях.

Реорганізація – це процес утворення нових землеволодінь (землекористувань) на базі існуючих зі зміною форм управління, господарювання і власності.

Впорядкування границь існуючих землеволодінь (землекористувань) – цілеспрямоване покращення параметрів земельних ділянок шляхом механічного об’єднання землеволодінь (землекористувань), обміну земельними ділянками або їх частинами.

Територіальний землеустрій проводиться тільки в разі виникнення об’єктивних причин. Головні причини, що викликають проведення міжгосподарського землевпорядкування діють на землях всіх категорій і у всіх галузях. Це економічні, екологічні, соціальні та технологічні фактори.

Економічні фактори передбачають підвищення рівня використання землі, необхідність усунення невідповідності існуючого розміру і структури землеволодінь (землекористувань) потребам виробництва даного господарства, необхідність усунення недоліків в розміщенні землеволодінь (землекористувань) і їх границь.

Екологічні фактори впливають на створення нових землеволодінь (землекористувань) в різних екологічних умовах. Такими умовами може бути розчленування території гідрографічною мережею, особливості природних зон, забрудненість території, вимоги охорони землі, навколишнього середовища, характер рельєфу та ґрунтового покриву.

Соціальні фактори виникають при необхідності покращення соціальних умов, передбачають зміну спеціалізації.

Технологічні фактори передбачають зміну розміщення границь землеволодінь (землекористувань) з метою ефективніше використовувати новітні технології.